Але відтоді дещо все-таки змінилося. Яна Пршибрамського та людей із його оточення викрили як причетних до змови Корибута й покарали вигнанням з Праги. Оскільки ж природа не терпить порожнечі, диспути відбувалися й далі, але від Великодня роль поміркованих та консерваторів раптом почали виконувати Рокіцана і Пейн. Новоміські — як і перше — виконували роль радикалів. Несамовитих радикалів. На диспутах далі билися, кидалися негарними словами і котами.
— Пане.
Він обернувся. Невисокий індивід, який стояв за ним, був повністю сірий. Сіра фізіономія, сіра куртка, сірий каптур, сірі гачі. Єдиним більш яскравим акцентом у всій його постаті був новесенький, виточений зі світлої деревини кийок.
Він озирнувся, почувши шум за спиною. Другий тип, який перегороджував йому вихід з провулка, був лише ненабагато вищий і тільки трішечки різнобарвніший. Зате морда у нього була набагато гидкіша.
— Ходімо, пане, — повторив, не підводячи погляду, Сірий.
— Куди це? І навіщо?
— Не опирайтеся, пане.
— Хто вам наказав?
— Його милість пан Неплах. Ходімо.
* * *
Іти, як виявилося, довелося зовсім недалеко. До однієї з кам'яничок у південній частині Ринку Старого Міста. Рейневан не дуже добре зорієнтувався, котрої саме, бо шпики провели його з чорного ходу, темними першими поверхами, що смерділи запліснявілим ячменем, подвір'ями, сіньми, сходами. Усередині житло було досить багате: як і більшість помешкань у цьому місці, воно теж було одним із тих, які залишилися після заможних німців, які втекли з Праги після 1420 року.
Богухвал Неплах, якого називали "Флютик", чекав на нього у світлиці. Під світлою брусованою стелею. За один із брусів була зачеплена мотузка. На мотузці висів повішеник. Носаками елегантних чижм він діставав до підлоги. Майже. Бракувало зо два дюйми.
Не бавлячись у привітання та інші дрібноміщанські пережитки, майже не удостоюючи Рейневана поглядом, Флютик показав на повішеника пальцем. Рейневан знав, про що йдеться.
— Ні... — він ковтнув слину. — Це не той... Мабуть... Радше ні.
— Придивися добре.
Рейневан придивився вже настільки добре, щоби бути впевненим, що шнурок, який врізався у набухлу шию, перекривлене обличчя, вибалушені очі та запалий чорний язик згадуватимуться йому найближчим часом під час їжі.
— Ні. Не той... Зрештою, хіба я знаю... Того я бачив ззаду... Неплах клацнув пальцями. Пахолки, які були у світлиці, обернули повішеника спиною до Рейневана.
— Той сидів. Був у плащі.
Неплах клацнув пальцями. За коротку мить вийнятий із зашморгу труп, накритий плащем, сидів у низькому кріслі — у досить моторошній позі, зважаючи на rigor mortis .
— Ні, — покрутив головою Рейневан. — Радше ні. Того... Гм-м-м... По голосу я би впізнав напевне...
— Мені шкода, — голос Флютика був холодний, як лютневий вітер, — але цього не вдасться зробити. Якби він міг здобутися на голос, ти мені взагалі не знадобився би. Ну ж бо, заберіть звідси це стерво.
Наказ виконали блискавично. Накази Флютика завжди виконували блискавично. Богухвал Неплах, на прізвисько "Флютик", був шефом розвідки й контррозвідки Табора, підпорядковувався безпосередньо Прокопові Голому. А коли ще був живий Жижка — безпосередньо Жижці.
— Сідай, Рейневан.
-Я не маю ча...
— Сідай, Рейневан.
— Ким був цей...
— Повішеник? Зараз це не має жодного значення.
— Він був зрадником? Католицьким шпигуном? Був, як я розумію, винний?
— Га?
— Я питаю, чи він був винний.
— Тобі йдеться, — Флютек недобре подивився, — про есхатологію? Про остаточні справи? Якщо так, то все, що я можу, це послатися на нікейський символ віри: розп'ятий при Понтії Пілаті кус помер, але воскрес і вдруге прийде зі славою, судити живих і мертвих. Кожного судитимуть за його думки і вчинки. І тоді буде встановлено, хто винний, а хто ні. Встановлено, так би мовити, остаточно.
Рейневан зітхнув і покрутив головою. Сам собі був винен. Він же знав Флютика. Міг і не питати.
— Тому не має значення, — Флютик показав головою на балку й обрізану мотузку, — ким він був. Важливо, що він устиг повіситися, поки ми виламували двері. Що я не зможу змусити його заговорити. А ти його не ідентифікував. Стверджуєш, що це не той. Не той, кого ти начебто підслухав, коли він учиняв змову з вроцлавським єпископом. Правда?
— Правда.
Флютик зміряв його паскудним поглядом. Очі Флютика, чорні, як у куниці, що цілилися вздовж довгого носа, ніби отвори люф двох гаківниць, були здатні на дуже паскудні погляди. Бувало, що в чорних очах Флютика з'являлися два маленькі бісики, які раптом, немов по команді, одночасно беркицалися. Рейневан уже бачив щось подібне. Щось подібне зазвичай було провісником дуже неприємних речей.
— А я думаю, сказав Флютик, — що неправда. Я думаю, що ти брешеш. Що ти від початку брехав мені, Рейневане.
Звідки Флютик взявся у Жижки, ніхто не знав. Чутки, ясна річ, ходили. Одні вважали, що Богухвал Неплах (справжнє ім'я Єгорам бен Їцхак) був євреєм, учнем школи рабинів, якого просто так, з примхи, гусити пощадили під час різанини в гетто в Хомутові, у березні 1421 року. На думку інших, насправді він називався не Богухвал, а Готтлоб, і був німцем, купцем з Пльзеня. На думку ще інших, він був ченцем, домініканцем, якого Жижка — з невідомих причин — особисто врятував під час різні священиків і монахів у Бероуні. Ще інші стверджували, що Флютик був чаславським пробощем, який вчасно відгадав кон'юнктуру, пристав до гуситів і з неофітським запалом влазив Жижці в сраку — та ще й так вдало, що допнувся посади. Рейневан був схильний вірити саме останнім чуткам: Флютик мусив бути священиком, на це вказували його підла нещирість, дволичність, жахливий егоїзм і просто неймовірна жадібність.
Саме жадібності Богухвал Неплах завдячував своїм прізвиськом. Річ у тім, що коли в 1419 році католицькі пани опанували Кутну Гору, найважливіший в Чехії центр видобування благородних металів, відрізана від кутногорських копалень і монетних дворів гуситська Прага почала карбувати власну монету, мідяки із залишковим вмістом срібла. Це була нікчемна і практично позбавлена вартості монета, її паритет майже дорівнював нулю. Тому празькі гроші зневажали, їх презирливо прозвали "флютиками". Тож коли Богухвал Неплах Неплах почав виконувати в Жижки функції шефа розвідки, до нього моментально причепилася кличка "Флютик". Справа в тому, що дуже швидко з'ясувалося, що Богухвал Неплах заради звичайного собі флютика був готовий на все. Точніше: що Богухвал Неплах за звичайним собі флютиком завжди готовий зігнутися, хоч би й до гною. І що Богухвал Неплах жодного флютика не легковажить — ніколи-преніколи не змарнує нагоди звичайний собі флютик украсти або розтратити.