13) Інтелектуальною масою є той, хто перед якою-небудь проблемою задовольняється першою-ліпшою думкою, яку знаходить у своїй голові. Натомість, видатним є той, хто нехтує тим, до чого він доходить без попереднього зусилля, і приймає як гідне себе лише те, що ще є понад ним і по що треба ще високо сягнути.
14) Оскільки тут ходить тільки про те, щоб повернути слову "шляхта" його первісне значення, що виключає спадок, нема нагоди розглядати факт, що стільки разів в історії з'являється "шляхта крові". Отож це питання лишається незаторкненим.
15) Багато разів я ставив собі питання: нема сумніву, що відвіку для багатьох людей найгіршою мукою життя був контакт чи зудар з дурнотою ближніх. Проте, чи не диво, що, здається, ніколи ніхто не брався за дослідження її, не написав есе про дурноту?
16) Ніде правди діти: всяка опінія є теорією.
17) Якщо хтось у дискусії з нами не старається дотримуватися правди, якщо не має волі бути правдивим, то він інтелектуальний варвар. Фактично, це становище маси, коли вона говорить, викладає чи пише.
18) Відомий вислів Дон Кіхота (Примітка перекл.).
19) Зайве говорити, майже ніхто не візьме поважно цих висловів, і навіть люди найкращих намірів зрозуміють їх як звичайні метафори, може й хвилюючі. Тільки рідкий читач, досить чистосердний, щоб не вірити, що він уже остаточно знає, що це таке життя, чи принаймні, чим воно не є, дасть себе привернути первинним значенням цих фраз і якраз він зрозуміє їх — байдуже, чи вони правдиві, чи мильні. Серед решти пануватиме найщиріша однозгідність, з цією єдиною різницею: одні будуть думати, що, серйозно говорячи, життя — це екзистенціальний процес душі, а інші — що це низка хімічних реакцій. Я не вірю, що покращає моє становище супроти таких герметичних читачів, якщо я підсумую цілий спосіб думання, кажучи, що первинне і корінне значення слова "життя" виявляється тоді, коли його вживається в значенні біографії, а не біології. З тієї причини, що всяка біологія — це під кінець лише розділ певних біографій, це те, що роблять біологи у своєму житті. Все інше — абстракція, фантазія і міф.
20) Ця свобода рухів супроти минулого є, отже, не вередливим бунтом, а, навпаки, очевидним обов'язком всякої "критичної епохи". Якщо я обороняю лібералізм дев'ятнадцятого століття проти мас, що його брутально атакують, це не означає, що я відмовляюсь від повної свободи супроти того ж лібералізму. І навпаки: примітивізм, що з'являється в цьому нарисі у своєму найгіршому вигляді,— це, в певному розумінні, передумова всякого великого історичного поступу.
21) Тому, на мою думку, той, хто визначає Північну Америку її 408
"технікою", цим нічого не каже. Одна з речей, що найгірше баламутять європейську свідомість,— це сукупність наївних поглядів на Північну Америку, що їх можна почути з уст навіть найкультурні-ших осіб. Це окремий випадок несумірності між складністю сучасних проблем і здібністю розумів, яку я пізніше відмічаю.
22) В істоті, ліберальна демократія і техніка, в свою чергу, так тісно сплітаються і пов'язуються, що годі уявити собі одну без другої, і тому була б бажана третя, загальніша назва, яка охоплювала б обидві. Це була б правдива назва, гасло минулого століття.
23) Не говорімо про внутрішні питання. Більшість самих дослідників не мають найменшої підозри про надзвичайно поважну й небезпечну внутрішню кризу, через яку проходить їх наука.
24) Аристотель, "Метафізика", 893, а, 10.
25) Потворність факту побільшується в сто разів тим, що, як я зазначив,— усі інші життьові засади — політика, право, мистецтво, мораль, релігія — переходять тепер через кризу і, принаймні тимчасово, зазнали краху. Тільки наука не зазнає краху, а щодня сповнює з неймовірною надвишкою все, що вона обіцяє, і ще більше, ніж обіцяє. Отже, вона не має конкуренції, і не можна вибачити байдужості до неї, вважаючи, що пересічна людина захопилась якимсь іншим аспектом культури.
26) Вже тут ми добачаємо різницю між станом наук епохи та станом її культури, різницю, до якої ми ще повернемось.
27) Одне покоління діє біля тридцяти років. Але це діяння ділиться на два етапи і прибирає двох форм: в першій половині, приблизно, цього періоду нове покоління займається пропагандою своїх ідей, нахилів і смаків, що під кінець набирають сили та переважають у другій половині його перебігу. Але покоління, виховане під його володінням, уже приносить нові ідеї, нахили й смаки, що їх починає поширювати в громадській атмосфері. Коли ідеї, нахили й смаки керівного покоління крайні, отже революційні, то нове покоління антикрайнє і антиреволюційне, себто істотно реставраторське своїм духом. Ясно, що під реставрацією не слід розуміти просто "вороття до старих порядків", чим реставрації ніколи не були.
28) Не плутаймо зросту і навіть багатства засобів з надміром. У дев'ятнадцятому столітті дедалі легшає життя, зростаючи в неймовірний спосіб — якісно і кількісно, як ми вже зазначили вище. Та надійшла хвилина, коли цивілізований світ, порівнюючи зі сприйнятливістю пересічної людини, набув рис надмірного, зайвого багатства. Один приклад: позірна певність, яку навіював поступ (себто постійний зріст життьових користей), здеморалізувала пересічну людину, надхнувши її фальшивою, гамуючою й шкідливою само-певністю. [409]
29) У цьому, як і в інших випадках, англійська аристократія становить виняток. Досить накреслити загальні обриси британської історії, щоб пізнати, що цей подиву гідний випадок є лише винятком, що підтверджує правило. Всупереч загальноприйнятій думці, англійська шляхта жила рідше в надмірному багатстві і частіше в безнастанній небезпеці, ніж будь-яка інша шляхта Європи. І тому, що вона жила завжди в небезпеці, вона зуміла здобути собі пошану, а це означає, що вона стояла постійно напоготові. Часто забувають засадничий факт, що Англія була до середини вісімнадцятого століття найбідні-шою країною Заходу. І це врятувало шляхту. Оскільки вона не мала надмірних багатств, вона мусила відразу погодитись на торговельну й виробничу діяльність, що в Європі вважалася нешляхетною; себто вона дуже швидко рішила жити в економічно продуктивний спосіб і не покладатися на свої привілеї.