Самотня фігура попленталась далі. Проїхав Фіат і точно повторив дії Рено.
Максі проїхала іншою стороною дороги і блимнула фарами, хоча, що це означало: "Привіт" або "Вибач, але нам в іншу сторону", або "Гей, дивіться, он хтось іде під дощем, оце невдаха" — було не зовсім зрозуміло. Зелена стрічка на лобовому склі вказувала на те, що яким би не було послання, воно йшло від Стіва і Кероли.
Дощ вже зовсім припинився, лише грім вчувався десь за пагорбами, наче хтось казав: "А, і ще одне..." через двадцять хвилин після того як суперечка вже закінчилась.
Повітря наповнилось нічною прохолодою і звук дуже добре поширювався. Самотня постать, безнадійно трусячись від холоду, досягла перехрестя, на якому бічна дорога повертала кудись наліво. На протилежній стороні стояв дорожній вказівник, до якого фігура поквапилась підійти і почала вивчати з гарячковою цікавістю, відвертаючись від нього хіба тоді, коли якась машина проїздила повз.
І за нею наступна.
Перша прошмигнула повз, повністю проігнорувавши, інша — безцільно блимнула фарами. Форд Кортіна проїхав повз і зупинився.
З подивом відхилившись від знаку, постать закинула свій пакет на плече і поспішила до машини. Проте в останній момент Кортіна вдарила по газам, і буксуючи в мокрій землі та вириваючи цілі траншеї, зникла десь на дорозі.
Постать сповільнилася і зупинилася, самотня і пригнічена.
Випадково сталося так, що наступного дня водій Форду Кортіна поїхав до лікарні, аби йому вирізали апендикс. Правда, за дивним збігом обставин, хірурги припустились помилки і видалили йому ногу, та до того як операцію на апендиксі встигли перенести, апендицит переріс у захоплююче серйозний випадок перитоніту і справедливість таким чином відновилась.
А постать тим часом пленталась далі.
Сааб під'їхав до зупинки.
Його вікно опустилось і дружній голос запитав:
— Далеко зібрався?
Постать повернулась до нього. Вона зупинилась і схопилась за дверну ручку.
Постать, авто і його ручка знаходились на планеті, яку називали Земля, світі, опис якого в Путівнику по Галактиці для космотуристів, складався всього з двох слів "Майже безпечна".
Чоловіка, який написав цей опис, звали Форд Префект, і він, в цей самий момент, був далеко не в безпечному світі, сидів далеко не в безпечному барі і необачно спричиняв проблеми.
Розділ 4
Чи він був п'яним, хворим, чи самогубцем, випадковому спостерігачу зрозуміло не було. І справді, ви не зустрінете випадкового відвідувача в барі Старий Рожевий Пес, що в південній частині міста Хен Долд, тому що це було одне з тих місць, де ви не можете дозволити собі робити щось випадково чи ненавмисне, якщо хочете залишатись живим. Будь-які спостерігачі в цьому місці були схожими на яструбів, добре озброєні, з болючою пульсацією в голові, що часто змушувала їх робити божевільні речі коли вони бачили щось, що їм не подобалось.
Одна з тих нестерпних мовчанок опустилася на це місце. Вона була схожа на ракетну кризу, коли всі боєголовки були направлені в одну ціль.
Навіть огидна пташка, яка сиділа на сідалі в барі, перестала викрикувати імена і адреси місцевих найманих кіллерів. А це, між іншим, послуга, яка надавалася безкоштовно.
Всі погляди були спрямовані на Форда Префекта. У деяких навіть очі повилазили з орбіт.
Особливий спосіб, в який Форд сьогодні вирішив зіграти зі смертю, полягав у тому, що він намагався оплатити рахунок за випивку (який складав оборонний бюджет невеликої держави) за допомогою карти Амерікан Експрес (яку не приймали в жодному куточку розвіданого всесвіту).
— Що вас турбує? — запитав він бадьорим голосом, — Термін дії карти? Ви, хлопці, що ніколи не чули про неорелятивістику? Це ціла галузь фізики, яка займається подібними питаннями. Ефекти розширення часу, темпоральна реластатика...
— Нас не хвилює термін дії, — сказав чоловік, до якого звертався Форд.
Цей чоловік був небезпечним барменом в небезпечному місті. Його голос скидався на низьке м'яке мурчання. Точно таке саме низьке м'яке мурчання можна почути під час відкриття бункера міжконтинентальної балістичної ракети. А його рука, розміром зі свинячу тушу, лягла на стіл і залишила в ньому невелику вм'ятину.
— Ну от і добре, — сказав Форд, пакуючи свою сумку.
Він вже був збирався йти, але раптом вказівний палець легенько ліг на його плече. Цей палець надійно утримував Форда Префекта.
Хоча палець кріпився до схожої на цеглину руки, а рука кріпилась, до схожого на дубину передпліччя, в свою чергу передпліччя ні до чого не кріпилось. Ну хіба що в метафоричному сенсі воно кріпилось шаленою собачою вірністю до барної стійки. Раніше кінцівка більш зручно трималась початкового власника бару, який на смертному одрі несподівано вирішив заповісти її медицині. Медицині не дуже сподобався вигляд руки, і вона вирішила заповісти її назад, в бар Старий Рожевий Пес.
Новий бармен не вірив у надприродне чи полтергейст, чи будь-які інші вигадки. Він точно знав, що знайшов собі нового помічника. І рука посіла своє нове місце на барі. Вона приймала замовлення, подавала напої і розправлялася з тими, хто поводився так, ніби хотів, щоб з ним розправилися. Форд Префект сидів непорушно.
— Нас не хвилює термін дії. — повторив бармен, задоволений тим, що повністю оволодів увагою Форда. — Нас хвилює цей шматок пластику.
— Що? — запитав Форд. Він здавався приголомшеним.
— Ось це, — сказав бармен, тримаючи карту так, ніби то була маленька рибка, чия душа відлетіла у кращий світ тижні три тому, — ми не приймаємо.
Форд запитав себе чи слід повідомляти їм той факт, що він не має інших способів оплати. За мить він вирішив, що, мабуть, краще не треба. А безтілесна рука тим часом стисла його плече більш надійно, між вказівним і великим пальцями.
— Але ви не розумієте, — продовжував Форд, його слова потроху переростали від слабкого приголомшення до шаленої недовіри. — Це карта Амерікан Експрес. Найліпший спосіб оплати рахунків відомий людям. Хіба ви не читали їх рекламних листівок?
Бадьорий голос Форда уже почав набридати вухам бармена. Він звучав наче хтось безперестанку грав на казу протягом найбільш похмурих частин "Реквієм за Війною" .