— На гори, — продовжила вона, перш ніж він встиг заперечити, — ви пішли у Великдень 1419 року. На Таборі, на Оребі, на Ба-ранеку, на Сіоні, на Оливній горі ви творили братерську спільноту Дітей Божих, напоєних Духом Святим і любов'ю до ближнього. Отоді ви були справжніми Божими воїнами, бо мали чисті душі та серця, бо палко несли слово Боже і проголошували Божу любов. Але це тривало п'ятнадцять тижнів, хлопче, якихось п'ятнадцять тижнів. Уже в день святого Абдона, тридцятого липня, ви скидали людей з вікон на списи, убивали по вулицях, по костелах і в їхніх домах, чинили насильство та різню. Замість любові до ближнього ви почали проголошувати апокаліпсис. І назва "Божі воїни" вам уже не підходить. Бо те, що ви чините, тішить радше диявола. Сходами з мертвих тіл не піднімаються до Царства Небесного. Ними спускаються до пекла.
— А проте, — вставив він, стримуючи обурення, яке закипало в ньому, — ти казала, що утраквізм тобі близький. Що ти помічаєш необхідність реформи Церкви, що усвідомлюєш необхідність далекосяжних змін. У той час, коли Хелчицький кричав: "П'ята заповідь: не убий!", на Прагу йшли папські хрестові походи. Якби ми тоді послухалися Хелчицького, який наказував нам захищатися виключно вірою та молитвою, якби ми протиставили римським ордам тільки покірність і любов до ближнього, нас би вимордували. Чехія стекла би кров'ю, а мрії й надії розвіялися би як дим. Не було б ніяких змін, ніякої реформи. Був би Рим, у тріумфі ще більш нахабний, самовпевнений та грубий, ще більш загрузлий у брехні, з іще більшими суперечностями щодо Христового вчення. Було за що боротися, тож ми й боролися...
Абатиса усміхнулася, а Рейневан почервонів. Він не міг побороти враження, що її усмішка мала відтінок насмішки. Що абатиса знає, наскільки він смішний, коли говорить "ми" і "нас", тоді як насправді вихід на гори на Великдень 1419 року він спостерігав збоку, приголомшений, зі страхом і без навіть найменшого розуміння. Що, шокований липневою дефенестрацією, він утік з розбурханої заколотом Праги, що чкурнув з Чехії, смертельно нажаханий розвитком подій. Що навіть тепер він лише неофіт. І що поводиться як неофіт.
— У питанні змін і реформ, — продовжила все ще усміхнена клариска, — ми справді сходимося, ти і я. Однак нас різнить не тільки спосіб, а й діапазон і масштаб дій. Ви хочете змін у богослужінні й реформи кліру на ґрунті принципу "sola Scriptura". Ми, а я ж тобі казала, що нас багато, хочемо змінити набагато, набагато більше. Подивися.
Прямо перед абатисою, як єдина декорація приміщення, висів образ — дошка, на якій була зображена біла голубка, що злітає з простертими крилами у смугу світла, яке падає згори. Клариска підняла долоню, сказала щось ледь чутним шепотом. Повітря раптом переситив запах рути й вербени, характерний для білої магії, яку називали арадійською.
Смуга світла на образі стала ще яснішою, намальована на дошці голубка махнула крилами, злетіла і зникла у світлі. На її місці на образі з'явилася жіноча постать. Висока, чорноволоса, з очима, мов зорі, вдягнена у взірчасту сукню, що переливається багатьма відтінками то білого, то міді, то пурпуру...
