— Убить його хочеш? — неголосно кинув він.
— Так, убить! — голосно й з вибухом ненависти викрикнув Ось.
Вадим все так само машинально повів очима навкруги, — їх ніхто не слухав.
— Ти знаєш, що мене хотіли бить товариші з фабрики? Знаєш? — аж перехиляючись до Вадима й впиваючись в його тмяним поглядом, криво, болісно посміхнувся Ось. — Провокатором називали! "А, — говорять, — він племінник хазяїна. Зговорилися! У його й живе. Знаємо! Брат у його такий самий зрадник!" Розумієш? І це Никодим пустив, Никодим! Я це знаю. Никодим і Стьопка.
— Страйк падає? — хрипло кинув Вадим.
— Пада! — все так же перехилений через стіл, хитнув головою Ось. — Пада. Всі біжять назад. Нас обманули. Обіщав один падлюка-інтелігент дать грошей і утік десь. Це нас і вбило. Пада. А коли б ще тиждень, виграли б у того Шакала. Ми знаємо, що вони не зможуть держаться. Там ціла сіть усяких... І от "провокатор". Розуміється, провокатор. І Никодимові все, все так і минеться?! — раптом одкидаючись всім тілом назад, скрикнув Ось. — Не буде ніякої справедливости?! Ні? І я так все це й пущу? Я, провокатор, зрадник!? Я загубив десятки родин моїх товаришів, завів їх, втягнув, і так на радість Никодимові все й зостанеться без нічого? Це справедливо чи як?
Вадим знов налив пива, жадно випив усю шклянку і, нічого не одповідаючи, затиснувши губи, тяжко й часто сопів носом.
У Ося на губах запеклася тоненькою білою ниточкою піна. Він все так само дивився на брата, очевидно, не бачучи його.
— Скільки грошей треба, щоб продержати страйк до кінця? — раптом спитав Вадим.
— Що? — спитав Ось, немов приходячи до себе.
Вадим повторив питання.
— Рублів 400, — одрубав з ненавистю Ось.
— Посидь тут, я зараз... — сказав Вадим, устаючи.
— Куди ти? — з хмурим, здивованням глянув на його вгору Осип.
— Маю тут з одним чоловічком перебалакать. Може, гроші будуть. Я не довго.
— Не треба тепер грошей! — качнув головою Ось.
Вадим схопив пляшку й не дуже, але твердо стукнув нею об стіл.
— Осипе! Знай, що говориш. Ідіотство лиши. Вперед про товаришів подумай, а потім про свої справедливости. Раз можна дістать грошей і вести діло далі, то при чому тут "не треба" й всякі там... антімонії?
— Де ж ти можеш взяти ті гроші? — тихше, розумніще, але й з підозрінням спитав Ось.
— Де візьму, то візьму. Не твій клопіт. Обіщався мені тут один позичить рублів п'ятьсот. Сьогодня якраз маю зайти до його. Посидь, я зараз. Півгодини найбільше. Ждатимеш?
— Ждатиму.
Вийшовши з трактира, Вадим майже бігцем пішов у напрямі дому Рибацьких. Раз він зупинився на всім бігу, одійшов до стіни й безсило сперся на неї. Здавалось, що у його від швидкої ходи заболіло серце. Але миттю знов зірвався й ще швидче побіг, злісно оббігаючи прохожих і непохитно заціпивши губи.
Покоївки вже не було у сінях, але вікна Тепи, Вадим бачив знадвору, світились. Він ввійшов в її сінці й твердо, нехапливо постукав. І зараз же, набравши повні груди повітря, помалу видихнув його й провів рукою по голові й по бороді, немов приводячи себе до спокійного вигляду.
— Ввійдіть! — крикнув грудний нетерплячий голос Тепи.
Вадим, не поспішаючи, ввійшов з картузем у руці, стримано уклонився Тепі й став коло порогу. Вона, видно, так само весь час бігала тут по хаті з кутка в куток.
Його вона, певно, зовсім не ждала й навіть трохи розтерялась.
— Що таке? Знов щось з Стьопою? — живо спитала вона.
— Ні, я не про те, — силуючись посміхнутись, проговорив Вадим. — Я про... гроші. Я згожуюсь на твою умову.
Він навмисне, ще дорогою придумавши, сказав не "вашу", а "твою".
Тепа випрямилась — від здивовання чи від уколу радости й торжества.
— Як це розуміть? — спитала вона жорстко.
— Так, як є. Я згожуюсь. Сьогодня напишу записку Микульській, щоб завтра прийшла до мене й ми її зустрінемо. При вас напишу. І навіть хай ваш... твій дворник однесе її завтра вранці. Тільки я прошу позволить мені не грубо прогнать її. Вона все зрозуміє, але не... хотів би грубо. Це — непотрібно. Я вибачусь.
Тепа довго нічого не говорила й весь час водила очима по Вадимові, немов розшукуючи на йому розгадку цього несподіваного рішення.
— До-о-бре... — нерішуче протягнула вона. — Пишіть. Я зараз дам паперу.
І вона, ще раз хмуро озирнувши Вадима, пішла в сусідню кімнату й винесла звідти чорнило, перо й папер. Вадим все так само стояв біля порогу з картузиком в руці.
— Прошу, — ставляючи прилади до писання на невеличкий столик, сказала Тепа.
Вадим хутко підійшов, сів, твердо взяв у руки перо і зараз же швидко, без задержки написав:
"Олесю! Прийдіть до мене завтра о 7-ій годині ввечері. Дуже треба Вас бачити. Прийдете? Сам до Вас не можу прийти. Дайте відповідь дворнику, який принесе цю записку. Вадим Стельмашенко."
Підписавшись, він устав і простягнув записку Тепі.
— Ах, ще ж адресу!
І, не сідаючи вже, нахилився й написав на конверті адресу Микульських.
Тепа стояла коло його з тим же хмуро-допитливим нерішучим лицем.
— Що це значить, Вадиме? — нарешті ледве чутно спитала вона.
— Нічого. Мені потрібні гроші! — неначе навіть весело й піднято сказав Вадим, жваво розгинаючись і подаючи надписаний конверт. — Потрібні гроші. І більше нічого. Але памьятайте, що, коли обманете, я... лишаю за собою право... А втім, ви не обманете. І потім от що: можна не пьятьсот, а вісімсот? Ви сказали, скільки я схочу. Я схочу вісімсот. І не позичаю, а просто беру по умові за свій вчинок. Добре?
— Ти образився на мої слова, що я, мовляв, куплю тебе? — тихо сказала Тепа. — Але ж ти не глупий чоловік, сам повинен знать, як і коли що говориться.
— Я ні за що не образився, — ще ніби веселіще й дуже поспішно скрикнув Вадим. — Я розумію. Так значить, завтра перед семою ти прийдеш до мене? Олеся напевне прийде. Та відповідь її ваш дворник принесе вам. А ви вже мені одішліть її. Так? Коли мене дома не буде, хай оддасть моїй хазяйці. Ви, мабуть, не найдете? Я за чверть сема буду ждати вас коло своїх воріт. Ага, моя ж адреса. От я напишу.
І знов нахилившись і дуже хапаючись, Вадим написав свою адресу.
— Вадиме, що з тобою, скажи? — спитала Тепа, обережно ловлячи його руку.
— Та нічого! — аж засміявся Вадим. — Рішуче нічого! Грошей, грошей, от і все. І доказать тобі, що ти помиляєшся. Хочу доказать! Треба нарешті раз кінець зробить. Правда? Правда, моя Тепка?