— Артур!!!
Він бадьоро усміхнувся у здивовані очі, які витріщились на нього з усіх кутків пабу, і повідомив, що чудово провів час у Південній Каліфорнії.
Розділ 9
Він погодився на ще одну пінту, підсунув келих ближче і трохи відпив з нього.
— Звичайно, я також мав свого особистого алхіміка.
— Ти що?
Він робив дурість і знав про це. Купа людей, які пригощають та "Холл і Вудхаус бест біттер" — суміш, з якою слід бути обережним. Хоча найперший її ефект змушував забути про обережність. Тому точка, в якій Артурові слід було зупинитись і більше не пояснювати зайвого, стала точкою, в якій він натомість почав вигадувати.
— О, так. — продовжував він із сіяючою посмішкою. — Саме тому я втратив стільки ваги.
— Що? — запитала аудиторія.
— О, так. — повторив він. — Каліфорнійці перевідкрили алхімію. О, так.
І знову посміхнувся.
— Однак, — повідомив він, — вона набагато корисніша за ту, ту яка ...
Він замислено зупинився, аби дати граматиці зібратись до купи в його голові.
— Якою займалися стародавні люди. Чи хоча б, — додав Артур, — намагались займатись. Знаєте, в них ніяк не виходило змусити її працювати. Нострадамус і ще інші. Не могли ніяк допетрати.
— Нострадамус? — здивувався хтось із слухачів.
— Я не думаю, що він був алхіміком, — додав інший.
— Я думав, — сказав третій, — він був пророком.
— Він став пророком, — запевнив Артур свою аудиторію, окремі частини, якої вже почали потроху розбрідатись, — тому що був паршивим алхіміком. Вам слід було знати таке.
Він ще раз відпив зі свого келиха. Це було саме те, чого Артур не куштував протягом восьми років. Він смакував його знову і знову.
— Ну і як же алхімія допомогла тобі, — запитала маленька частина аудиторії, — із втратою ваги?
— Я дуже радий, що ви запитали, — сказав Артур. — Дуже радий. І зараз я вам розповім, який зв'язок між... — Він зупинився. — Між цими двома справами. Тими, які ви згадали. Я вам розповім.
Артур замовк і почав маневрувати своїми думками. В його голові це виглядало так, наче нафтові танкери намагались зробити розворот за три спроби, в найвужчій частині Ла-Маншу.
— Вони відкрили як перетворити надлишок жиру в золото, — сказав він, керуючись затуманеним розумом.
— Ти жартуєш.
— О, так, — сказав Артур. — Тобто ні, — виправив він себе. — Тобто вони справді відкрили.
Він накинувся на ту частину слухачів, що сумнівалась більше всього, яку, за малим, складала повністю вся аудиторія. Тому це зайняло трохи більше часу ніж очікувалось.
— А Ви коли-небудь були в Каліфорнії? — домагався Артур. — Ви знаєте, що вони там виробляють?
Троє з аудиторію зізнались, що були, і що він плете нісенітницю.
— Та ви нічого не бачили, — наполягав Артур.
— О, так. — додав він, бо хтось запропонував розлити ще по порції.
— Доказ, — вказав він на себе і промахнувся лише на кілька дюймів, — перед вашими очима. Чотирнадцять годин в трансі, — сказав Артур, — у резервуарі. В трансі. Я був в резервуарі.
— Думаю, — додав він після вдумливої паузи, — я вже це казав.
Артур терпляче почекав поки наступну порцію належним чином розіллють. А в цей час збирав до купи наступну частину своєї історії, яка мала бути про те, що резервуар потрібно орієнтувати за перпендикуляром, який опущений від Полярної зірки, до лінії, яка з'єднує Марс і Венеру, і вже збирався розповісти її, а ж раптом він вирішив імпровізувати далі.
— Колись давно, — сказав він замість цього, — у резервуарі. У трансі.
Артур строго озирнувся навколо, щоб впевнитись, що всі уважно слідкують.
А потім продовжив.
— На чому я зупинився? — запитав він.
— В трансі, — підказав хтось.
— В резервуарі, — додав інший.
— О, так. — сказав Артур. — Дякую. І потроху — продовжував він протискуючись думками вперед, — потроху, потроху, весь ваш зайвий жир... перетворюється... в... — він зробив паузу для кращого ефекту — в підщ... підк... підкш... — він зупинився, щоб перевести подих — підшкірне золото, яке ви можете видалити хірургічним способом. А вилазити з резервуару пекельно важко. Що ви сказали?
— Я просто кашлянула.
— Я думаю ви сумніваєтесь в мої історії.
— Я лише прочистила горло.
— Вона справді просто кашлянула, — підтвердила значна кількість аудиторії низьким гулом.
— О, так? — запитав Артур, — Тоді все добре. А потім ви ділите прибуток порівну...— він зробив паузу для математичних обрахунків, — п'ятдесят на п'ятдесят з алхіміком. І можна заробити купу грошей!
Артур хитаючи головою озирнувся навколо, і не міг не помітити атмосферу скептицизму, яка запанувала над аудиторією.
І був цим глибоко ображений.
— Як інакше, — поцікавився він, — я зміг би так схуднути?
Доброзичливі руки вже почали допомагати йому дістатися додому.
— Слухайте, — протестував він, коли холодний лютневий вітерець обдув його лице, — зараз це в Каліфорнії останній писк моди. Вам слід побачити на власні очі, якщо ви вже стомились від Галактики. Життя, я маю на увазі. Вам слід поглянути, якщо ви вже стомились від життя. Ось, що я отримав. Схуднення. Поверніть мені вісім років, я сказав. Сподіваюсь тридцять уже більше не буде в моді, бо я в такому разі змарнував силу-силенну грошей дарма.
Він поринув у забуття на деякий час поки приятельські руки допомагали йому пройти стежкою до дому.
— Повернувся вчора, — промимрив він. — Я дуже радий бути вдома. Чи в чомусь дуже схожому на нього...
— Десинхроноз , — пробурмотів один з його друзів. — Довга подорож з Каліфорнії. Від неї справді розвалюєшся ще кілька днів.
— Я думаю, що він туди взагалі не їздив, — пробурчав інший. — Цікаво де ж він був. І що з ним трапилось.
Після короткого сну Артур прокинувся і трохи попрацював по дому. Він почувався п'яним, трохи приниженим і все ще дезорієнтованим після подорожі. Його непокоїла думка про те як знайти Фенні.
Артур сів і подивився на акваріум. Він знову стукнув по ньому і, незважаючи на воду і маленьку жовту рибку-транслятор, яка плямкала ротом дещо пригнічено, він продзвенів таким самим глибоким і гіпнотизуючим дзвоном як і раніше.
Хтось хоче висловити вдячність мені, подумав він сам до себе. Але хто і за що?
Розділ 10
— Після третього сигналу буде одна... тридцять дві... і двадцять секунд.