Танки обстрілювали з кулеметів садок, і дрібні гілочки падали на сніг. Костенко бачив, як поверталися, націлюючись на хати, гармати і як спалахнули спочатку одна, потім друга солом'яні покрівлі і в повітрі закружляла солома, осідаючи на сніг обгорілими чорними стеблами. Раптом у проміжку між хатами промайнули бронетранспортери з піхотою, і, коли перший з них виринув знову, вже проти Костенка, він застрочив з автомата. Петро бачив, як падали гітлерівці, і не шкодував, що не пішов до взводу, а лишився тут. Бронетранспортери крутилися вулицею, розвідник ловив секунди, коли машини показувалися між будівель, і посилав короткі упевнені черги.
Він спорожнив один диск і, мабуть, половину другого, коли почув по короткому звуку куль, що його помітили. Костенко відповз трохи в глиб садка і, ховаючись за купою бур'яну, притих. Він лежав нерухомо, прислухаючись до куль, аж доки не прийшла несподівана допомога: подув вітер, і садок заслало густою пеленою жовтого диму.
Петро трохи полежав, потім переповз на старе місце і обережно підвів голову. Він оглянувся навкруги і побачив, як під заслоною димової завіси від краю садка до танка повз боєць з протитанковою гранатою. Він повз обережно, від дерева до дерева, і Петро, затаївши дихання, так, ніби ліз сам, стежив, чи не повернуть танки своїх кулеметів на бійця. Костенкові хотілося бути коло того бійця, допомогти йому, тепле почуття зростало водночас з заздрістю, що той мав протитанкову гранату, а в Костенка її нема. І в цю мить боєць був Петрові рідніший за брата.
На краю садка боєць підвівся на коліна, змахнув рукою, і тут Костенко угледів смагляво обличчя з східними очима. Боєць кинув гранату і впав, зарившись обличчям у сніг.
Петро побачив білий вогонь і дим, потім стовп червоного полум'я над танком. Боєць знову звівся навколішки і кинув другу гранату. Танк рвучко крутнувся і скажено застрочив з кулемета по бійцю. Розвідник бачив, як шалено здригався кулемет, випускаючи кулі, і почував себе ніби винним, що не може припинити це страшне тремтіння ствола.
Раптом із щілин танка пішов дим, і кулемет безсило застиг. Але боєць уже не ворушився. Костенко з повагою й жалем дивився на сіру нерухому шинелю і напружував пам'ять, щоб пригадати, де він бачив це обличчя і чому спочатку воно збудило в ньому незрозуміле збентеження. Він уявляв обличчя з чорними очима, і тоді на думці крутилися слова, що пов'язувалися з цими очима, але згадати їх не міг. Раптом його погляд упав на блискучий казаночок, причеплений до пояса вбитого. Петрові враз все стало ясно.
"Твоя чому без черги?" — ось хто був цей боєць!
Знову вулицею пройшов бронетранспортер. Костенко з особливою люттю випустив чергу. А з думки не сходив Хаджибаєв... Петрові було боляче за вчорашнє і ще болючіше, що Хаджибаєв загинув. Петро повернув голову до нього і побачив, як з садка, коло спаленого танка, вибігли і сховалися в сусідньому дворі кілька червоноармійців. Він також помітив, як з протилежного боку з'явився ще один танк. Як тільки Петро усвідомив, що залишився в садку сам, оточений, інстинктивно кинувся за червоноармійцями. Він вискочив на голу площинку, і зразу ж навколо нього затюкали кулі. Коли пробігав повз Хаджибаєва, відчув, як щось з силою вдарило його по колінах.
Костенко упав. Він прислухався до тупого вібруючого болю. Йому згадалося чиєсь оповідання, як в перші хвилини навіть не помічаєш, що тебе поранено. Шукаючи порятунку, розвідник оглянувся навкруги скільки міг. В цю мить у нього були ясні і холодні очі, бо думки напливали чіткі і ясні. Він зрозумів, що зробив помилку, вискочивши з садка. Тепер, коли наші не виб'ють німецьких фашистів із села, йому смерть.
Костенко спробував відповзти під захист ближчої повітки, але відчув такий гострий біль, що ледве не втратив свідомість. З шорстким і коротким звуком коло нього упало кілька куль, і він зразу відмовився від свого наміру, зоставшись там, де впав, на відкритому місці. Справа доходила до кінця. Він витяг з кишені пістолет, поклав його за пазуху, поклав туди ж дві ручні гранати, потім натяг аж до очей капюшон маскувального халата і, стиснувши в руках автомат, перестав рухатись.
Раптом крізь стрілянину він почув потужне двигтіння мотора і побачив, як з-за садка вийшов бронетранспортер і зупинився за півсотні кроків від нього.
Шестеро гітлерівців у білих халатах, підперезані поясами, стояли в машині на весь зріст і стріляли в усі боки з кулеметів.
Петрові стало моторошно. Смертна нудьга охопила його і все враз збайдужніло. Він дивився з-під капюшона на кулемети і чекав, що ось-ось один з них повернеться в його бік — і тоді кінець. В автоматі було з десяток, а може, й більше патронів. Мляво промайнула думка дати чергу і зняти всіх шістьох фашистів, але хвилевий страх перед гусеницями бронетранспортера, які тоді неодмінно пройдуть по його тілу, скував йому волю.
Раптом він почув збоку від себе важкий стогін Хаджибаєва. В ту ж мить Костенко забув про страх. Майнула думка — будь-що допомогти товаришеві, а може, і врятувати, і він ураз відчув приплив радості і сміливості. Його вже не тривожила небезпека смерті чи від кулі, чи під гусеницями.
Костенко натиснув на гашетку і блискучим оком дивився крізь мушку, як один за одним падали німецькі солдати.
Бронетранспортер раптом здав назад, потім рвонувся вперед і посунув на Петра. Розвіднік схопив ручну гранату і кинув під машину. Не чекаючи вибуху, він витяг другу гранату і, стиснувши її в руці, підняв над головою. Бронетранспортер рвучко повернув убік і зник за будівлями.
Знесилений величезним напруженням, Костенко схилив голову на сніг. Почуття гордості за подвійну перемогу наповнювало його хмільною радістю. Він поклав голову на автомат і, прислухаючись до тупого вібруючого болю в ногах, став чекати.
Коли стрілянина вщухла, Петро підвів голову і побачив, що ворожі танки швидко виходять з села. їх залишилось тільки три. Коло них з'являлися і танули хмарки диму. Костенко зрозумів, що то рвуться наші снаряди.
Напружуючи всі свої сили, він на руках поповз до Хаджибаєва і крикнув:
— Хаджибаєв! Живий?
Костенко припав до грудей бійця і з радістю почув, що серце б'ється. Він хотів гукнути санітарів, але сили зрадили його, і він схилився головою на груди товариша.