— О, не бійся, доню, циганка вміє ховати! — Та скоріше, Астарочко! Як що до світу не передаси, так мерщій вертайся.
Астара вийшла од Марини і зникла поміж наметами. Вона бігла непомітна, мов та чорна кішка у темряві ночі, викручуючись поміж кіньми, шатрами й огнищами. Табір уже потишився, голоси замовкли, тільки де-не-де чути було, як татарський вояка гострив на завтра шаблю, або споряжав коня.
Астара бігла упродовж ряду огнищ на північ довго, поки стало духу, далі йшла ходою, після того знову бігла й знову йшла, а обабіч неї все біліли шатри татарського війська і здавалося, що їм не буде й краю. Але нарешті край той знайшовся: вона вибігла на вільне поле, а за ним розгляділа оддалека високі намети козацького табору.
Астара огляділась і вжахнулася: на сході вже почало благословлятися на світ.
У козацькому таборі її зразу спинив вартовий.
— Куди біжиш, циганко? Стій!
— Скажи, козаче, де мені знайти полковника Богуна?
— Ого-го! Дуже швидка! Так я тебе й пустив до Богуна!
Астара показала вартовому Богунів перстень, і тоді той пустив її.
— Тільки далеко тобі, тітко, — сказав він. — Оце, де ми стоїмо, ліве крило табору. Тут Джеджалій кермує. У середині буде військовий осавула Гурський за старшого, а Богун аж па правому крилі. До схід сонця, мабуть, не добіжиш.
Циганка знову побігла, обминаючи вози й намети. Тут табір уже прокидався й козаки цілими ватагами сновигали між табором і Пляшевою, напувачи коней. Поки Астара добігла до середини табору, там козаки уже узброювалися й лавами ставали поперед наметів, а назустріч Астари сунувся великий натовп з корогвами й хрестами у руках. Налякана циганка забігла за віз і звідти виглядала, поки той натовп промине її.
То попи і ченці несли корогви благословляти військо на бій. Попереду всіх, верхи на коні їхав грецький, коринфський, митрополит Іосаф. Він був у золототканому митрополичому вбранні, з митрою на голові та з хрестом у руці. — Братія моя, вояки Христові! — промовляв він до козаків. — Стійте як один за віру православну, а господь з високого неба буде вам пособником і заступником. Не страхайтеся вмерти за віру батьків наших, бо душі ваші янголи візьмуть на лона своі і понесуть до престолу Божого!
Козаки лавами упадали навколюшки, а митрополит покропляв їх святою водою.
Діждавши, поки процесія пішла далі, Астара побігла до правого крила козацького табору і нарешті добрела до намету Богуна, але було вже запізно: Богуна вже не було у наметі, він повів уже свої полки на ворога.
Знесилена і приголомшена розпукою, що не виконала доручення коханої господині, Астара впала на землю і вже через якийсь час тільки пішла назад до татарського табору.
ХІ
Зійшло сонце 20 червня 1651 року, але промінь його не сяяв, а був зап'ятий хмарами, немов умисно не хотів бачити того, що мало зараз скоїтись.
Ворожі війська, скільки оком глянь, мов сарана вкрили широченну долину, збиваючи копитами коней велику куряву. Поміж лавами ворожих військ, одрізняючи їх одно од одного, лишилася тільки не дуже широка зелена смуга степу, простягшись між ними немов річка між двома берегами. З одного боку тієї зеленої смуги стояли блискучі польські полки з безліччю ріжноколірових прапорів; з другого боку, на півночі — сині козацькі чумарки та білі й жовто-сірі татарські халати.
Посередині козацького війська стояли у три ряди сковані поміж себе ланцюгами вози... З тих возів складався великий чотирикутний, рухомий табір, у середині того табору щільним натовпом стояли піші козаки. Цей четверокутний табір мав зайти в середину польського війська і розколоти його надвоє, а кілька комонних полків мусили вскочити у ту розколину й бити поляків.
Тим рухомим табором кермував військовий осавул з Київа, Гурський. До нього, як і до шляхтича Виговського Хмельницький мав велике довір'я, не відаючи, яка гадина є той недоляшок, і не догадуючись, що Гурський вже впав на польську принаду й умовився з другим зрадником України, Яремою Вишевецьким, щоб згубити козаків.
Богун керував правим крилом козацького війська і стояв недалеко од річки Стирі, чекаючи гасла від гетьмана, щоб вдарити на ворога. Козаки його знервовано поглядали на блискучих ворожих гусарів і теж нетерпляче дожидалися гасла. Нарешті в середині козацького війська вибухнула гармата... то й було гасло від гетьмана.
Побачивши, що середина козацького війська з табором рушилася, Богун махнув перначем до своїх комонних полкїв.
Застогнала земля під копитами коней, заголосили сурми і, наставивши на ворогів гострі списи, козаки мов бурхлива хвиля, широкою лавою вдарили на ляхів, настромляючи їх на залізо, скидаючи з коней і розтоптуючи на землі.
Заревіли з польського боку сотні гармат і заховали своє військо сивим димом, але Богунові козаки не вважали на ті пекельні вибухи гармат і на гудіння бомб, а все глибше та глибше уїдалися у ліве вороже крило. Не встояли проти їхнього наскоку блискучі польські гусари і показали хвости своїх коней, не витримали наскоку й улани польські, у розтіч розбіглося ріжномаїте посполите рушення.
Мов бурхлива річка вливалися козаки у середину лівого польського крила, притискуючи його до річки, аж поки здибалися з німецьким військом. Люто вдарили козаки й на нього, але німці стояли мов непорушна скеля, захистивши польські хоругви, що тим часом знову почали упорядковуватися.
Обернувся під той час Богун до середини козацького війська і віри не дойняв очам: по полю, мов несамовиті, бігали воли з возами розірваного табору, роздавлюючи недобитих козаків, а корогва Вишневецького маяла глибоко у середині козацького війська. Там сталася ганебна, зрадницька подія.
Рушивши з табором на поляків, Гурський послав свого хорунжого на правий бік табору сказати, щоб надержували передній ріг у праву руку і зараз же послав другого козака на лівий бік з наказом надержувати передній ріг у ліву руку. Через ці зрадницькі накази, ланцюги, що ними були вози по між себе зковані, напружилися й почали рватися, а вози роздиралися і за кілька хвилин четверокутний табір розірвався на частини і спільник Гурського — Вишневецький зразу ж ускочив з кількома полками королівського війська у середину табору і роздер його на шматки. Разом з тим Гурський втік до польського табору, лишивши середину війська без керманичого.