Докладчиком був Ось. Збіраючись говорити, він дуже зблід.
Він почав з опису порядків на фабриці. Порядків, власне, ніяких не було, а була повна, часом цілком безглузда, нічим не оправдана сваволя Никодима або Степаниди Рибацької. Робітника приймали на одних умовах, робив він на других, платили йому на третіх. За найменьчий протест зараз же викидали, і майже завше з псуванням робочої книжки. Иноді зовсім без всякого приводу, для одної втіхи зробить неприємність, робились зміни в розпорядках роботи. Українство переслідувалось з особливою ненавистю. За одну розмову по-українському в стінах фабрики накладався штраф. На стінах скрізь вивішено оповістки: "Разговоры на мазепинско-украинскомъ наречіи строго воспрещаются". Про поводження з робітницями Ось не міг розказувати. Їх без всякої потреби роздягали, ніби трусили, цинично жартували, штрафували "натурою", себто обов'язком віддаватись всякому фабричному псу, насилували без штрафів. І на всьому головним робом лежала риса жорстокости, свідомої, самоцільної, обдуманої. Риса ця йшла від Никодима.
Говорячи про дядька, Ось часто зупинявся, цілими минутами мовчав, дивлячись в підлогу, і мав моторошно-сонний, застиглий вираз лиця. Говорив він голосом рівним, одривистим, ніби дуже спокійним, але всі слухали не рухнувшись і напружено.
Никодим Стельмашенко, по словам Ося, був чоловік без всякого серця. Мало того, що без серця, а він цю безсердечність любив, тішився нею. Це було його цілю життя. Другі п'ють, шикують, він ні... П'є він мало. Він п'є тоді, як знає, що в п'яному стані може краще зробить кому-небудь пакість. З робітників він знущається особливо. Будучи ренегатом, виходьком з робітничої верстви, зрадивши її, він ненавидить тепер її з подвійною силою отруєної душі. Иноді він навмисне робить що-небудь добре, робить довго, щоб приспать жертву, щоб добротою її розніжить, розчулить. Коли вона вже цілком на його боці, коли горить вдячністю, ніжностю, коли вже з ентузіазмом вірить, що "світ не без добрих людей", отут то Никодим і лупить її ломакою прямо по голові так, що кров і мозок бризками летять...
Ось трохи помовчав.
Для чого, наприклад, він забрав до себе їх, сім'ю Трохима Стельмашенка? Боявся, щоб судом не требували з його одшкодовання, боявся осуду людей, хотів пожаліти скаліченого брата? Нічого подібного. Щоб мучить, щоб мати втіху щодня прийти і подивитись, як у батька не рушиться половина тіла, поговорить про релігію і полякать страшним судом. Він дуже релігійний, але в релігії бачить кару, страшний суд, пекло. Він дає багато на церкви, манастирі, але, здається, швидче для того, щоб зробить свідому пакість Богу. От, мовляв, жертвую тобі, ти приймаєш, мусиш бути мені вдячним, а я ті гроші вкрав, видрав, награбував. Він чудесно знає, що грабує, охочо признає це, любить признавать, він насоложується цим признанням. Між инчим, він скупий. Але навіть скупість часто уступає жорстокости. Иноді він бариш пропускає, аби зробить пакість. Коли б не Степанида Рибацька, він би одбив цим од себе всіх дільців.
Ось помовчав. Всі знали, що сказане ним досі було немов передмова до того, що він мав далі сказати. Знали навіть, що саме він скаже, знали, що не варто було повторяти всім відоме, але почувалось, що воно мусить бути сказане іменно Соромцем, іменно в зв'язку з попереднім, від чого вийде цільна картина.
Але, на диво, Соромець те головне оповів дуже коротко, ще з більшим виразом сонливости та мертвости. Виклав просто факт знущання Никодима над Маньою, сестрою Антошки. Робітництво дуже обурене, і це знущання єсть немов та крапля, яка переповнила чашу. Страйк неминучий. Одне одного агітують, запалюють. Навіть старі робітники виявляють нахил вступити до боротьби з "Шакалом", як звуть Никодима. Організація, коли хоче мати вплив серед робітників, мусить стати на чолі забастовки.
— А Никидима вб'ють! — несподівано (може, навіть для себе) додав Ось. — Він носить на грудях стальну сітку, але то йому не поможе.
І, подумавши ще трохи, так само несподівано проговорив:
— Я скінчив.
І тільки тепер узяв стілець і сів. Вій був такий блідий, що на випнутих і гострих, як підборіддях, вилицях його виразно виступали розбризкані плями ластовиння. Під рудим, жорстким волоссям на молочно-білому лобі вохко блищав піт.
Слово забрав зараз же Гомункулюс. Всі знали, що за Соромцем він повинен говорити, і тому ніхто й не попережав його. Він з вигляду цілком спокійно віднісся до докладу. Немов не знаючи про те, оскільки ця справа важна для всіх як пункт, на котрому стрічаються два світогляди, він докладно й холоднокровно почав обмірковувати: чи може організація взяти на себе цей страйк. Виходило, що ні. Насамперед ні в професіональному загальному союзові, ні в організації не було в даний момент стільки грошевої сили, щоб можна було з певністю на перемогу приступати до боротьби. Крім того — мотив самого страйку, привод був невизначний.
Тут стало дуже тихо. Ріна закинула голову назад і стала дивитись у стелю. Юрію видно було її повну теплу шию.
Так, мотив невизначний. Треба згодитись з тим, що це подія швидче морального характеру, а не економічного чи політичного, які грають завжди найактивнішу ролю в виступах пролетаріату. Робітництво не може братись за моральне виховання своїх хазяїв. Никодим може бути садистом, дегенератом, але то мало обходить робітників. Значнішу ролю грає економичне становище працьовників на його фабриці. Треба розглядати питання тільки з цього погляду. Які-небудь гартованці можуть роздивлятись з погляду якоїсь там пролетарської моралі, але серйозна політична організація мусить діло робити!
Гомункулюс сів і, зараз же взявши з столу в руки книжку, почав її пильно передивлятись. Це був якийсь твір по педагогиці.
Слово було за Ріною. Вона, так само, як і Гомункулюс, спокійно й діловито почала приводити свої докази, котрі зводились до того, що робітництво, як будівчничий елемент нового цілого світу, мусить не тільки на економичні чи політичні явища реаґувати, не тільки в цім напрямі перебудовувати, а в усіх. Бо це випливає з логіки річей: коли йде перебудова підвалин, мусять перебудовуватись і "надбудови".