До кімнати для курців прилягав маленький кабінет з віконцем, заскленим різнобарвним склом. У ньому лише стояло кілька легеньких столиків, засунутих один під один, а зверху – скринька з лікерами. Звідси були двері до просторої зали з паркетною підлогою і чотирма високими вікнами в садок, заслоненими темно-червоними завісами, яка також тяглася на всю ширину будинку. В залі стояло кілька масивних канап того самого кольору, що й завіси, а попід стінами статечно вишикувалися стільці з високими спинками. В каміні за гратками мерехтіло штучне вугілля – стяжки червоно-золотавого лискучого паперу. На мармуровій плиті перед дзеркалом красувалися дві величезні китайські вази…
Тепер ціла анфілада кімнат була освітлена газовими лампами, наче після бенкету, коли щойно поїхав останній гість. Сенатор перейшов усю залу, спинився коло вікна навпроти кабінету і задивився на квітник.
Високо в небі з-за баранцюватих хмар визирав серп місяця, а внизу під навислим гіллям горіха хлюпотів серед тиші фонтан. Томас перевів погляд на павільйон у кінці квітника, глянув на невеличку блискучу терасу з двома обелісками, на рівні, посипані жорствою стежки й на обкопані, порозмірювані грядки та моріжки… Але ця вишукана, нічим не порушена симетрія не тільки не заспокоїла його, а навпаки, вразила й роздратувала. Він узявся рукою за дужку вікна, притулився до неї лобом і знову віддався болісним думкам.
Що з ним діється? Сенатор згадав своє зауваження, кинуте щойно сестрі: тільки-но воно злетіло з уст, як він уже розсердився на себе, ніби сказав щось зайве. Він розповідав про графа Штреліца, про земельну аристократію, і з цієї нагоди чітко й виразно висловив думку про соціальну перевагу виробника над посередником. Чи слушна ця думка? О господи, та хіба не однаково, чи вона слушна, чи ні! Але чи личило йому висловлювати цю думку, зважувати її, навіть просто напасти на неї? Чи можна собі уявити, щоб його батько, дід або хтось із знайомих купців сушив собі голову такою думкою і з кимось ділився нею? Людина, що твердо, без сумнівів тримається свого фаху, цінує тільки його, інших не знає і знати не хоче…
Рантом сенатор відчув, як кров ударила йому в голову. Він згадав інший випадок, давніший, і весь почервонів. Він побачив себе з братом Христіаном у садку на Менгштрасе: між ними зайшла сварка, одна з тих прикрих сутичок, що лишають у душі такий глибокий слід… Христіан з властивою йому безтактністю дозволив собі перед тим прилюдно висловити одне ганебне зауваження, і Томас, розгніваний і роздратований, вичитував йому за це. "Властиво, як добре подумати, – сказав тоді Христіан, – кожен купець – шахрай…" І що ж? Хіба ці дурні, негідні слова в своїй суті дуже різняться від того, що він сам тільки-но заявив сестрі? Тоді він обурювався, люто заперечував Христіанові… Але як сказала та хитрюща Тоні? "Нас дратун й сердить…"
– Ні! – мовив раптом сенатор на весь голос, рвучко звів голову, відпустив дужку, мало не відскочив від вікна, й додав так само голосно: – Годі з цим!
Тоді кашлянув, щоб розвіяти неприємне почуття, яке справив на нього власний самітний голос, і почав швидко ходити по кімнатах, опустивши голову й заклавши руки за спину.
– Годі з цим! – ще раз сказав він. – Треба поставити крапку! Я байдикую, грузну в болоті, стаю дурніший за Христіана!
О, як же добре, що він не сліпий у своїй біді, знав, що з ним діється! А коли так, то він може все виправити! Силоміць виправити! Треба глянути… глянути… Що то була за пропозиція? Урожай?.. Пепенрадський урожай на пні?
– Я піду на це! – палко прошепотів він і навіть посварився пальцем. – Піду!
Це ж те, що зветься щасливим випадком! Нагода подвоїти – ну, може, не зовсім подвоїти – капітал десь у сорок тисяч марок! Так, це перст божий, знак, що пора піднестися духом! Це буде початок, перший крок, а що він пов'язаний з ризиком, то це тільки ще один доказ проти різних моральних забобонів. Вдасться йому цей захід – і він знову стане на ноги, знову до нього повернеться відвага, внутрішня сила, вміння тримати щастя в кулаці…
Ні, добродіям Штрункові й Гагенштремові ця здобич, на жаль, не дістанеться! Є в місті фірма, що завдяки особистим стосункам має над ними перевагу… І справді, в цьому випадку вирішальну роль зіграли особисті стосунки. Це ж бо не звичайна операція, яку можна залагодити формально, з холодним серцем. Оскільки посередницею вибрано Тоні, справа набула майже приватного характеру, вона вимагає неабиякого такту й делікатності. Ох ні, від Германа Гагенштрема такої делікатності годі сподіватися! Він, Томас, як купець сьогодні скористається кон'юнктурою, а потім, коли бог поможе, продаючи зерно, також зуміє нею скористатися! З другого боку, він робить послугу землевласникові, що попав у скруту, а оскільки Тоні приятелює з пані фон Майбом, цю послугу повинен зробити тільки він, більше ніхто. Отже, треба написати Майбому… написати сьогодні ж таки, і не на бланку фірми, а на папері для приватного листування, де надруковано тільки його прізвище: "Сенатор Будденброк"… Написати дуже обережно, запитати, чи бажано, щоб він навідався до них найближчими днями. Бо все ж таки справа дражлива. Трохи слизький грунт, по ньому треба ступати з певною грацією… Тим більше вона для нього!
Хода його стала ще швидша, віддих поглибшав. На мить він сів, тоді схопився й знову забігав по всіх кімнатах. Він ще раз усе зважив, подумав про пана Маркуса, про Германа Гагенштрема, Христіана й Тоні, уявив собі золоті пепенрадські лани, що хвилюються на вітрі, помріяв, як після цієї операції оживе фірма, сердито відкинув усі вагання, махнув рукою і сказав:
– Куплю!
Пані Перманедер відчинила двері до їдальні й гукнула?
– На добраніч!
Він відповів їй, наче крізь сон.
Зайшла Герда, попрощавшись перед під'їздом з Христіаном; її дивні, близько посаджені карі очі загадково мерехтіли, як завжди після музики. Сенатор машинально спинився коло неї, машинально спитав про іспанського віртуоза й про те, як відбувся концерт, сказав, що зараз також піде спати.
Проте не ліг спати, а знову почав кружляти по кімнатах. Він думав про мішки пшениці, жита, вівса та ячменю, що за якийсь час мали наповнити його комори "Лев", "Кит", "Дуб" і "Липу", розмірковував, яку ціну – о, пристойну ціну, не ганебно низьку! – він запропонує, а опівночі тихенько спустився до контори і при свічці пана Маркуса одним духом написав листа панові фон Майбому в Пепенраде, і коли з гарячою, стомленою головою перечитав написане, йому здалося, що кращого й тактовнішого листа він ще зроду не складав.