Божки

Страница 39 из 85

Винниченко Владимир

Але й на це не вистарчало відваги. Хтозна, чи є у Саламандри. І так винен їм за кватиру.

Потім знов виступало яке-небудь фізіологичне почування, яке через щось цікавило, і Вадим прислухався до його. А далі вертався до грошей.

Так пролежав він, аж поки не зтемніло зовсім в хатинці. За стіною чулось порання Саламандри.

Вадим раптом встав і помалу пішов у кухню. Постукавши в двері й не дістаючи відповіді, він обережно одчинив їх і ввійшов. Коло печі стояла Варка, гордовито випнувши груди, і зневажливо-понуро дивилась на його.

— Можна ввійти? — несміло спитав Вадим.

— Входьте, як треба.

— Та... невеличке діло. Ви не одвічали на мій стук. Я думав, що вас нема.

— Я нічого поганого не роблю тут, щоб мене стуками предупрежать.... — відповіла горбата, кидаючи рушник на лаву.

Вадим силуванно засміявся.

— Ні, я не через те стукаю... А просто така звичка. А знаєте, за чим я до вас прийшов? — жартівливо перебив він себе.

Варка тим зовсім не цікавилась. Як треба, то сам скаже.

— Бачите, така штука вийшла. Був я у своїх сьогодня, виймав для чогось свій кошильок та й забув його там, а мені треба папирос купить. Бігти до своїх далеко, а ввечері я все одно мушу там бути. Так чи не могли б ви мені дати до вечора копійок двадцять? Сьогодня ввечері я вам...

Саламандра хмуро, пильно зиркнула на його, потім мовчки й рівно підійшла до мисника і дістала звідти двадцять копійок. Подавши їх Вадимові, вона одвернулась і взяла знов свій рушник.

— От дякую! — червоніючи й силкуючись бути веселим, сказав Вадим. — Так я вам увечері...

І, не договоривши, вийшов.

Купивши чорного хліба, сала і на три копійки десяток цигарок, Вадим знов ліг на ліжко й почав жадно їсти. Хліба й сала хутко не стало, і хотілось ще їсти, але, коли він закурив, перехотілось і по тілі пройшла розслабленність і ніжна теплота.

"Мила Саламандра!" думав він з ніжностю до каліки.

Було почування, трохи подібне до стану видужуючого. Пахло вохкостю, кухнею, але бог з ними, з тими запахами, вони не шкодять. Лямпи світить не хотілось, взагалі нічого вже не хотілось, тільки лежати й чути власну здоровлячу теплоту.

Вмить в сінях зачулось якесь шарудіння, клацання клямкою дверей, потім нерішучі кроки і стук у двері.

— Хто там? — здивовано спитав Вадим.

— Це я... — глухо обізвався голос Ося.

Вадим зразу пізнав, хто прийшов; навіть ще не чув голосу, а подумав, що це Ось.

Він схопився з ліжка й крикнув:

— Ввіходь!

Двері одчинились, але нічого в темноті не було видно.

— Чекай, чекай, я зараз запалю лямпу! — поспішно проговорив Вадим.

— Можеш не запалювать... — холодним і чужим голосом проговорив десь з порогу Ось. — Я прийшов до тебе, бо мама прохала привести тебе до Ксені. Я їй обіцяв. Підеш?

— А чого ж? Піду. Так, я зараз найду свій плащ... Ага, ось є. Так...

Засвітивши сірника, Вадим найшов свій картузик, накинув плащ на плечі і, запалюючи другого сірника, сказав:

— Ну, ходім.

Виходячи, він подумав, що треба було б змести з ліжка крихти, — Саламандра ввійде й побачить, для чого він брав у неї гроші.

"Не ввійде! — рішив він. — Чого їй там треба. А прийду — змету".

Власне, Вадимові в такому стані, як він був, не хотілось іти до сестри. Він знав, як у батьків не зможе заткнути своєї пробоїни і ще викине щось сентіментальне при Осеві. Без його, може, й з охотою пішов би. Але одмовитись спочатку не подумав, вражений тим, що прийшов Ось, а потім зробити це було якось ніяково.

Дорогою брати не балакали. Вадим не хотів перший заговорювати, бо невеликодушно скористувався б тим, що Ось був примушений через матір іти з ним. А Ось теж мовчав.

— Ну, як ся маєш? — раптом само вирвалось у Вадима із цілком легким, знов насмішкуватим голосом. Але насмішкуватости цеї якраз і не треба було допускати з огляду на "розкисленість", в яку він мав попасти у Ксені. Повинна ж бути якась льогичність в настроях!

— Нічого.

— А на фабриці як? — невідомо через що прийшло Вадимові в голову питання.

— На фабриці буде страйк... — байдуже й коротко відповів Ось. Не промовчав, не сказав що-небудь вроді "Я з тобою не хочу говорить", а відповів. Але в тому, що він відповів і так відповів, і була найбільша чужість. Так він кожному сторонньому чоловікові сказав би.

— Он як? Значить, таки буде? Валяйте, валяйте. "Борітеся — поборете, вам Бог помагає, за вас воля, за вас правда святая". Чи як сказав Шевченко?

Ось мовчав і, стуливши губи, дивився перед себе, неначе сам ішов.

Вадим теж замовк. Потім знов заговорив, розпитуючи тепер про Ксенію. Ось так само відповідав, коротко, точно й холодно, немов ставляючи в ряд залізні стовпчики. Як він сам відносився до Ксені й її чоловіка Федора Васильова, не можна було зрозуміти.

Жила Ксеня не дуже далеко. Уличка була темнувата, з рідкими замурзаними лихтарями. Будинки були одноповерхові, убогі, між ними тягнулись довгі тини, за якими, певно, були городи. Часом з-під воріт на братів кидались собаки з такою раптовостю та люттю, ніби тільки їх і піджидали тут цілий день. Але хутко одставали й зникали позаду.

Кватира Ксені була у флігелі. Флігель цей був похожий на довге біле корито, поділене на ряд кватир, в яких жили робітники, дрібні служащі, прикащики. Як сказав Ось, таких манюсеньких, цілком однакових кватирок в цьому кориті було аж десять. Одна кімната, кухня, сінці й більше нічого.

Сіни були маленькі, як пуделко од сірників, приліплені до стіни. Після них була кухня. Тут, певно, й їли, бо стояло два столи, один з цератою. На йому квоктав самувар. В кухні не було нікого. На лаві стояв великий горщик, з якого йшла пара, збіраючись хмарою під стелею. Велика піч топилася. Двері в сусідню хату були зачинені, і звідти чувся гомін голосів, жіночих і дитячих. Часом проривався плач маленької дитини.

Ось постукав і голосно спитав:

— Можна туди? Це я й Вадим.

Стало тихо. Потім зараз же двері хутко розчинилися і вибігла жінка з закоченими рукавами, похожа на Ксенію, але старша й грубіща. Вона зараз же підбігла до Вадима й, не кажучи ні слова, обняла його голими руками за шию. Руки були мокрі, і по тілі від цього пройшов холодок. Жінка, похожа на Ксеню, почала цілувати Вадима і одночасно плакать. Потім закрила лице хвартухом і пригорнулась до брата.