Даусет похмуро всміхнувся і посадив недолугого фінансиста назад на його стілець.
— Ми ще побалакаємо про це, — сказав він, і переляканий Гугенгамер завзято підтримав його.
На цьому справа й завмерла. Троє компаньйонів не розголошували нічого. Гарніш теж мовчав. Того самого дня по обіді він уже сидів у окремому купе "Двадцятого Сторіччя" і мчав додому, на Захід. Умостившись вигідно на м'якій лаві й поклавши ноги в шкарпетках на стільчика, він довго й весело сміявся. Нью-Йорк так нічого й не второпав і не довідався. За всіма законами біржі, Буйний День мусив бути упень знищений, проте він з'явився в Сан-Франціско очевидячки з цілим своїм капіталом. Про це свідчив розмах його операцій, як от справа з Панамською пароплавною лінією. Натиснувши грішми й хитрістю, він видер контрольного пакета [6] з рук Шефтлі, щоб через два місяці з величезним зиском перепродати його Гаррімановї.
РОЗДІЛ V
В Сан-Франціско Буйний День швидко зажив нової слави, але в певному розумінні не зовсім доброї. Його боялись і вважали за небезпечного ворога, кровожерного тигра. Він бив без жалю, калічив, нищив, і ніхто не міг знати, куди й як улучить його дальший удар. І та несподіваність багато важила. Свіжий чоловік, нещодавно прибувши з Далекої Півночі, з розумом, не звиклим до второваних шляхів, він мав надзвичайний хист вигадувати все нові й нові ходи й способи. А здобувши перевагу, користався з неї безоглядно. "Невблаганний, як червоношкірий", — казали про нього, і це була правда.
Знов же він уславився й своєю чесністю. Його слово було певне, як розписка. Але сам він нікому не вірив на слово й відмовлявся від усяких "джентльменських угод"; коли хто важився послатись у ділових стосунках з ним на свою "честь джентльмена", того чекала неприємна розмова. 'Ґа й сам він давав обіцянку не раніше ніж справа була цілком у нього в руках, і людям залишалось хоч покластися на його слово, хоч від усього відмовитись.
Буйний День не визнавав укладання грошей у певні, забезпечені законом підприємства. Це тільки зв'язало б йому руки і зменшило б елемент ризику, азарту, що найбільше його захоплював у ділових операціях. Щоб грати так, як він, раптовими наскоками, віп мусив завжди мати всі гроші напохваті. І вони в нього були завжди в обігу. Як справжній пірат, літав він по фінансовому морю. Забезпечені п'ять відсотків прибутку не вабили його. Йому треба було важити мільйонами в жорстокій, запеклій боротьбі, йти на те, щоб або втратити геть усе, або виграти п'ятдесят, сто відсотків. У цьому був для нього ввесь смак життя. Він чесно дотримував правил гри, але не знав жалю. Підбивши під себе якого-небудь ділка чи цілу кампанію, він душив їх, не зважаючи ні на які благання й сльози. Він нікого не милував. І діяв здебільшого сам, бо не любив себе зв'язувати, а коли й заходив з ким на час у спілку, то тільки з тактичних міркувань і на своїх спільників дивився як на людей, що при першій же нагоді спробують обдурити й пограбувати його. І сам теж був лиш доти їм вірний, доки й вони йому, ніяк не довше. Зрада мусила прийти від них, і тоді — стережіться Буйного Дня!
На Тихоокеанському узбережжі промисловці й фінансисти довго не забули науки, що він її завдав Чарлзові Клінкнеру та Каліфоршйсько-Альтамонтському трестові. Клінкнер був його президентом. У парі з Буйним Днем вони взялись натискати на Міжміську компанію Сан-Хозе. До помочі компанії стала могутня Озерна корпорація електроенергії. Клінкнер надумався, що йому вигідніше перейти на бік супротивників, і зрадив Буйного Дня в самому розпалі боротьби. Буйний День утратив три мільйони, але довів Каліфорнійсько-Альтамонтський трест до банкрутства, аж сам Клінкнер укоротив собі віку в тюрмі. Буйному Дневі це стало недешево. Він не тільки випустив з рук Міжміську, але й по цілому своєму фронту зазнав величезних збитків. На думку компетентних людей, якби він пішов на компроміс, то міг би багато що врятувати. Натомість він умисне відмовився від боротьби з Міжміською та Озерною. І коли всі вже мали його за розбитого, він з чисто наполеонівською навальністю наскочив на Клінкнера. Буйний День знав, що той цього й уві сні не сподівається. Ще й більше: він добре знав, що Каліфорнійсько-Альтамонтський трест дуже міцне підприємство, і опинилось воно на слизькому тільки тому, що Клінкнер спекулював його капіталом. Так само він добре знав, що за яких кілька місяців трест стоятиме на ногах міцніше, ніж досі, і то саме завдяки тій спекуляції. А через те коли бити, то бити його зараз, не гаючиеь. Про свої великі збитки Буйний День, казали, висловився так: "Нічого я на цьому не втратив, навпаки — виграв, і виграв дуже багато. Це добра запорука на майбутнє. Відтепер хто зі мною матиме Діло, навряд чи зважиться мене ошукувати".
Він зневажав тих людей, що з ними вів справи, а тому й був такий немилосердний. Він був переконаний, що серед них не знайдеться бодай одної по-справжньому чесної людини на сотню, а тих небагатьох чесних, що існують і беруть участь у цій грі, чекає програш і врешті руїна. Нью-Йоркський досвід зняв йому полуду з очей. Буйний День здер покривало ілюзії з фінансової гри й побачив усю її голизну. На суспільство й на промисловість у нього склався ось який погляд.
Суспільне життя, таке, як він його бачить, — це не що інше, як величезна шахрайська гра. Є чимало людей зроду неспроможних — чоловіків і жінок, — хоча й не таких недолугих розумом, щоб їх замикати в шпиталі для недоумків, але й недосить тямущих, щоб вони були здатні до чогось більшого, ніж носити воду або рубати дрова. Є ще дурні, які сприймають навсправжки це організоване шулерство, шанують його і поважають. Ці — легка пожива для третіх, що мають гостріший зір і бачать усю шахрайську гру такою, як вона є в дійсності.
Праця, законна праця — джерело всякого багатства. Себто все, — чи то мішок картоплі, чи фортеп'яно, чи семимісне легкове авто, — постає тільки з людської праці. А шахрайство з'являється тоді, коли дійдеться до розподілу тих речей, що їх витворила праця.
Йому ніколи не траплялось бачити, щоб трударі грали мозолястими руками на фортеп'яно або катались на автомобілях. Чому це так, пояснює тільки шахрайство. Десятки й сотні тисяч люду просиджують ночі, міркуючи, як їм упхатись між робітниками й тими речами, що вони виробляють. Це — діловики. Коли їм щастить упхатися між робітником та його виробами, вони уривають пайку собі. Розмір тієї пайки визначають не закони справедливості, а сила цих людей й їхня підлість. "Видушуй, скільки можеш", — таке їхнє гасло. І Буйний День бачив, що в цій діловій грі так роблять усі.