— Ху, дурний! Як же Фока міг зробити, коли він хо* рий лежить і не встає...
— А може, він тільки удає, що хорий?..
— Все одно він не міг би так розсадити вікна... Хіба в нього хватило б сил?.. Він — не сильний...
Хватько, за своїм звичаєм, умившись, став молитися коло маленької ікони, що прибита була всередині віка його скрині. Щоб молитись, він одчиняв скриню і, ставши до неї лицем, починав вичитувати свої нескінченні молитви.
Раніш він вішав свого бога на ліжку, але коли діві Марії хтось приклеїв гумі-арабіком пухнаті вуса з кожуха,— він сховав ікону в скриню.
Скінчивши молитву, Хватько замкнув скриню.
— Це не йнакше, як Бізоняка зробив усе...— підсунувшись до Хватька, сказав Коржов.
— А ти почім знаєш? — суворо подивився на нього Хватько і додав серйозно: — Гріх на людей казати, коли вони не винні.
— Та хіба я що?.. Я тільки так...
Перед сніданком до спочивальні зайшов один учень випускного класу і сказав голосно, щоб усі чули:
— Всі ці капості зробив хтось із вас. Ми вимагаємо, щоб винний признався, бо ми вживемо всіх заходів і однаково винного знайдемо. Через вас ми не хочемо за півроку до закінчення школи вилітати з вовчими білетами... Сьогодні буде балотування і кожен з вас мусить поставитись до нього серйозно... А то, глядіть!
Випускник потряс здоровенним кулаком у повітрі, строго оглянув спочивальню і вийшов повагом, ходою людини, що відчуває свою силу і перевагу над цією дрібнотою...
Звістка про балотування вразила всіх, бо балотуванням начальство досягало багато дечого, чого не могло досягти звичайними способами шпигунства.
Розпитувати учнів було даремне. Звичайно, маса робила те, чого хотіли заправила, а ці держали в руках усю несвідому учнівську масу, до того ж традиції шкільного товариства не допускали виказувати товариша навіть і тоді, коли він робив злочин для самого шкільного товариства. От чому одверто ніхто не зрадив би товариства, а потай — інп*а справа.
Для того щоб дати змогу висловитись "по щирості" всій учнівській масі, провадилось таємне балотування кульками.
Жертвами такого балотування, звичайно, були найпереповіті елементи в школі, бо, природна річ, од них починався всякий протест, що виливався дикими формами неорганізованого терору над учителями, одвертими заколотами з бешкетами.
Онуча велебно дзвонив, ні на кого не звертаючи уваги, та його сьогодні ніхто не помічав.
За сніданком всі трималися тихо і статечно, як ніколи. Ніхто не хотів бути поміченим у цей день в будь-якій шкоді чи в нечемному поводженні.
Вийшовши здебільшого з села, малорозвинені, виховані на суворих правилах патріархальних селянських сімей та сімей дрібних ремісників і службовців,— учні в своїй масі легко підпадали паніці, коли шкурні інтереси колективу і традиції шкільного товаришування втрачали свою чинність.
Шкільне начальство вміло розколювало школярську масу, і балотування було для цього надійний засіб. Кожен, вигороджуючи себе, намагався кинути кулю немилому товаришеві, а Барацький, легко орієнтуючись у шкільних симпатіях, вибирав свої жертви.
За винятком десятка учнів на всю школу, які про щось думали і непокоїлись шкільними порядками, всі інші тупо "зубрили" уроки, старанно одвідували церкву і мріяли про посаду прикажчика в економії як про найвище життьове досягнення, до якого доскочать вони, скінчивши школу.
Навіть знущання старших учнів над молодшими не викликало особливих протестів. Молодші корилися старшим, мріючи про ті часи, коли й вони будуть старшими, а інші — молодші — будуть їм догоджати.
Події останніх днів дуже сполошили масу, і інстинкти шкурництва зміцніли. Всі відчували, що хтось мусить стати жертвою і відплатою за вчинки, кожен боявся, як би сліпа Доля не вказала на нього під час балотування, як на ту жертву.
Сніданок минув тихо. Настрій крайнього пригнічення аж надто відчувався, і черговий вихователь ходив по їдальні без діла.
Наприкінці сніданку оголошено постанову педагогічної наради про балотування.
— Навчання сьогодні не буде. Учням пропонується подумати, хто винен у цих злодійствах, і постаратися виявити те в балотуванні.
Хлопці розходилися мовчазні й похмурі.
~— Марку, ти як думаєш, виженуть мене чи ні? — спи-Тав Бізон, підійшовши разом з Черненком до Балана.
— Ну, як тебе, то вже й мені на виліт...— додав Васько Марко мовчки дивився на товаришів і нічого не відпо,
відав. Нарешті він, одвівши їх убік, серйозно сказав:
— Не знати, що ще буде, але може все бути... Якщо вас стануть виганяти, ми таке устроїмо, що й ну!..
— А що? — спитав Бізон, трохи підбадьорившись.
— А те, що зараз скрізь бунти йдуть, і ми зробимо бунт... Тільки нікому не кажіть!..
— Не погодяться... на бунт...— сумно відказав Черненко.
— Ого! Не погодяться? — потряс кулаком Бізон і переконано додав: — Погодяться!
Онуча з якоюсь особливою насолодою калатав у надвірний дзвінок, яким звичайно скликали учнів на обід під час польових робіт. Калатав він швидко, як на пожежу.
Це означало, що всі учні, де б вони не були, мусять прийти до їдальні.
Чергові з скотарень, свининців, молочарень, теплиць посунули до головного корпусу школи. Спочивальні вмить обезлюдніли, і натовп з ста чоловік напружено чекав чогось надзвичайного.
Тривожності настроєві додала ще звістка, що на сьогоднішній педагогічній нараді учитель фізики Корчук, молодий і жвавий чоловік, улюбленець учнів, зчинив скандал. Пошепки переказували, що Барацького він назвав тюремщиком за те, що той наполягав на балотуванні. Всі учителі погодилися з Барацьким, тільки один Корчук казав проти нього, захищаючи учнів...
— Барацький його розщитав...— додавалося при цьому, і ще тихше говорилося: — Він ре-во-лю-ціо-нер!..
Нарешті напружене чекання розрядилося. З коридора почулися кроки, і незабаром ціла учительська рада з'явилася, на чолі з Барацьким, на порозі їдальні. Позад їх Онуча ніс якусь скриньку, накриту зеленою хусткою.
Учні, як вівці, збилися в один куток їдальні.
В той час, як учителі стали осторонь, на середину зали вийшов Барацький, заклавши руки за борт єнотової шуби"
Онуча розставляв принесене приладдя і гуркотів дерев я-ними кулями в скриньці. Він так довго порався з скринькою, що це нарешті набридло, і Барацький многозначно подивився на нього. Онуча зрозумів, що переборщив, стараючись, і затих.