Яку ж роль відігравали кордони у формуванні дер-жав-націй, якщо вони не були їхньою позитивною основою? Відповідь ясна і дуже важлива, щоб зрозуміти справжній дух держави-нації супроти держави-міста. Кордони служили на те, щоб консолідувати вже досягнене державне об'єднання. Отож вони не були початком нації; навпаки, спочатку вони були перешкодою, а потім, коли вже були подолані, стали матеріальною гарантією єдності.
Така сама роль припадала расі та мові. Не спільність однієї чи другої створили націю, а навпаки: національна держава завжди зустрічала у своєму прагненні до об'єднання багато рас і багато мов, які ставали їй на перешкоді. Лише після того як цю перешкоду усунено, постала відносна єдність раси і мови, які в свою чергу допомагали консолідувати єдність.
Отож нема іншого виходу, як направити традиційне перекручення, якого зазнала ідея національної держави, і звикнути до думки, що саме ті три речі, які ніби складали національну державу, були головними перешкодами її розвитку. Коли я направляю це перекручення, очевидно виглядатиме так, що я сам допускаюсь його.
Треба шукати секрет успіху національної держави в її своєрідному дусі, в її планах, політиці, а не в сторонніх засадах біологічного чи географічного характеру.
Чому, кінець кінцем, треба вдаватися до раси, мови і території, щоб зрозуміти розквіт національних держав? Просто тому, що в цих державах ми знаходимо тісний зв'язок і солідарність інтересів одиниці з громадською [124] владою,— річ невідому в античних державах. В Афінах і Римі тільки жменька людей були громадянами держави; решта — раби, найманці, провінціали, колоністи — були тільки підданими. В Англії, франції та Іспанії ніколи не було просто "підданих" держави; кожний був її членом, зливався з нею. Форми цієї єдності з державою і в державі, особливо ж юридичні форми, були відмінні, залежно від епохи. Були великі різниці в рангах і в особистому становищі, були більш упривілейовані і більш упосліджені класи; але якщо інтерпретувати фактичну реальність політичної ситуації в кожну добу і воскресити її дух, то стає ясним, що кожна одиниця була активним членом держави, співучасником і співробітником її. Нація, в тому розумінні, як це слово вживається на Заході вже понад сторіччя, є єдністю державної влади і колективності, якою вона править.
Держава, хоч яка була б її форма — примітивна, антична, середньовічна чи сучасна,— є завжди запрошенням, що його одна група людей передає іншим групам, щоб спільно здійснювати якийсь почин. Цей почин, хоч які були б його проміжні етапи, полягає, кінець кінцем, у створенні певного типу суспільного життя. Держава, з одного боку, і проект життя, програма суспільної дії, з другого, є нероздільною єдністю. Різні державні форми постають з тих різних форм, якими ініціативна група нав'язує співпрацю з іншими групами. Античній державі ніколи не вдавалося злитися з цими іншими. Рим опановує і виховує італіків і провінціалів, але не підносить їх до себе, не об'єднується з ними. Навіть у самому Місті він не досягнув повного політичного злиття громадян. Не забуваймо, що за часів республіки Рим був насправді двома Римами: Сенатом і народом. Державне об'єднання ніколи не сягнуло поза зовнішнє об'єднання окремих груп, які й надалі залишались окремішніми та чужими між собою. Тому загрожена Імперія не могла розраховувати на патріотизм інших, і мусила оборонятися виключно своїм бюрократичним, адміністраційним та військовим апаратом.
Ця неспроможність усіх грецьких та римських груп злитися з іншими має глибокі причини, що їх тут не місце розбирати; остаточно можна підсумувати їх тим, Що антична людина уявляла собі співпрацю держави [125] з населенням у надто простий, елементарний і грубий спосіб, а саме як дуалізм пануючих і опанованих(43). Римові належалось панувати, а не слухати; всім іншим — слухати, а не панувати. В такий спосіб держава матеріалізується в pomoerium *, в міському поселенні, що його фізично окреслюють мури.
* Вільний незабудований простір по обидва боки міського муру, що вважався священним (латин.).
Але нові народи приносять із собою нове, менш матеріалістичне розуміння держави. Оскільки вона є закликом до спільного почину, її істота — чисто динамічна: діяння, спільність чину. І так кожен, хто включається в спільну справу, стає активним членом держави, є політичним підметом, тоді як раса, кров, географічне походження і суспільна верства лишаються на другому плані. Не попередня спільнота — традиційна, фатальна й незмінна — дає нам право на політичне співжиття, а майбутня спільнота в конкретній дії. Не те, чим ми були вчора, а те, що ми завтра робитимемо разом, об'єднує нас у державі. Звідси та легкість, з якою політична єдність перескакує на Заході через усі ті межі, що.полонили античну державу. Бо європеєць, у порівнянні з homo antiquus **, поводиться як людина, звернена обличчям до майбутнього, свідомо живе в ньому і до нього достосовує своє сучасне.
** Античною людиною (латин.).
Такого роду політична тенденція неодмінно приво-дитиме до щораз ширших об'єднань у відсутності будь-чого, що могло б в засаді затримати її. Здібність до злиття є необмежена. Не тільки одного народу з другим, але й — ще типовіше для національної держави — всіх суспільних верств всередині політичного організму. В міру того як росте держава, територіально і етнічно, внутрішня співпраця теж стає тіснішою. Національна держава в своїй основі демократична, і це куди важливіше, ніж усі різниці державних форм.
Варто підкреслити, що, визначаючи націю на основі якоїсь минулої спільності, кінець кінцем завжди приймають Ренанову формулу просто тому, що в ній до крові, мови і традицій додається нова прикмета, а саме, що нація — це "щоденний плебісцит". Але чи ми добре розуміємо значення цього вислову? Чи ми не можемо [126] вкласти в нього тепер зміст із знаком протилежним, аніж пропонував Ренан, і до того ж зміст, багато правдивіший?
8
"Спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному; спогади про спільно доконані подвиги і готовність до дальших — ось основні умови, що творять націю... В минулому — спадщина слави та каяття, в майбутньому — спільна програма дії для всіх... Існування нації — це щоденний плебісцит".