— Великий знак явився на небі, — абатиса стала тихим голосом коментувати дедалі виразніші деталі образу. — Жінка, вбрана у
сонце, і місяць під її ногами, а на її голові — вінець із дванадцяти зірок. Рече пророк, коли говорить про Духа: як матір потішає, так я вас потішати буду. Ось Мати, Ecce Femina! Ecce Columba qui tollit peccata mundi . Ось Третя Церква. Істинна й у своїй істинності остаточна. Церква Духа Святого, законом якого є любов. Що триватиме до кінця світу. Ось, поглянь: Magna Mater, Pantea-Всебогиня. Regina-Цариця, Genetrix-Родителька, Creatrix-Творителька, Victrix-Тріумфаторка, Felix-Щаслива. Божественна Діва, Virgo Caelestis. Ось мати природи, повелителька всіх стихій, первісне породження віків. Найвища між божествами, володарка тіней померлих людей, та, що помахом руки керує променистим небосхилом, животворними подувами моря, похмурою тишею підземного царства. Весь світ її поважає як єдине божество у різних іпостасях, під різними назвами, у вигляді різних обрядів [50]. Descendet sicut pluvial in vellus . Вона зійде, як дощ на покіс, як дощ рясний, що зрошує землю. За її днів заквітне справедливість і великий мир, поки місяць не згасне. І пануватиме від моря до моря, від Ріки аж до краю землі. І так буде аж до кінця світу, бо вона — Дух. Поклонися їй. Прийми і збагни її владу.
* * *
Самсон, потираючи шрам на поголеній голові, вислухав розповідь, ознайомився з занепокоєнням Рейневана — як завжди, без коментарів, як завжди, без емоцій і без щонайменших проявів роздратування. Однак у Рейневана склалося непереборне враження, що велетня взагалі не цікавлять ні рух Будівничих Третьої Церкви, ні культ Всебогині, який відроджується. Що він не надає особливої ваги поділу історії на три епохи. Що йому, загалом, досить байдуже, чи абатиса монастиря кларисок у Білому Костелі сповідує і впроваджує в життя тези вальденсів і хіліастів, чи схиляється до доктрин Братів і Сестер Вільного Духу. Скидалося на те, що Самсона надзвичайно мало обходять бегарди, бегінки та гвілельмітки. Що ж стосується Йоахима Флорського і Майстра Екхарта, то було, гм, відчуття, що обидва вони Самсонові абсолютно й повністю по хрін.
— Я виїжджаю, — зовсім несподівано заявив велет, ґречно вислухавши звіряння Рейневана. — Тобі доведеться самому дати раду зі своїми проблемами. Я їду до Чехії. До Праги.
— Ти був при тому, як мене поранили, — продовжив він, не чекаючи, поки Рейневан охолоне і зможе видушити з себе бодай слово. — Ти бачив, що сталося, коли та куля черкнула об мій череп. Ти був свідком, ти мав можливість побачити зблизька. Я був готовий до чогось подібного. Мені про це говорили й навіть... Навіть радили. У Празі — Акслебен, у Тросках — Рупілій. Вони назвали це поверненням через смерть. Спосіб повернутися до мого власного світу й до моєї власної... тілесної, назвімо це так, оболонки, — це позбутися теперішньої матеріальної оболонки. Коротко кажучи: найпростіше було би вбити це величезне тіло. Знищити його, остаточно припинити життєві процеси, які в ньому відбуваються. Закінчити його матеріальне існування. Духовний елемент, мій власний, тоді вивільниться і повернеться туди, куди повинен повернутися. Так стверджували Акслебен і Рупілій. Те, що сталося восьмого травня, здається, підтверджує, що вони мали рацію. У чому проблема, ти, поза сумнівом, здогадуєшся. Розумієш, з яких причин рекомендований спосіб мені не дуже підходить, з яких міркувань я волів би якийсь менш радикальний. По-перше, я не хочу брати на сумління смерть монастирського придурка, у тіло якого вбраний парадую оце по світу вже три роки. По-друге, ні Рупілій, ні Акслебен не квапилися дати мені гарантії стовідсоткового успіху. А по-третє і найважливіше: мені якось перестало бути спішно повернутися. Головна причина цього факту має волосся кольору міді, а звати її Маркета. І перебуває вона в Празі. Тому я повертаюся до Праги, друже Рейнмаре.