А зараз фуга із голосів шуміла поясненнями неминучої катастрофи світу, який має бути знищеним, приплив безпомічності, спазм розпачу, зрив, знову ж таки розпад слів.
А потім кидок долі, знаходження тіньової землі у прихованих значеннях загорнутого часу, захованих вимірах, стягування паралелей, кружляння волі, удар і розкол, політ. Нова Земля прийшла на заміну, а дельфіни пішли.
Тоді приголомшливо, єдиний голос, доволі ясно.
— Цей акваріум було доставлено вам за умовами кампанії Збережемо Людей. Ми прощаємося з вами.
А потім звук довгих, важких, повністю сірих тіл, які котяться до незвіданих бездонних глибин з тихеньким хихотінням.
Розділ 33
Тієї ночі вони залишились у Вивернутій Божевільні і дивились телевізор всередині.
— Я хотів, щоб ви на це поглянули, — сказав Вонко Адекватний, коли знову почалися новини, — мій старий колега. Він зараз проводить дослідження у вашій країні. Просто подивіться.
Це була прес-конференція.
— Боюся, що я не можу зараз прокоментувати ім'я Бог Дощу, ми його називаємо Спонтанний Паракаузальний Метрологічний Феномен.
— Можете нам розповісти, що це значить?
— Загалом я не повністю впевнений. Будемо чесними з цього приводу. Коли ми знаходимо щось таке, що не можемо зрозуміти, то зазвичай називаємо так, щоб ніхто не зрозумів чи навіть вимовив. Я маю на увазі, якщо ми просто дамо вам називати його Богом Дощу, то це буде означати, що ви знаєте щось таке, чого не знаємо ми. А цього, боюсь, ми допустити не можемо.
Ні, спочатку нам треба назвати його так, щоб це була наша, а не ваша назва, потім ми знайдемо якийсь шлях, щоб довести, що не ваша, а саме наша назва цілком правильна.
А якщо виявиться, що ви були таки праві, ви все одно залишитесь не правими, тому що ми просто назвемо його ну... скажімо "Супернормальним..." — не паранорамльним чи надприродним тому, що ви думаєте, що знаєте, що це означає, ні, "Супернормальний Індуктор Нарощування Опадів". Ми швидше всього також жбурнемо "Квазі" до назви, щоб захистити самих себе. Бог Дощу! Хах, в житті не чув такої нісенітниці. Одразу зізнаюсь, з ним на відпустці ви мене не побачите. Дякую, наразі це все, хіба що передам привіт Вонко, якщо він зараз нас дивиться.
Розділ 34
На зворотньому шляху з ними в літаку сиділа жінка, яка дивилася на них доволі дивно.
Вони тихо розмовляли між собою
— Мені все ще треба дізнатися, — сказала Фенчьорч, — і я твердо відчуваю, що ти знаєш щось, але мені не кажеш.
Артур зітхнув і дістав шматочок паперу.
— В тебе є олівець? — запитав він.
Вона трохи порилася і таки знайшла.
— Серденько, що ти робиш? — запитала вона, після того як він провів двадцять хвилин суплячись, жуючи олівця, малюючи щось на папері, закреслюючи, знову малюючи, жуючи олівця знову і роздратовано щось буркочучи.
— Намагаюся згадати адресу, яку мені колись хтось дав.
— Твоє життя буде набагато простішим, — сказала вона, — якщо ти придбаєш адресну книгу.
Нарешті він передав їй шматочок паперу.
— Тримай, — сказав він.
Вона поглянула на листок. Серед усіх закарлючок і закреслень були слова: "Гори Квентулус Квазґар. Севурбопстрі. Планета Прелюмтарна. Сонце-Зарсс. Галактичний Сектор QQ7 Активний J Гамма."
— Що там?
— Очевидно, — сказав Артур, — Останнє Повідомлення Бога до Свого Творіння.
— Звучить правдоподібно, — сказала Фенчьорч. — Як нам туди дістатися?
— Ти справді...
— Так, — рішуче сказала Фенчьорч, — Я справді хочу дізнатись.
Артур споглядав через маленьке подряпане плексигласове віконце відкритий простір неба.
— Вибачте, — раптом сказала жінка, яка дивилась на них доволі дивно, — сподіваюсь ви не подумаєте, що я не ввічлива. Просто мені стає так нудно протягом цих тривалих перельотів, і так чудово з кимось погомоніти. Мене звати Енід Капелсен, я з Бостона. Скажіть, а ви часто літаєте?
Розділ 35
Вони пішли до Артурового дому у Вест Кантрі, закинули до рюкзака пару рушників і ще якийсь мотлох, а потім сіли і почали займатися заняттям, за яким проводять більшість свого часу галактичні космотуристи.
Вони чекали поки літаюча тарілка пролетить повз.
— Мій друг займався цим протягом п'ятнадцяти років, — сказав Артур однієї ночі, коли вони сиротливо сиділи і дивилися на небо.
— Хто це був?
— Його звали Форд Префект.
Він раптом спіймав себе на тому, що робив те, що насправді ніколи не сподівався зробити знову.
Він думав про те, де зараз Форд Префект.
За незвичайних збігом обставин, наступного дня в газеті з'явилися два повідомлення: одне стосовно дивовижного інциденту з літаючою тарілкою, а інше про серію непристойних заколотів у пабах.
Форд Префект з'явився якраз через день після того, шукаючи де похмелитися і скаржачись на те, що Артур ніколи не відповідає на дзвінки.
Насправді, він виглядав надзвичайно хворим, не так як звичайно, ніби його протягнули через живопліт, а наче цей живопліт одночасно з ним протягнули через комбайн. Форд похитуючись увійшов у Артурову вітальню, відмахуючись від усіх пропозицій допомогти, хоча це було помилкою, тому що зусилля, які він приклав, призвели до повної втрати балансу і Артурові довелося зрештою затягти його на диван.
— Дякую, — сказав Форд, — велике спасибі. Чи ти... — сказав він, і заснув на три години.
— ... маєш найменше уявлення, — раптом продовжив він, коли прокинувся, — як важко потрапити до британської телефонної системи з Плеяд? Бачу, що не маєш. Тому я скажу, — промовив він, — через величезну чашку чорної кави, яку ти зараз зробиш.
Він прослідував за Артуром до кухні.
— Тупі оператори весь час питають звідки я дзвоню, а я їм кажу, що з Лечворта, а вони кажуть, що цього не може бути, якщо я потрапив на це коло. Що ти робиш?
— Готую чорну каву.
— Оу.
Форд здавався незвично розчарованим. Він сиротливо оглянув місце.
— Що це? — запитав Форд.
— Рисові хлібці.
— А це?
— Паприка.
— Розумію, — урочисто промовив Форд.
Він поклав обидві речі назад, одну на одну, але ця конструкція виявилась не дуже добре збалансованою, тому він поклав їх навпаки і здається це спрацювало.
— В мене невеликий космічний десинхроноз, — сказав він. — Що я там казав?
— Про те, що ти дзвонив не з Лечворта.
— Так і було. Я пояснив все тій леді. "Мерзенний Лечворт", — кажу їй, — "якщо вам так зрозуміліше. Насправді я дзвоню з торгово-розвідувального корабля корпорації Сіріус Кібернетікс, який наразі на суб-свтіловому етапі подорожі між зірками, які відомі у вашому світі, хоча і не важливі для вас, люба леді." — Я сказав "люба леді", — пояснив Форд префект, — тому, що не хотів, щоб вона образилась на мій висновок, що вона неосвічений кретин...