У копії було відтворено не тільки пропорції абатства, а навіть його кольори: церква темна, господарські будівлі ясні, дах будинку для паломників червоний, вікна трапезної різнобарвні.
— І все це зроблене не з цукру, не з марципанового тіста, а з того, з якого печуть пісочні торти,— сказала пані Кронер.— Це наш іменинний подарунок панові таємному радникові, спечений із найкращого пісочного тіста. Правда ж, добре було б, якби ваш дідусь прийшов сюди й подивився на нього? А тоді вже ми б віднесли його до майстерні.
— Він неодмінно прийде й подивиться на подарунок,— мовив Йозеф.— А тепер дозвольте мені від імені дідуся подякувати вам. Мабуть, причини, які спонукали дідуся скасувати свято, дуже вагомі, і ви зрозумієте нас...
— Я дуже добре розумію, що вам треба йти... Ні, не накривайте його знов... Зараз сюди приїдуть люди з телебачення...
Аби я міг тепер або зареготати, або заплакати,— ска зав Йозеф, коли вони переходили майдан перед собором Святого Северина,— але я не здатен ні на те, ні на те
— Я тільки знаю, що я швидше б заплакала,— зауважила Рут,— але не заплачу. А що це за люди? Що вони роблять тут зі смолоскипами, чого зняли такий шарварок?
На майдані стояв гамір, цокали копита, іржали коні, голоси, звиклі командувати, наказували шикуватися, музиканти духового оркестру востаннє перевіряли свої інструменти, і серед того гармидеру раптом пролунав не дуже гучний, короткий тріск, зовсім не схожий на всі інші звуки
— Боже мій,— злякано сказала Маріанна,— що це таке?
— Постріл,— відповів Йозеф.
Вона злякалася, коли вийшла з брами на Модестгасе. Вулиця була порожня: ні ремісничих учнів, ні черниць, ні машин, життя на ній завмерло, тільки виднів перед крамницею білий халат пані Грец, що тримала в рожевих руках щітку з довгим держаком і гнала нею перед собою мильну піну. Друкарня була замкнена на всі замки, наче там ніколи вже не збиралися друкувати на білому папері нічого повчального, на східцях до крамниці лежав кабан, розчепіривши лапи, з засохлою раною в боці, і його повільно затягали досередини. З того, як почервоніло в Греца обличчя, видно було, що кабан важкий. Вона телео^юнувала в три місця: і в будинок номер сім, і в будинок номер вісім, але відповіли тільки в кав'ярні "Кронер".
— Вам терміново потрібен пан доктор Фемель? У нас його немає. Свято скасоване. Це панна Леонора? Вас чекають у готелі "Принц Генріх".
Вона саме сиділа у ванній, коли подзвонив кур'єр із терміновим листом. Його наполегливий дзвінок не віщував нічого доброго. Вона вилізла з ванни, накинула халат, обмотала рушником голову, підійшла до дверей і взяла листа. Адреса була написана жовтим Шрітовим олівцем, а конверт пере креслений по діагоналі червоним. Шріт напевне звелів своїй вісімнадцятирічній дочці взяти велосипед і чимдуж їхати на пошту. Бо лист терміновий.
"Люба панно Леоноро, спробуйте відразу зв'язатися з паном Фемелем. Усі статичні розрахунки до будівельного проек ту "Х5" неправильні. Крім того, пан Кандерс, з яким я щойно розмовляв по телефону, ще й послав документацію безпосередньо замовникові, що в нас ніколи не було заведене. Справа дуже нагальна, і коли я до двадцятої години не
отримаю від вас звістки, що вжито якихось заходів, то сьогодні ж таки ввечері приїду до вас швидким поїздом. Я певен, що мені не треба казати вам, який об'ємний і важливий проект "Х5". Щиро Ваш Шріт".
Вона вже двічі пройшла повз готель "Принц Генріх", тоді назад на Модестгасе, майже до Грецової крамниці, і знов вернулася до готелю. Вона боялася, що шеф дасть їй гарту. Субота для нього була священна, він ще міг стерпіти, коли його в цей день турбували в якихось приватних справах, але й слухати не хотів про справи службові. їй і досі вчувалися його сердито сказані слова: "Казна-що". Ще не минула сьома, й до Шріта можна було б за кілька хвилин додзвонитися. Добре, що старий скасував свято. їй здавалося, що дивитись, як Роберт Фемель їсть чи п'є, було б блюзнірством. Вона боязко подумала про будівельний проект "Х5". Це не приватна справа, не те, що "Будинок для видавця на узліссі" чи "Будинок для вчителя на березі річки". "Х5"... їй страшно було навіть думати про нього, такий секретний був той проект, що зберігався на самому дні в сейфі. їй перехопило дух: чи не про це він майже чверть години розмовляв із Кандерсом? У неї мороз пішов по спині.
Грец ще й досі вовтузився з кабаном, ніяк не міг затягти його на східці. У двері друкарні подзвонив посланець із велетенським кошиком квіток. На його дзвінок з'явився портьє, забрав квітки і знов замкнув двері. Посланець розтулив долоню й розчаровано глянув на чайові. "їй-богу, я скажу старому,— подумала Леонора.— Він такий щедрий, звелів давати кожному посланцеві по дві марки чайових, а його вказівки, бачу, не виконують. На долоні в посланця було не блискуче срібло, а тьмяна мідь".
Наберися мужності, Леоноро! Наберися мужності, зціп зуби, перебори свій страх і зайди в готель.
Вона ще раз завернула за ріг. Якась дівчина занесла в двері друкарні кошик із делікатесами й вином і, вийшовши, глянула на долоню з тим самим виразом на обличчі, що й попередній посланець. "Який же поганець цей портьє,— подумала Леонора,— я неодмінно скажу панові Фемелю".
До сьомої лишилося десять хвилин. її запрошено до кав'ярні "Кронер", але потім сказано прийти до готелю "Принц Генріх". І ось вона з'явиться зі службовою справою, а шеф про такі справи й слухати не хоче в суботу, бо вона для нього священна. Може, через те, що це проект "Х5", він зробить виняток і поведеться інакше? Вона похитала голо-
во і
вою, відчайдушно штовхнула двері й злякано відчула, що їй зсередини хтось допомагає відчиняти їх.
Голубко, щодо тебе я також дозволю собі одне приватне зауваження. Підходь ближче, сподіваюся, тебе бентежить не мета твоїх відвідин, а самі відвідини цього готелю. Я вже набачився багато молодих дівчат, що заходили сюди, але всі вони були не такі, як ти. Твоє місце не тут, тепер у цьому домі є тільки один-однісінький гість, до якого я б тебе пустив, не дозволяючи собі ніякого приватного зауваження: його звати Фемель. Я міг би бути твоїм дідом, тож не ображайся, якщо я зроблю тобі одне приватне зауваження: що тобі треба в цьому розбійницькому кишлі? Сип за собою крихти хліба, щоб змогла знайти з нього дорогу назад. Ти заблукала, голубко, ті, кого сюди приводить їхній фах, мають зовсім не такий вигляд, як ти, а ті, кого сюди приводить забаганка — тим більше. Підходь ближче.