— Мій план, — злегка набурмосився Рейневан, — напевне нікому не пошкодить, хоча б тому, що за його виконання беруся я сам, особисто. Ризикую тільки я.
— Але зате дуже.
— А в нас є вихід? Нема! Таулер далі лежить непритомний, а якби навіть і встав, то ти ж сам сказав, брате Чапеку, що таємний підземний хід до замку Троски є вигадкою і що це нам нічого не дасть. А час не терпить. Треба щось придумати. Я вважаю свій план проникнення у замок цілком реальним, з досить великими шансами успіху.
— Он як!
Рейневан напиндючився.
— Пан де Бергов — німець, — почав рахувати на пальцях. — Пан фон Дона — теж німець. Гуситам, які взяли в полон юного Койшбурга, зрештою, теж німця, значно ближче до Троск, ніж до Фалькенберга. Це нормально і логічно, що посла з вимогою викупу пошлють до де Бергова. Відома-бо й очевидна річ, що пан де Бергов перекаже це пану фон Доні, своєму землякові.
— Пан де Бергов, — покрутив головою Чапек, — візьме гуситського посла за сраку і вкине його до ями. Він завжди так робить.
— Гусити, — тріумфально усміхнувся Рейневан, — знають, що він так робить. Вони вже знають, що в переговорах з ним не діють присяги, що лицарське слово можна порушити. Тому як посла вони використають зовсім випадкову особу. Іноземця. Мандрівного поета з Шампані, який випадково блукав цими місцями.
Чапек нічого не сказав. Він тільки здійняв очі до неба. Тобто до кухонної стелі.
* * *
— Мандрівний поет з Шампані, — покрутив головою Сам-сон. — Ой, Рейнмаре, Рейнмаре... А чи знаєш ти бодай зо три слова мовою франків?
— Знаю більше ніж три. Не віриш?
Par montaignes et par valees
Et par forez longues et lees
Par leus estranges et sauvages
Et passa mainz felonz passages
Et maint peril et maint destroit [24]...
— Досить вільно, — визнав, зітхнувши, Самсон. — Акцент, мушу визнати, теж стерпний. А підбір уривку романсу... Що ж, надзвичайно влучний і відповідний до обставин.
— Ще й який відповідний — втрутився Шарлей, який саме безшумно ввійшов до кухні. — Відповідніше нікуди! Треба тобі тільки, мандрівний поете з Шампані, вигадати не менш відповідне шампанське ім'я. Якесь настільки ж доречне nom de guerre , яке би влучно тебе характеризувало. Я пропоную Івен ле Кретін. Коли вирушаємо?
— Я вирушаю. Сам.
— Ні, — покрутив головою Самсон Медок. — Це я вирушаю. Це стосується мене і тільки мене. Я не хочу, щоб хто-небудь із вас наражався заради мене. Саме час мені взяти власні справи у власні руки. Припустивши, що ідея Рейнмара — добра ідея, її можна трохи модифікувати: гусити, щоб доставити у Троски вимогу викупу за юного Койшбурга, можуть використати мандрівного ідіота. Мені це здається цілком добрим прикриттям, а мій вигляд...
— Твій вигляд, — перебив Шарлей, — забиває дух, це факт. Але цього трохи замало. Тут треба, щоб цим зайнявся той, хто має трохи вправності в галузі обману, шахрайства, водіння ближніх за носа й обкручування їх довкола пальця. Не ображайтеся, але серед нас трьох є тільки один, хто може претендувати в цьому на звання спеціаліста.
— Ідея була моя, — спокійно заперечив Рейневан. — І я від неї не відмовлюся. Я вирушаю сам, мені це належиться як її авторові. І я впевнений, що саме я найкраще годжуся на це діло.
— Неправда, — спростував Шарлей, — Ти годишся найгірше. Саме тобі, а не нам, пророцтво наказувало остерігатися Баби й Панни. Але ти, звичайно, у пророцтва не віриш. Коли тобі так зручніше.
— Я беру в цьому приклад з тебе, — відрубав Рейневан. — Кінець балаканині, я вирушаю. Сам. Ви залишаєтеся. Бо якби...
— Ми слухаємо. Якби?
— Якби щось пішло не так... Якби мене зловили... Я хотів би знати, що я можу на вас обох розраховувати. Що ви прийдете на допомогу і витягнете мене з халепи.
Шарлей довго мовчав.
— Мене мучить думка, — нарешті сказав він, — що якби я зараз дав тобі, Рейнмаре з Шампанії, чимось твердим по голові, зв'язав би тебе по руках і ногах і замкнув би на якийсь час у пивниці, то ти б мені колись за це подякував. Цікаво отож, чому я цього не роблю.
— Бо знаєш, що я би не подякував.
* * *
Втілення задуму пішло гладко. Гейтман Войта Єлінек, який усе ще гостював у Міхаловіцах, коли його поінформували — без подробиць — про справу, з власної ініціативи і досить поспішно запропонував допомогу. Прямуючи з невеликим розвідувальним загоном під Роймунд, заявив він, він готовий зробити невеликий гак і супроводжувати Рейневана до їчинського гостинця, де той легко приєднається до якогось купецького каравану.
Вони вирушили ще того самого дня. Близько полудня.
* * *
Десь так надвечір пробудився й опритомнів Беренгар Таулер. Його вже не нудило, він міг більш-менш прямо стояти і навіть ходити. Сам пішов до нужника і без нічиєї допомоги повернувся звідти, тож скидалося на те, що одужав. Достатньо, щоб Шарлей і Ян Чапек могли приперти його до стіни стосовно таємного підземного ходу, що вів у Троски. Набравши суворого вигляду інквізиторів, вони засипали видужалого запитаннями, що мали оточити його і впіймати на брехні.
— Який хід? — блідий Таулер зблід ще більше, закліпав, але аж ніяк не злякався. — Який підземний коридор? Про що ви торочите?
— Як ти збирався провести нас у Троски? Таємним ходом, так?
— Ні, чорт забирай! Я нічого не знаю ні про який хід! У Тросках у мене є, а радше був, знайомий, машталір... Я розраховував, що він допоможе нам... Він мав переді мною борг вдячності... Він полегшив би нам проникнення у замок або ж сам рознюхав для нас, що треба... Про що вам, до біса, йдеться?
Шарлей і Чапек не відповіли. Вони вилетіли з кімнати, збігли сходами, на бігу видаючи накази.
* * *
Вони мало не загнали коней, щоб встигнути до смерку. Об'їхали весь їчинський гостинець, добралися мало не до самого замку Кость. Зустріли два купецькі кортежі, котляра з возом мідних виробів, трупу мандрівних акробатів. Жебрака. Бабу з кошиком гусей.
Ніхто з них не бачив поета з Шампані. І нікого з такими прикметами. Ні сьогодні, ні взагалі.
Рейневан зник. Мов під землю провалився.
Шапрлей наполягав, що треба їхати за Войтою Єлінеком та його загоном, наздогнати їх і розпитати, дізнатися, що сталося, де вони залишили Рейневана. Ян Чапек не погодився, категорично відмовив. Загону Єлінека, який мав кілька годин переваги, уже не наздогнати, заявив він. Надходить ніч. А місця небезпечні. Надто близько до католицьких замків. Надто близько — як для загону, що налічує всього двадцять коней.