— Мавпи, ось хто вони такі, ці людці! І ми надаємо їм усе на срібному блюді. Такі ось жалісливі, на зразок вас, капітане. Поплачте, капітан, поплачте про долю цих бідних безпорадних людців, про яких ви так хвилюєтеся!
Капітан Картер зупинився і повільно повернувся. Він дивився на молоду людину, що стояла перед ним, і відчував тільки жахливу пригніченість.
— Ні, рядовий Уільям Траско, я не плачу по цих людях. Я не можу плакати. Але якщо мені коли-небудь це вдасться — я плакатиму по вас.
І він пішов.
« Первый Предыдущая Страница 5 из 5