Суспільна студія
--------------------------------
І
Юр Криса був на зборах урядників і прислухувався рефератам про дорожню, кооперативні спілки і промовам запрошених представителів та послів.
Коли прийшла черга на вибір виділу, встав один молодий, показний чоловік і поставив внесок, щоби не вибирати женщин.
На залі зчинився гамір і сміх, одна манінулянтка завертілася на своїм кріслі, позеленіла, зиркала спідліб'я понад цвікер[1] на задні ряди за собою і перечила живо й з гнівом.
Впало се в око Крисі, предсідатель дзвонив завзято, а коли збори втихомирилися і прийшло до голосування, предложив Криса до вибору в наділ — бліду маніпулянтку в цвікері, панну Альву Серпенс.
Під час павзи вийшли гуртки із своїх рядів, колотилися по залі і в шатні[2], Криса представився панні Серпенс, зачав з нею розмову, й йому видалося, що се розумна дівчина. По виборі виділу поміг Криса панні Серпенс натягнути загортку, спитав, чи може товаришити їй, вона дуже радо пристала на се.
Наставав вечір, вони сіли в публічнім огороді, Альва нарікала на своїх родичів, сказала, що їх зовсім не любить, а вони просто замучують її своєю глупою любов'ю, яка в річі походить лише з того випадку, що вони привели її на світ.
— І прошу мені сказати, чи се може давати право родичам мучити мене своїми радами, увагами на кождім кроці, в'язати свободу і вбивати мою індивідуальність?
Криса підводив її домів, вона вернулася з ним аж до парку, він підвів її ще раз тою самою дорогою і ще раз, врешті, о 9 годині розставалися, він спитав її, чи міг би ще коли видітися з нею, вона сказала, що з таким чоловіком дуже приємно бесідувати, але вона така собі звичайна, сіра, скучна людина, що не варто, аби він задля неї трудився і тратив дорогий час.
Він сказав, що вона на всякий спосіб з ним нічого не стратить, хіба лиш осягне.
Так розійшлися.
Не виділися цілий рік, але часом згадували за себе. Раз винудив один з її старших бюрових товаришів альбом репродукцій Криси. Криса передав також один примірник і для панни Серпенс і дістав такий лист:
"Шановний товаришу? Не гнівайтеся за сей титул! Дякую сердечно за альбом, вже віддавна старалася я о него. Гарно, що Ви о тім пам'ятали! Читаю тепер Мультатулі "Frauenbrevier"[3] — незвичайно подобався мені. Взялася я в сім часі переглядати також Ваш альбом і зараз на вступі стрічаю там багато смутку. Чи кождий чоловік думки мусить бути смутний?!
Сердечно здоровить зичлива
Альва Серпенс"
Криса приглядався двом витертим ошибкам в листі і кинув його в шухляду.
В місяць пізніше сниться йому рано, що йде він стежкою між корчами, а назустріч надходить Альва.
Він збудився і задумав того дня видітися з нею.
Сполудня вийшли за місто. Розмовляючи без ладу, блукали далекою вулицею. Над'їхала фіра, Криса схопив Альву під руку і йшов попри паркан. Нарікав на туркіт возів і на порохи. Тут розмова урвалася, вони не мали про що говорити, і та хвиля була для них тяжка. Щось немиле торкнуло Крису, але згодом опинилися в парку, і він пригадав, що вони недалеко великої робітні його товариша різьбаря і предложив Альві, чи пішла би вона з ним на кілька хвиль подивитися на різьби.
Альва була бліда і дрожала, але сказала сухим голосом:
— Прошу, лише не знаю, чи не буду там заважати, а Ви, може, маєте яку справу до него.
— Ні, ніякої справи, хочу лиш, щоби Ви оглянули робітню і пізнали мого товариша — гарна людина. Але Ви, може, боїтеся отак за першим разом, не знаючи мене, іти бозна-куди?
— Ні, зовсім ні, чого ж би я мала боятися? Але, може, не в пору се буде... Може, він дуже зайнятий, може, у него тепер які гості... Підіть ви наперед і загляньте, а я тим часом зачекаю.
Криса пішов східцями вгору, але вернувся, бо робітня була замкнена.
Блукали по парку. На вузькій стежці між корчами пустив Криса Альву наперед. Обкинув оком — була непоказна, без життя, не мала принад краси ні гріху.
Замітив, що вона вимовляє на східний лад букву "р", і слухав її оповідання.
— Не раз звертає мені сестра увагу, що я тоді й тоді виказала таку або сяку думку і так поступила, а я стаю здивована — для мене се зовсім чуже! Перечу, на чім світ стоїть, а вона покликує свідків, і ті доказують, що я в блуді... У мене була лиш одна приятелька. Властиво, мала їх більше, але з тих одна розсталася зі мною в смертельнім гніві і тепер виписує листи до іншої, в яких називає мене людиною злобною, без серця і каже, що ненавидить мене, як пса. — Альва розсміялася горляним альтом. — В своїм часі жила я також в приязні з автором книжки "Aus meinem Madchen-Knaben Leben"[4]
"Життя дівчини-підлітка".
Close , що скривається під псевдонімом "Body". Се було ще тоді, як був він дівчиною. Велике вражене зробив на мене перший раз, як пізнала його в однім жіночім товаристві в довгій чорній сукні. Була се струнка брюнетка з сапфіровими очима. Звертала увагу всіх на себе. Тож-то було потішне, як одна з товаришок ночувала з ним в одній комнаті і він звірився перед нею з тайною! Прибігла вночі до нас з великим плачем жалю і розчаровання! Він тепер оженився і пробуває в Бергліні.
Криса звернув увагу на східну вимову "р". Спитала:
— Чи на вас зробила би вражінє така несподіванка?
— А на вас?
Hадумувалася.
— Се залежить від людини і від хвилі... Криса глянув на Альву збоку.
— Так, дійсно, що так... Для мене на цілком поважній основі прикра була би несподіванка, як би так приміром ви перекинулися мужчиною.
Альва зиркнула на него понад цвікер і схопила за кінці пальців.
— Та-ак? Чи справді так?
— Так. Скажу вам одверто: є тонкості, яких годі повірити мужчині. З ними можу розсліджувати питання і розмовляти про річі лише до якоїсь границі, натомість остає ще поза тим далекий світ в життю і в штуці, в який можна входити лише з женщиною... Але ви зачали перше за ту одиноку свою приятельку, — що діється з нею?
— Вона вмерла, тому три роки. Була за гімназіальним учителем. Він був дуже добрий для неї; як вона вмерла, хотів отруїтися, ну, а тепер все згадує за неї і ніколи не буде женитися, але він не подобається мені... То була моя одинока приятелька... Ми так розумілися, що взаїмно відчитували свої думки... Вмерла на сухоти. Знала, що з нею лихо діється, і була готова, але в останнім часі думала лиш про життя і не надіялася смерті. Застала я її в ліжку. Така скулена бідняжка, дрібна... Як би спала. Відвідую часто її гріб. Дивно се, що я ніяк не можу уявити собі її мертву, лише все жива стоїть вона переді мною. І то навіть вдень забуваю часто, що вона вмерла, а маю враженє, як би от недавно виділася з нею або мала піти й відвідати її... Поза тим не люблю нікого.