— Нема чого боятися! Ще тільки разочок лупну, і фертик.
* * *
Один зі зв'язаних мав волосся світле, як солома, такі самі брови і вії, таку саму щетину на широкому і виступаючому підборідді. Другий, старший, сильно лисів. Жоден не озвався ні словом, не видав ні звуку. Вони сиділи, зв'язані, спершись спиною на стіну, і тупо дивилися прямо перед собою. Їхні обличчя були мертві, застиглі, без сліду емоції. Вони мусили би бути хоч трохи здивовані, ошелешені — от хоч би й тим, що, попри звуки п'янки, жоден з їхніх переможців не є нетверезим. Тим, що звуки долинали з місця, в якому нікого не було, тим, що на них чекали, що вони потрапили в детально обдуману й налаштовану пастку. Вони мали би бути здивовані. Може, й були. Але не виявляли цього. Тільки часом мигтіння свічки змушувало їхні мертві очі оживати. Але це була тільки ілюзія.
Рейневан сидів на лежанці, дивився і мовчав. Мамун ховався в кутку, спираючись на гудендаг. Тибальд Раабе бавився навахою, розкриваючи і закриваючи її.
— Я тебе знаю, — голіард перший порушив затяжну мовчанку, показавши ножем на лисіючого. — Тебе звати Якуб Ольбрам. Ти орендуєш у генриківських цистерціанців млин під Лагевниками. Цікаво, тебе всі вважали стукачем, який доносить абатові. Це що було — прикриття? Бо, як бачу, ти не тільки доносити вмієш. Перед потаємним убивством також не зупиняєшся.
Лисіючий індивід не відреагував. Він навіть не подивився на того, хто говорить, здавалося, взагалі не почув його слів. Тибальд Раабе з тріском розкрив наваху і залишив її розкритою.
— Тут неподалік є озерце, обернувся він до Рейневана. — Там па дні намулу на сажень. Ніхто ніколи їх не знайде.
— Про свою місію можеш забути, — серйозно додав він. — Ти знайшов Фогельзанг. От тільки це вже не Фогельзанг. Це шайка злодюг, готових убивати, захищаючи свою злодійську здобич. Не розумієш? Групі було передано величезні кошти. Величезні гроші на організацію сіток і диверсійних груп, на підготування "спеціальних операцій". Вони ці гроші присвоїли, розтратили їх. Вони знають, що на них чекає, коли це розкриється, а Флютик їх знайде, тому так уникали контакту. Тепер впали в паніку, стали небезпечними. Це вони, ніхто інший, вчинили замах на тебе в Цепловодах. Тому раджу: ніякого жалю. Камінь на шию — і в ставок.
На обличчях обох зв'язаних не з'явилася навіть тінь емоції, у мертвих очах не показався навіть слід життя. Рейневан встав, вийняв з руки голіарда наваху.
— Хто стріляв у мене з арбалета в Цепловодах? Хто вбив ченців? Ви?
Ані сліду реакції. Рейневан нахилився, розрізав пута. Спочатку одному, потім другому. Кинув їм ніж під ноги.
— Ви вільні, — сухо заявив він. — Можете йти.
— Ти робиш помилку, — сказав Тибальд Раабе.
— Дуже дурну, — додав з кутка мамун.
— Я, — Рейневан ніби їх і не чув, — Рейнмар з Беляви. Брат добре вам колись відомого Петера з Беляви. Я служу тій самій справі, якій колись служив Петер. Мешкаю тут, "Під срібним дзвінком". Я мешкатиму тут цілий тиждень. Якщо тут з'явиться Інквізиція або люди єпископа, інформація про це потрапить у Чехію. Якщо якось уночі я загину від рук таємних убивць, інформація про це потрапить у Чехію. Прокоп знатиме, що на Фогельзанг не можна розраховувати, бо Фогельзангу вже нема.
— Якщо ж, — продовжив він, помовчавши, — те, що говорить Тибальд, — правда, то постарайтеся добре використати ці сім днів. Перш ніж мине тиждень, я не пошлю до Чехії ніяких звісток. Вам цього має вистачити, за такий час можна далеко заїхати. Неплах однаково вас знайде, рано чи пізно, але це вже справа його і ваша. Мене це не цікавить. А тепер забирайтеся звідси.
Звільнені дивилися на нього, але так, ніби дивилися на предмет, на річ, до того ж цілком їм байдужу. Їхні очі були мертві й порожні. Вони не промовили ні слова, не видали ні звуку. Просто вийшли.
Довго панувала мовчанка.
— Поглянь-но лише на нього, Раабе, — порушив тишу Йон Малевольт. — Цікаво, він же зовсім не схожий на ідіота. Наскільки оманливою буває зовнішність.
— Коли в гуситів уже буде свій папа, — додав Тибальд Раабе, — він муситиме оголосити тебе святим, Рейнмаре. Якщо він цього не зробить, то виявиться невдячним поцом.
* * *
Рейневан мешкав "Під срібним дзвінком" упродовж тижня. Удень він сидів з арбалетом на колінах, а вночі дрімав з ножем під подушкою. Він був сам: Тибальд Раабе і мамун Малеволт виїхали і сховалися. "Надто великий ризик, — пояснювали вони. — Коли щось станеться, краще бути подалі". Однак нічого не сталося. Ніхто не прибув, щоб заарештувати або вбити Рейневана. Шанси стати мучеником танули із кожним днем.
Двадцятого листопада з'явився Тибальд Раабе. З новинами й чутками. Якуб Ольбрам з-під Лагевників зник. Пропав, наче у воду канув. Очевидно, він добре використав наданий йому Рейневан ом тиждень зволікання.
— Протягом семи днів, — заявив голіард, — можна добратися до Любека, а звідти кораблем хоч би й на кінець світу. Коротше кажучи: Фогельзангу нема, про Фогельзанг можна забути, на Фогельзангу можна покласти хрест. Треба донести про це Прокопові. Негайно. Більше нема на що чекати.
— Щоб бути цілком упевненими, почекаймо все-таки, — попросив Рейневан. — Ще тиждень. А краще — півтора...
* * *
Однак сам Рейневан уже втратив надію, настільки, що перестав просиджувати "Під дзвінком" і вбивати нудьгу читанням "Horologium sapientiae" Генріха Сузо — твору, що його залишив у трактирі один бакалавр, який не міг розплатитися за їжу та напої інакше. Вранці він сідлав коня і від'їжджав. Досить часто поглядав у бік Бжега. У бік села Шенау, маєтку чашника Бертольда Апольди. Зелена Дама стверджувала, що Ніколетти в Шенау нема, але може б то самому перевірити?
Тибальд, який заїжджав до Гдзємежа дедалі частіше, досить легко його розкусив і розшифрував. Він не дав збути себе відмовками, примусив Рейневана звіритися. Вислухавши, спохмурнів.
— Такі речі, — заявив він, — погано закінчуються. Ти ледве виплутався з афери з однією дівкою, ледве чудом вислизнув з лап Біберштайна, і вже прешся в наступну халепу. Це може тобі дорого коштувати, паничу. Чашник Апольда не дасть собі плюнути в кашу, а єпископ і Грелленорт теж уміють додати два до двох, під Шенау на тебе вже можуть чигати. Може чигати Ян Зембицький. Бо про тебе вже багато говорять у Шльонську.