– А, це ти. Добрий вечір. Уже повернулася з Пепенраде? Як там поживають твої приятелі?
– Добрий вечір, Томе! Дякую, Армгард здорова… А ти тут зовсім сам?
– Так, я дуже тобі радий. Сьогодні я вечеряю на самоті, як папа римський, бо панну Юнгман можна не рахувати – вона щохвилі бігає поглянути на Ганно… А Герда в казино. Там сьогодні грає на скрипці Тамайо. Її туди забрав Христіан…
– Ото диво, як сказала б мама. Я помітила, Томе, що останнім часом Герда дуже заприятелювала з Христіаном.
– Я також. Відколи він приїхав, сюди назовсім, Герда вподобала його. Уважно слухає, як він описує свої хвороби… Ну що ж, це її розважає… А нещодавно вона сказала мені: "Він не міщанин, Томасе! Ти також не міщанин, але в нього міщанства ще менше, ніж у тебе!.."
Ти не міщанин, Томе? А хто ж ти – селянин? Отакої! Та я не знаю, чи хто ще на світі так любить своє місто, як ти!..
– Ну так, але ти не зовсім мене зрозуміла!.. Роздягайся, голубко. В тебе чудовий вигляд. Помогло сільське повітря?
– Ще й як помогло! – Пані Перманедер скинула мантилью й капор з шовковими бантами бузкового кольору і велично опустилася в крісло біля столу. – Шлунок, сон – усе налагодилось, і за такий короткий час! Те свіже молоко, ковбаси, шинки… Просто наливаєшся здоров'ям, як худоба й збіжжя. А мед, Томе! Я завжди вважала його за найкращу поживу. Чистий натуральний продукт! Принаймні відомо, що ти ковтаєш! Я вдячна Армгард, що вона згадала про нашу давню пансіонську дружбу й запросила мене до себе. І пай фон Майбом також був дуже ласкавий… Вони так просили мене лишитися ще на кілька тижнів, але ти сам знаєш: Еріці без мене важко, а надто тепер, відколи народилася Елізабет…
– A propos, як там дитина?
– Дякую, Томе, росте, хвалити бога, на свої чотири місяці велика вже дівчинка, хоч Фрідеріка, Генрієта й Пфіфі вважали, що вона довго не проживе…
– А Вайншенк? Як він почуває себе в ролі батька? Я ж бачу його тільки по четвергах…
– О, він однаковий! Розумієш, Вайншенк порядний, працьовитий чоловік і в деякому відношенні навіть зразковий сім'янин – він не зносить ресторанів, з контори йде просто додому і весь свій вільний час проводить з нами. Але є в нього одна вада, Томе, – ми з тобою тільки вдвох, і я можу говорити відверто, – він вимагає, щоб Еріка весь час була весела, весь час розмовляла й жартувала, бо, мовляв, коли чоловік приходить додому втомлений і роздратований, то дружина повинна розважати, звеселяти й підбадьорювати його, каже, що жінки на те й існують…
– Йолоп! – промурмотів сенатор.
– Що?.. Найгірше, Томе, що Еріка більше схильна до меланхолії, мабуть, у мене вдалася. Вона інколи буває тиха, мовчазна й задумлива, тоді він кричить на неї і, щиро казати, не дуже добирає слова. Надто часто впадає в око, що він походить з простацької родини і, на жаль, не дістав доброго виховання. А за кілька днів до мого від'їзду навіть таке сталося, признаюся тобі відверто: він розбив об підлогу покришку від супової миски через те, що суп був пересолений…
– Дуже гарно!
– Ні, навпаки! Але не будемо його судити за це. Господи боже, всі ми не без гріха, а він такий діловитий, статечний, роботящий чоловік… нічого не скажеш… Ні, Томе, під грубою лушпиною та здорове зерно, то це ще не найгірше. Там, звідки я повернулася, становище, скажу тобі, куди гірше. Коли ми залишалися самі, в Армгард очі не висихали…
– Що ти кажеш!.. Пан фон Майбом?..
– Авжеж, Томе, і про це я й хотіла поговорити. Ми. собі сидимо з тобою й балакаємо, а насправді я прийшла в дуже важливій справі.
– Так? То що ж там з паном Майбомом?
– Ральф фон Майбом дуже мила людина, Томасе, тільки легковажна, картяр. Грає в Ростоку, грає в Варнемюнде, і боргів у нього, як піску в морі. Коли гостюєш у Пепенраде, то просто важко цьому повірити! Аристократичний дім, навколо все буяє, молока, ковбас і шинок ніколи не бракує. Серед таких статків нелегко збагнути, що там насправді робиться… Одне слово, вони у великій скруті, Томе! Мені в цьому призналася, хлипаючи, Армгард.
– Шкода їх.
– Ще й як шкода! Але річ у тім, що, як з'ясувалося, вони запросили мене до себе не зовсім безкорисливо.
– Себто?
– Зараз я скажу тобі, Томе. Панові фон Майбому потрібні гроші, негайно потрібна чимала сума, а що він звив про нашу давню дружбу з його дружиною і про те, що я твоя сестра, то, попавши в таку скруту, вдався до неї, а вона, в свою чергу, вдалася до мене… Розумієш?
Сенатор торкнувся пальцями правої руки до скроні й ледь скривився.
– Начебто розумію, – відповів він. – Якщо я не помиляюся, твоя дуже важлива справа зводиться до завитку на пепенрадський врожай, так? Тоді ви, ти й твої приятелі, звернулися, здається мені, не туди, куди треба. По-перше, я ще ніколи не мав ділових стосунків з паном Майбомом і це був би досить дивний спосіб зав'язати їх. По-друге, ми, себто прадід, дід, батько і я, часом Давали хліборобам такий завдаток, але тільки тоді, коли їхня особа чи їхнє становище були нам якоюсь гарантією… Щодо особи й становища пана фон Майбома, як ти їх сама хвилини дві тому описала, то про таку гарантію, на жаль, не може бути й мови…
– Ти помиляєшся, Томе. Я тобі не перебивала, але ти помиляєшся. Йдеться не про завдаток. Майбомові треба тридцять п'ять тисяч марок…
– Ого!
– Тридцять п'ять тисяч, і сплатити він їх повинен протягом двох тижнів. Йому цих грошей треба до зарізу, отже, слухай: він мусить продати свій хліб уже тепер, на пні.
– На пні? Ох, бідолаха! – Сенатор, граючись на столі своїм пенсне, похитав головою. – Але в наших краях, здається мені, це досить незвичайний випадок. Я чув, що таке буває в Гессені, де багато хліборобів попало в лабети євреїв… Хто зна, до якого шкуродера вскочить у пастку пап фон Майбом…
– Євреї? Шкуродери? – вражено перепитала пані Перманедер. – Та йдеться ж про тебе, Томе, про тебе.
Томас Будденброк відкинув від себе пенсне так, що воно посунулось по газеті, і рвучко, всім тілом обернувся до сестри.
– Про мене? – нечутно, самими губами, перепитав він. А тоді вже голосно додав: – Іди спати, Тоні! Ти перевтомилася.
– Чула, Томе, так нам казала Іда Юнгман, коли ми, бувало, ввечері дуже розгуляємось. Але запевняю тебе, що я ніколи ще не була така свідома своїх слів, як тепер, прийшовши до тебе мало не серед ночі з пропозицією Армгард, а властиво, з пропозицією Ральфа фон Майбома…