160 О Зевсе! Корову-Іо
Знову лють богів жене:
Впізнаю безмежний гнів
Дружини твоєї. Грозу страшну
Подув тугий віщує.
А н т и с т р о ф а VІІІ
З уст в уста про Зевса
Піде поговір лихий,
Як тільки
Сам же скривдить він дитя,
Що від нього ж почала
170 Іо, і відвернеться
Від благань. То краще
Голос наш хай на небі вчує.
О Зевсе! Корову-Іо
Знову лють богів жене:
Впізнаю безмежний гнів
Дружини твоєї. Грозу страшну
Подув тугий віщує.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить Д а н а й.
Д А Н А Й
Не побивайтесь, доньки! Вас привів сюди
Керманич пильний, сивочолий батько ваш.
180 А що й на суходолі я за старшого, —
До слів моїх велю вам прислухатися.
Он пил я бачу — війська посланець німий.
Скрегочуть колісниці, не змовкаючи.
Вже видно щитоносців, наїжачених
Списами; коні і вози тут загнуті.
Хтось, видно, повідомив, і зустріти нас
Вожді тутешні вийшли. Та не знати лиш,
Чи намір у них мирний, чи, розпалені
Шаленим гнівом, у похід цей вибрались.
190 Отож найкраще, доньки, про всяк випадок
Під пагорбом священним зараз сісти вам:
Вівтар — од вежі кращий, непробійний щит.
Не гайтесь! У лівиці віть оливкову,
Що в білій вовні, хай тримає кожна з вас,
Бо це ж ознака Зевса милостивого,
І стисло, скромно, сумно, бо й годиться так
Захожим, розмовляйте з чужоземцями.
Скажіть, що вас не вбивство з дому вигнало.
Але щоб не злетіло з ваших уст, бува,
200 Слівце зухвале. Спокій поміркований
Хай просвітляє ваші лиця, погляди.
Та говоріть не довго і не плутано,
У чому рід ваш часто звинувачують.
Умійте поступитись: ви ж — вигнанниці,
Хто слабший — хай не сміє лихословити.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Розумно, батьку, до розумних мовиш ти.
Затямлю раду мудру. Лиш би предок наш
Із неба, Зевс, поглянув доброзичливо.
Д А Н А Й
Авжеж. Хай скине оком на дітей своїх.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
210 Нехай лишень захоче — все владнається.
Д А Н А Й
Отож не гайтесь. Дійте, як задумано.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Присісти край престолу вже б хотіла я.
(Хор піднімається на пагорб і вітає статую Зевса.)
Від мук, о Зевсе, поки можна, вибав нас!
Д А Н А Й
Ще й Зевсового сина слід закликати.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Вітаю рятівного сонця промені.
Д А Н А Й
Ясного Феба, що з небес тікав колись.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Вигнання сам зазнавши, хай сприяє нам.
Д А Н А Й
Нехай сприяє, світлий, хай заступиться.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Кого ж іще з богів цих закликать мені?
Д А Н А Й
220 Тризубець бачу, можновладця-бога знак.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Подбай про нас на суші, як на морі дбав.
Д А Н А Й
Гермес ще тут, бо так і личить еллінам.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Хай добру вість несе він урятованим.
Д А Н А Й
Усім богам при вівтарі їх спільному
Вклоніться. Потім сядьте, мов голубки ті,
Що коршака бояться, хоч із роду він
Пернатих, та ворожий їм, ненависний:
Чи птах, який їсть птаха, може чистим буть?
Чи той, хто доньку в батька силоміць бере,
230 Щоб одружитись, чистий? Ні. Провина ця
Зухвальця і в підземній млі гнітитиме.
Бо й там, чував я, кожному за злочини
Останню кару інший Зевс відмірює.
Ведіть же мову, доні, як домовились,
Щоб ваша справа якнайшвидше верх взяла.
Данаїди стають на східці вівтаря. На сцені, у супроводі воїнів,
появляється в о л о д а р Аргосу — Пеласг.
В О Л О Д А Р
Звідкіль це гурт чужинок завітав до нас
У шатах пишних, у пов'язках варварських?
Із ким вестиму мову? Так ні в Аргосі
Не ходять, ані в іншім краю еллінськім.
240 А те, що ви самі прийти наважились,
Без вісника, без друга, супровідника, —
Мене дивує більше, аніж інше щось.
Гілки, щоправда, бачу, що, за звичаєм
Благальниць, ви їх склали цим богам до ніг.
Ось це вже на Елладу натякає нам.
Тут різні можна висувати здогади,
Та хай з прибулих краще обізветься хтось.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Таки не помилився щодо одягу.
Та хто ти? Горожанин чи окличник ти,
250 Що носить жезл, чи, може, владарюєш тут?
В О Л О Д А Р
Зі мною можеш мову без вагань вести,
Бо я — син Палехтона земнородного,
Пеласг, що весь цей край, весь люд очолює.
Тож рід пеласгів, що з полів цих живиться,
Від мене, звісно, йменувався, владаря.
На всій землі тій правлю, де Стрімон пливе
Священний, — ген од західного берега.
В моєму володінні — і перребів край,
І землі, що за Піндом, де Пеонія,
260 Й Додонські гори. Води моря піняві —
Це межі наші. До тих меж — усе моє.
А цю рівнину названо Апійською
На честь того, хто став рятівником її.
Це — Апіс, що з Навпакта завітав сюди,
Божественний зцілитель, Аполлона син.
Од чудиськ людожерних геть очистив він
Цей край — од лютих зміїв, що зродила їх
Земля в часи минулі, роздратована
Кровопролиттям давнім та оскверненням.
270 Цілющим хистом Апіс цій біді зумів
Зарадити, тому-то своє ймення він
У молитвах аргоських завжди чутиме.
Про мене, отже, знаєш. Розкажи тепер
І ти про себе, про свій рід, лиш коротко:
У нас не полюбляють велемовності.
П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У
Скажу і чітко, й стисло: ми — аргів'янки,
Й походим од корови, дітьми славної.
Я доведу це, лиш дозволь продовжити.
В О Л О Д А Р
Не вірю своїм вухам, о мандрівниці,
280 Що ви, котрих тут бачу, — родом з Аргосу!
Ви більше схожі на жінок із Лівії,
Аніж на арголідських. Ще ж і Ніл таких,
Як ви от, смагловидих, міг би вивести.
Та й кіпрські риси — відпечатки батьківські —
На ваших лицях можна запримітити.
Нагадуєте й кочівниць із Індії,
Що їздять на верблюдах через землі ті,
Котрі сягають ген до Ефіопії.
А мали б луки, — ще б до амазонок вас
290 Я прирівняв, до дів, що м'ясом живляться.
Але кажіть, хай знаю, як це з Аргосом
Ваш рід, чужинки, міг би бути зв'язаний.