— Що? Що з ним? — злякався Панько і кинувся навздогін за Миколою.
Біля акваріума, як і ранком, стояв цілий натовп. Всі притихли, побачивши Панька, та він цього не помітив. Микола окинув усіх хитрим поглядом і. почав:
— Я підійшов до акваріума після уроку і кажу коропеняті: "А твій Панько зараз двійку схопив!" Так воно як метнеться в кущик і сховалося там.
— Га-га-га! — зареготали всі, а Панько аж зблід від образи.
Коли б Панька хто вдарив, йому було б не так боляче, як від цього глузування. Та ще від кого? Від Миколи, з яким Панько збирався будувати ставок! Від нового друга і товариша!
А Микола дивився на Панька так простодушно, наче вірив у те, що зараз вигадав. І це було найдошкульніше.
СКЛАДНЕ ПИТАННЯ
Засідання ради піонерської дружини хотіли зробити в класі, але стільки набралося активу, що довелося перейти в садок,
Голова ради дружини Петро Горобець, низенький, присадкуватий хлопець з сьомого класу, відкрив засідання.
— У нас сьогодні на порядку денному не зовсім звичайне питання, — почав Петро. — Ми хочемо збудувати силами учнів ставок.
— Ура-а-а! — не стримав своєї радості Панько, і його вигук потонув у стоголосому гаморі хлопчиків і дівчаток.
— Тихше! — підвів руку голова. Голосу його ніхто не почув, але піднята рука вплинула, і галас ущух. — Слово має Степан Юрійович.
— У нашому колгоспі "Червоний промінь" є всі умови для створення не одного ставка, — почав старший піонервожатий, — але правління не має зараз змоги відірвати людей на будівництво, хоч спорудження ставків і стоїть у плані артілі. І от ми, піонерська дружина, зможемо допомогти колгоспові, збудувавши разом з комсомольцями і всіма учнями перший ставок. Чи так?
— Так! Так! — залунали голоси.
— Ми організуємо на ставку водну станцію. На те літо під час канікул плаватимемо на човнах у своєму ставку, будемо влаштовувати змагання, купатися, а взимку ставок буде величезним катком для наших ковзанярів. Ми посадимо навколо нашого ставка ліс. Дуби, тополі, верби вкриють голі схили балки, перетворять порожню балку на зелений, квітчастий оазис. Ми розведемо в ставку дзеркального коропа. Всі ви бачили цю рибу, один екземпляр якої подарував нам для нашого акваріума, наш вельмишановний товариш Чоломбитько, — доповідач знайшов очима Панька і усміхнувся, а "товариш Чоломбитько" потупив очі, правильно відчувши в словах вчителя не стільки похвалу, скільки нагадування про сьогоднішню двійку. — Отже, весною ставок наповниться водою, і ми пустимо в воду тисячі штук дзеркального коропа. А восени наш колгосп матиме тисячі кілограмів чудової риби. Ми, піонери, будемо доглядати коропів, будемо підгодовувати їх, стежити, щоб вони не хворіли, щомісяця будемо ловити по кілька штук і важити, щоб дізнатися, як вони ростуть…
— А як воно здохне? — пролунав тоненький голос.
Степан Юрійовий замовк, не розуміючи питання. Піонери зацитькали на хлопчика.
— Хто здохне? — спитав вчитель.
Сашко Вуркун встав і сказав:
— Коропеня. А як воно здохне, поки його важитимуть? Що тоді?
— Ми його в воді будемо важити… — почав вчитель.
— У воді? — не повірив Сашко. — У воді? — і засміявся. — Як же це? І терези поіржавіють…
— Вчитимеш фізику, тоді взнаєш, як важити у воді! — припинив Сашка голова засідання. — Сядь!
Але Степан Юрійович вважав, що Сашкові треба пояснити зараз; а не чекати того часу, коли першокласник вчитиме фізику. Степан Юрійович розповів, що важитимуть посудину з рибиною і з водою, а зваживши, рибу зараз же випустять у ставок, а посудину з водою, але вже без рибини, знову зважуть. Різниця у вазі і буде вагою рибини.
— Зрозуміло? — спитав вчитель Сашка і закінчив. — Ось така приблизно наша програма.
Першим вискочив Микола Кваша. Він завжди виступав першим і гаряче підтримував всяке нове починання. Правда, його гарячність і ентузіазм швидко випаровувались…
— Ми спорудимо ставок! — з запалом почав Кваша. — Справді! А чого ж! Я пропоную починати сьогодні ж! Щодня після уроків працювати до вечора! І ще я пропоную: будувати ставок не шкільний, а піонерський! Я за окремий піонерський ставок!
— Правильно! — крикнув Панько з місця, враз забувши про ранковий жарт Миколи. — Правильно! — повторив він ще раз і посунувся, щоб дати місце Миколі біля себе.
— Піонерський ставок! — заволала дітвора.
Степан Юрійович підвівся і суворо сказав:
— Що це таке? Де ви? На засіданні ради дружини чи на ярмарку?
Піонери притихли, і слово взяв голова ради дружини Петро.
— Пропозиція Кваші не серйозна, — сказав він. — Ставок — не іграшка. А що коли візьмемося, а не зробимо? Що тоді? Сором! Ми рискуємо честю дружини! Це не жарт! Братися за ставок треба всім разом — з комсомольцями, всією школою, та щоб і колгосп ще допомагав. А Квашу ви всі знаєте: поговорить, поговорить та й по всьому…
Він сів, і враз піднялися десятки рук.
— Слово має Чоломбитько, — оголосив Петро.
Панько рідко коли виступав на зборах, бо соромився і дуже хвилювався. Але зараз він ніби переродився і говорив так сміливо і невимушено, наче в коридорі під час перерви.
— Правильно виступав тут Микола Кваша! Чого там! Корній Корнійович казав, що на греблю треба тільки три тисячі кубометрів землі. А нас же двісті піонерів! Хіба важко насипати? Скільки кубометрів припаде на одного піонера? — він поставив запитання і замовк, щоб передихнути.
— А скільки? — засміялась Аргунь.
— Та скільки? — знизав плечима Панько.
— Ну, скільки? Скажи! — уїдливо допитувалась Аргунь під легенький смішок усіх зборів.
— Небагато, — нарешті знайшов вихід Панько.
Всі засміялися, а Кваша крикнув з місця:
— П’ятнадцять кубометрів!
— П’ятнадцять кубометрів, — весело повторив Панько. — Я ж казав, що небагато.
— І не мало! — сказав Петро.
— А де ж тут багато? — заперечив Панько. — Давайте рахувати. П’ятнадцять кубометрів насипати за три місяці. П'ятнадцять розділити на три — буде п’ять.
— Математик! — підморгнув Гриць до Петра.
— А скільки ж? — не зрозумів жарту Панько. — П’ять!
У місяці тридцять днів. П’ять розділити на тридцять, — він зашепотів губами. — П’ять розділити на тридцять… буде… буде…
— Скільки? — блиснула очима Аргунь, і її кирпочка засяяла.