А де дівся доктор Грабов? Пані Елізабет підвелася й непомітно вийшла з їдальні, бо в кінці столу місця мамзель Юнгман, доктора Грабова і Христіана були порожні, а в ротонди долинав ніби стримуваний плач. Вона швиденько проминула в двері за спиною в служниці, що саме заносила масло, сир і фрукти, – і справді, в сутінку, на м'якій лавці, що кільцем оточувала середню колону, чи то сидів, чи то лежав, а швидше корчився малий Христіан і тихо, розпачливо стогнав.
– Ох боже мій, пані! – вигукнула Іда, що стояла з лікарем коло нього. – Хлопець заслаб, йому так погано!
– У мене живіт болить, мамо, так болить, що хай йому чорт! – жалібно простогнав Христіан, і його круглі, глибоко посаджені очі над завеликим носом неспокійно забігали, "Хай йому чорт" вихопилось у нього тільки з великого розпачу, але пані Елізабет зауважила:
– Коли ми будемо казати такі слова, то бог покарає нас ще тяжчим болем!
Доктор Грабов помацав пульс; його лагідне обличчя немов ще подовшало й подобрішало.
– Трохи розладналось травлення… нічого страшного, пані Елізабет! – заспокійливо мовив він. Тоді повільно, педантичним лікарським тоном додав: – Найкраще перенести його в ліжко. Трохи дитячого порошку, можна чашечку чаю з рум'янком, щоб упрів… І сувора дієта, пані Елізабет, неодмінно сувора дієта. Шматочок голуба, скибочка французької булки…
– Я не хочу голуба! – нестямно крикнув Христіан. – Я більше ніколи нічого не їстиму! У мене живіт болить, так болить, що хай йому чорт! – Він з таким запалом вигукував лайливе слово, наче від нього йому легшало.
Доктор Грабов глянув на хлопця з поблажливою, майже сумною усмішкою. О, цей молодик їстиме, ще й як їстиме! І житиме, як усі живуть. Як його предки, родичі й знайомі, просидить овій вік за столом і чотири рази на день поїдатиме важкі, чудово приготовані страви. Що ж, хай їм бог помагає! Він, Фрідріх Грабов, не такої вдачі, щоб ламати звички всіх цих шановних, заможних, звиклих до розкошів купецьких родин. Він прийде, коли його покличуть, і припише на день або два сувору дієту: шматочок голуба, скибочку французької булки… атож, і з чистим сумлінням запевнить, що цього разу нічого страшного немає. Він іще досить молодий, а вже не раз тримав у своїй долоні руку чесного бюргера, що, востаннє наївшись копченої шинки або начиненого індика, зненацька віддавав богові душу в своєму конторському кріслі чи після недовгої хвороби вдома, на добротному старовинному ліжку. Удар, мовилось тоді, параліч, раптова, несподівана смерть… Авжеж, і він, Фрідріх Грабов, міг би їм наперед визначити такий кінець щоразу, чи то була "так собі легка недуга", коли лікаря, може, навіть і не кличуть, чи шановному добродієві якось чудно закрутилося в голові, коли він вернувся після обіду до контори… Ну, та хай їм бог помагає! Він, Фрідріх Грабов, і сам був не від того, щоб часом поласувати начиненим індиком. Ось хоча б сьогодні: шинка з цибуляною підливою, запечена в сухарях, була така смачна, що де в біса втримаєшся! В тоді, коли вже й так дихати нічим, листковий пудинг – марципанове тісто, малина, яєчний крем, так, так… "Сувора дієта, пані Елізабет, неодмінно сувора дієта. Шматочок. голуба, скибочка французької булки…"
Розділ восьмий
У великій їдальні саме вставали з-за столу.
– На здоров'я, mesdames et messieurs, смачного вам! У тій кімнаті на курців чекають сигари, а на всіх нас – чашечка кави і, якщо мадам розщедриться, то й лікер… А далі – більярд, звичайно, для всіх, хто бажає. Жане, мабуть, ти проведеш добродіїв до флігеля… Мадам Кеппен, маю честь…
Сите й задоволене товариство рушило назад до кімнати з краєвидами, весело розмовляючи й обмінюючись зауваженнями з приводу чудового обіду. Але спершу консул зібрав усіх охочих до більярда.
– А ви не зіграєте партію, тату?
Ні, Лебрехт Крегер волів лишитися з дамами. А от Юстус нехай іде, як має бажання… Сенатор Ланггальс, Кеппен, Гретьєнс і доктор Грабов теж приєдналися до нього. Жан-Жак Гофштеде обіцяв прийти пізніше:
– Я буду трохи згодом! Йоганн Будденброк гратиме на флейті, і я неодмінно мушу послухати… Au revoir, messieurs…[24]
Ідучи залою, шестеро добродіїв почули з кімнати перші звуки флейти. Пані Елізабет акомпанувала тестеві на фісгармонії. Легенька, дзвінка, граційна мелодія попливла просторими кімнатами будинку. Консул дослухався до неї, поки можна було щось почути. Він залюбки лишився б у кімнаті з краєвидами, посидів би в кріслі, помріяв під цю музику, дав би волю своїм почуттям… Аби ж не обов'язки господаря дому!
– Принеси кави й сигар до більярдної, – сказав він служниці, що трапилась їм на площадці.
– Авжеж, Ліно, кави, чуєш? Кави! – підхопив пан Кеппен голосом, що, здавалось, виходив з його наїденого живота, і спробував ущипнути дівчину за червону руку.
Звук "к" тонув у нього в горлі, ніби він уже ковтав каву і смакував нею.
– Я певен, що мадам Кеппен банила все крізь засклені двері, – зауважив консул Крегер.
Сенатор Ланггальс опитав:
– То ти поселився нагорі, Будденброку?
Праворуч сходи вели на третій поверх, де були спальні консула та його родини, але й ліворуч від площадки теж тягся ряд кімнат. Чоловіки, попахкуючи сигарами, почали спускатися вниз широкими сходами з білим різьбленим поруччям. На другій площадці консул на мить зупинився.
– На цьому півповерсі є ще три кімнати, – пояснив він. – Маленька їдальня, спальня батьків і одна вільна кімната з вікнами в садок. За коридор тут править вузенька галерея… Але ходімо далі! Ось дивіться, цим переходом заїздять навантажені підводи і потім через двір потрапляють просто на Пекарську.
Широкий лункий перехід був викладений великими чотирикутними кам'яними плитами. Коло подвійних вхідних дверей і з протилежного боку переходу розташувалися конторські приміщення. Кухня, з якої й досі чувся кислий запах цибуляної підливи, і вхід до льохів були ліворуч від сходів. А праворуч, на чималій висоті, ліпилися до стіни химерні, незграбні, але старанно полаковані дерев'яні прибудови для служниць; дістатися до них можна було тільки стрімкими сходами з переходу. Біля тих сходів стояло кілька велетенських старих шаф і різьблена скриня.