Однак ухвалі, що на неї він був уже зважився, так і не судилося здійснитись, бо ту мить він почув, як відчинилися кухонні двері й уїдливий жіночий голос вигукнув роздратовано:
— Ану, Джонні!
Скільки разів чув він те колись: "Ану, Джосає! " По ньому навіть дрижаки пробігли. Винувато скинувшись, мимовільним автоматичним рухом він повернув руку долонею назад, щоб сховати сигару. А коли Агата вийшла на ганок, він відчув, наче зіщулюється, аж меншає. Це була та сама, незмінна його дружина, з тими самими сердитими зморшками й квасно відігнутими вниз кутиками тонкогубого рота. Тільки тепер той рот був ще квасні-ший, губи ще тонші, а сердиті зморшки —глибші. Вона зміряла Джосаю ворожим, нищівним поглядом.
— Ти думаєш, твій батько покинув би роботу задля балачки з волоцюгою? — спитала вона в хлопця, видимо зляканого, як і Джосая.
— Та я ж тільки відповідав йому, — затято, але безнадійно виправдовувався Джонні, — Він питався, чи...
— А ти, звісно, так йому зразу все й сказав, — урвала його мати. — Що це він тут винюхує? їсти я йому не дам, хай і не сподівається. А ти берись до роботи. Я тебе навчу байдикувати! Батько тебе за це не похвалить. Коли вже я з тебе зроблю такого, як він?
Джонні зігнувся, і пилка знов ображено заскреготіла. Агата квасно дивилася на Джосаю. Цілком очевидно, вона його не впізнала.
— А ви йдіть собі! — гримнула вона на нього. — Нема чого вам тут нишпорити!
Джосая відчув, що йому терпне все тіло, наче в паралічі. Він облизав губи, хотів щось сказати, але не здобувся на слово.
— Ідіть, я вам кажу! — вже визвірилась вона. — А то я полісмена покличу!
Джосая слухняно повернувся й пішов прокиданою в снігу доріжкою до хвіртки. Позаду грюкнули двері. Мов у жаскому сні, він відчинив хвіртку, що її колись відчиняв тисячі разів, і ступив на хідник. Він був зовсім приголомшений. Ні, це таки напевне сон. Ось зараз він прокинеться й зітхне полегшено. Він потер рукою лоба й нерішуче спинився. У вуха йому влетіла монотонна скарга пилки. Якщо в цьому хлопцеві є хоч трохи чайлдсівського духу, він раніш чи пізніш утече з дому. Терпіти Агату — це понад людську спромогу. Вона не змінилася — хіба що на гірше, коли така річ можлива. Цей хлопець напевне втече з дому, може, навіть скоро. Може, й зараз.
Джосая Чайлдс підняв голову й випростав плечі. У ньому спалахнув дух зухвалого Заходу, де не дбають за наслідки, а сміливо ламають перешкоди на шляху до жаданого. Він подивився на годинника, пригадав, коли відходить його поїзд, і урочисто промовив сам до себе вголос, немов складаючи присягу:
— Начхав я на закон. Я не дам розпинати цього хлопця. Я їй посилатиму грошей удвічі більше, втричі, скільки завгодно, але він поїде зі мною. Коли схоче, пехай і вона їде до Каліфорнії, але я складу писану умову, і вона її підпише, і, їй же богу, додержуватиме, коли захоче зі мною жити. А вона таки захоче, — додав він похмуро. — їй треба когось, щоб уїдати.
Він знову відчинив хвіртку й рішуче попростував до дровника. Джонні звів на нього очі, однак пиляти не покинув.
— Скажи, що тобі хочеться зробити дужче за все на світі? — спитав Джосая тихо, здушеним голосом.
Джонні завагався й трохи не спинив руки з пилкою. Джосая кивнув йому: мовляв, пиляй, пиляй!
— У море податися, — нарешті відповів хлопець. — Разом з татом.
Джосая аж затремтів увесь.
— Справді? — спитав він жадібно.
— Авжеж!
Осяйний вираз Джонніного обличчя вирішив усе.
— Ну, то слухай сюди. Я твій батько. Я Джосая Чайлдс. Тобі коли-небудь хотілося втекти з дому?
Джонні завзято кивнув головою.
— Отож і я колись так зробив, — провадив Джосая. — Я втік. — Він квапливо видобув годинника. — Ми ще якраз устигнемо на поїзд до Каліфорнії. Я тепер живу там. Може, згодом і мати до нас переїде. Я тобі про все розкажу в поїзді. Ну, ходімо.
Він на мить пригорнув напівзляканого, напівзраділого хлопця до себе, а потім обидва, держачись за руки, гайнули через двір, вискочили з хвіртки і побігли вулицею. А позад них рипнули, відчиняючись, кухонні двері, і вони ще почули Агатин голос:
— Ану, Джонні! Ти чого не пиляєш? Гляди, бо я за тебе візьмуся!