З різьбленого годинника на стіні вискочила зозуля й почала кувати високим дзвінким голосом.
– Сім, вісім, дев'ять, – порахувала Тоні. – Пора вставати!
Вона зіскочила з ліжка й розчинила віконниці. Небо було трохи захмарене, але сонце світило. За Лойхтенфельдом та його маяком мерехтіло побрижене море, відтяте праворуч Мекленбурзькою косою; синіми й зеленавими смугами воно тяглося вдалину і зливалося на обрії з небом. "Потім я піду скупаюся, – подумала Тоні, – та спершу добре поснідаю, щоб обмін речовин не виснажив мене…" Вона всміхнулася і швидко, радісно почала вмиватись і вбиратися.
За якусь хвилину по тому, як вибило пів на десяту, Тоні була вже готова. Двері до кімнатки, де ночував Том, стояли відчинені: він рано-вранці поїхав назад до міста. Навіть тут, нагорі, де були самі спальні, пахло кавою. Здавалося, той запах був властивий цілому будинку; він ще подужчав, коли Тоні спустилася вниз широкими сходами з суцільним дерев'яним поруччям і пішла коридором повз їдальню, світлицю і лоцманову контору. Бадьора, вбрана в білу пікейну сукню, вся аж променіючи з утіхи, Тоні зайшла на веранду.
Пані Шварцкопф удвох із сином сиділи за столом; посуд був уже майже весь прибраний. Господиня була в брунатній сукні і в синьому картатому фартусі. Перед нею стояв кошичок із ключами.
– Даруйте ласкаво, мамзель Будденброк, що ми на вас не почекали! – мовила вона, підводячись. – Ми люди прості, встаємо рано. Завжди роботи повно… Шварцкопф у своїй конторі. Ви не гніваєтесь, мамзель, правда ж?
Тоні в свою чергу теж вибачилася.
– Повірте мені, що я не завжди так довго сплю. Мене страх як мучить сумління… А все той учорашній пунш…
Молодий Шварцкопф засміявся. Він стояв коло столу і тримав у руках люльку. Перед ним лежала газета.
– Так, це все через вас! – сказала Тоні. – Доброго ранку! Ви водно зі мною цокалися… Тепер я заробила тільки холодну каву. Мені вже давно треба було поснідати й скупатися…
– Ні, купатися для молодої дами було б надто рано! О сьомій вода ще досить холодна, одинадцять градусів… Після теплої постелі вона просто обшпарює тіло…
– А хто вам сказав, мосьє, що я люблю купатися в теплій воді? – Тоні сіла до столу. – О, ви тримали для мене каву теплою, пані Шварцкопф!.. Але наллю я вже сама… Дуже дякую!
Господиня ще хвильку дивилася, чи смакує гості їжа.
– То ви добре спали першу ніч, мамзель? Боже мій, у нас-бо матраци набиті морською травою… Ми люди прості… А тепер я побажаю вам приємного апетиту і веселої прогулянки… Ви, напевне, зустрінете багато знайомих на березі… Якщо захочете, то мій син проведе вас. Пробачте, що більше не можу сидіти з вами, але мені конче треба йти до кухні. У нас сьогодні смажена ковбаса, то я вже хочу, щоб вона була якнайсмачніша…
– Я за стільниковий мед, – сказала Тоні, коли вони лишилися вдвох. – Тут принаймні відомо, що ти ковтаєш!
Молодий Шварцкопф підвівся й поклав люльку на поруччя веранди.
– Куріть собі! Мені це нітрохи не заважає. Я вдома коли сідаю снідати, то їдальня вже повна диму з татової сигари… Скажіть, будь ласка, – спитала раптом вона, – чи правда, їцо яйце таке саме поживне, як чверть фунта м'яса?
Студент спаленів.
– Ви з мене глузуєте, панно Будденброк? – спитав він, не знаючи, сміятися йому чи сердитись. – Мені вже й так батько вчора ввечері милив голову за моє розумування й величання, як він казав…
– Але ж я спихала цілком щиро! – Тоні так збентежилася, що на мить перестала їсти. – Величання? Як таке можна казати! Я справді хотіла б дещо дізнатися… Господи, я ж нічогісінько не тямлю, запевняю вас! Завжди була серед найледачіших учениць у Зеземі Вайхброт. А ви, по-моєму, так багато всього знаєте…
Про себе ж Тоні подумала: "Величання? Коли людина попадає в незнайоме товариство, вона показує себе з найкращого боку, добирає слова і намагається сподобатись – що ж тут дивного…"
– Ну так, якоюсь мірою вони дорівнюють одне одному, – мовив він, підлещений. – З огляду на певні поживні речовини…
І вони почали балакати – Тоні снідаючи, а молодий Шварцкопф курячи люльку, – про Зеземі Вайхброт, про Тонине життя в пансіоні, про її товаришок: Герду Арнольдсен, що вернулася до Амстердама, і Армгард фон Шіллінг – її білий дім видно було з тутешнього берега, принаймні ясної днини…
Доївши і витерши рота, Тоні спитала, показуючи на газету:
– Є там щось цікаве?
Молодий Шварцкопф засміявся й похитав головою з глузливим співчуттям:
– Де там… Що в "Міських вістях" може бути цікавого? Це ж нікчемна газетка!
– Справді?.. А тато й мама завжди її передплачують…
– Ну звичайно! – сказав він і почервонів. – Я ж, бачите, також її читаю, бо не маю нічого іншого напохваті. Одначе не так уже й страшенно цікаво дізнаватися, що оптовий торговець консул такий-то наміряється справляти срібне весілля… Авжеж! Ви смієтеся… От якби ви почитали колись інші часописи, скажімо, "Кенігсберзьку Гартунгову газету" чи "Рейнську газету", то знайшли б там дещо цікавіше! Хай собі там прусський король хоч що каже…
– А що він каже?
– Та… ні, на жаль, я перед дамою не можу переповісти його слів. – Він знову почервонів. – Король досить неприхильно відгукнувся про ті газети. – На обличчі його з'явилася силувана іронічна усмішка, що на мить неприємно вразила Тоні. – Вони, бачте, не вельми шанують уряд, аристократію, духівництво, юнкерів… І вміють дуже спритно водити за носа цензуру…
– А ви? Також не шануєте аристократії?
– Я? – перепитав він і зніяковів.
Тоні підвелася.
– Ну, про це ми поговоримо іншим разом. Що, як я тепер піду на море? Гляньте, на небі вже немає ні хмаринки. Сьогодні не буде дощу. Ох, як мені хочеться знову пірнути в море! Ви проведете мене?
Розділ сьомий
Тоні надягла великого бриля й розгорнула парасольку, бо хоч повівав легенький морський вітерець, спека стояла немилосердна. Молодий Шварцкопф, у своєму сірому фетровому капелюсі, з книжкою під пахвою, ступав поряд і часом збоку позирав на неї. Вони пройшли Першу лінію і подалися парком. Його наскрізь просвічувало сонце; на посипаних жорствою доріжках, біля грядок з трояндами, – всюди було порожньо. Поміст для оркестру, схований між соснами навпроти кургауза, кондитерської та двох швейцарських будиночків, з'єднаних довгим переходом, також німував. Бралося до дванадцятої, і всі курортники, мабуть, були на пляжі.