— Ні, пане, я не беру чайових, мені цього не треба. Отже, вони таки були з нею на "ти", з Едіт, що сиділа там,
у його кімнаті, з дитиною на руках, з його сином Йозсфом. Він узяв у неї хлопчика, хвилинку незграбно потримав на руках, а потім поклав у ліжечко, і ним, його устами й руками, знов заволодів досвід, набутий тисячами поколінь. Едіт так і не навчилася запарювати чай, навіть згодом, як вони вже мали власне помешкання з іграшковими меблями. Він приходив додому з університету або його, вже унтер-офіцера саперних військ, відпускали на ніч з казарми. Його вивчили на підривника, а потім він сам навчав команди підривників, сіяв 4юрмули, що несли в собі якраз те, що він хотів,— хмари куряви і руїни, помсту за Ферді Прогульске, за офіціанта на прізвище Гроль, за хлопця, що вкидав у поштову скриньку його записки. Едіт ходила з торбою і з книжечкою пільгових талонів купувати продукти, гортала кухарську книжку, давала хлопчикові пляшку з молоком, а Рут — груди. Він був молодим батьком, а Едіт молодою матір'ю, вона приходила по нього під браму казарми з дитиною у візочку, вони гуляли на березі річки, на луці, де школярі грали у бейсбол і футбол, гуляли і під час повені, і коли вода спадала, сиділи на дамбі, Йозеф грався в піску, а Рут пробувала робити свої перші кроки. Два роки тривала ця гра, що звалася "подружжя", але він так і не звик дивитися на себе як на одруженого чоловіка, хоч більше ніж сімсот разів вішав у шафу кашкет і шинелю, скидав кітель і сідав до столу. Він брав Йозефа на коліна, а Едіт проказувала молитву: володар небесний, володар небесний. Тільки ніяких привілеїв, ніякої нерозважності, він, доктор Роберт Фемель, обдарований математик, був фельдфебелем саперних військ і їв горохову юшку, а тим часом його сусіди приймали по радіо причастя буйвола. Відпускали його лише до ранку, першим трамваєм він повертався в казарму, Едіт цілувала його на порозі, а в нього було дивне почуття, наче він збезчестив цю маленьку біляву жінку в червоному халаті. Йозефа вона водила за руку, а Рут клала у візочок. Йому заборонили провадити політичну діяльність, а хіба він колись її провадив? Йому дали амністію, вибачили юнацьку дурість, вважали його одним із найздібніших кандидатів на офіцерське звання. Тупе начальство було зачароване ним, бо він сумлінно робив те, що воно хотіло від нього: сіяв куряву і руїни, втовкмачував у голови підлеглим формули, за якими будівлі висаджують у повітря. — Від Альфреда немає звісток?
Він не зразу похоплювався, про кого вона питає, забував, що колись її прізвище також було Шрелла. Час почали рахувати за присвоєнням чергових звань: півроку —єфрейтор, півроку — унтер-офіцер, півроку — фельдо^ебель, ще півроку — лейтенант, а потім сіра, отупіла, безрадісна маса солдатів посунула до вокзалу. їх проводжали без квіток, не усміхалися їм, стоячи на тротуарах, кайзер теж не дарував ім своєї усмішки, не було в них почуття зарозумілості, яке з'являється, коли довго триває мир; стривожена, а однаково тупо віддана маса. Він залишив іграшкову кімнату, в якій вони гралися в подружжя, а на вокзалі знов заприсягся ніколи не приймати причастя буйвола.
Чому його морозило — від вологої постільної білизни чи від мокрих стін? Він міг уже спускатися вниз із комірчини на горищі, до якої мати послала його. Гаслом, почувши яке, він мав іти сюди, були імена Едіт і Йозефа. Він розтоптав на підлозі сигарету, спустився вниз, нерішуче натиснув на клямку й побачив матір біля телефону. Вона, всміхаючись, махнула йому рукою, щоб він мовчав, і сказала в трубку:
— Я така рада, панотче, що ви зможете їх у неділю повінчати. Ми вже зібрали всі папери, цивільний шлюб відбудеться завтра.
Чи він справді почув відповідь священика, чи тільки уявив собі її?
— Так, люба пані Фемель, я й сам радий, що нарешті ми позбудемося цього непорозуміння.
Едіт відмовилась надягти білу сукню й не захотіла залишити Йозефа вдома, вона тримала його на руках, складаючи шлюбну присягу. Грав орган. Роберт також був не в чорному костюмі. Нащо переодягатися? Кому це треба? Шампанського не буде, його батько ненавидить шампанське, а батько нареченої, якого він бачив тільки раз у житті, зник без сліду, про її брата теж не було нічого відомо, живий він чи ні, його розшукують за замах на життя, хоч він зневажав лускавки
3 порохом і був проти замаху.
Мати повісила трубку, підійшла до нього, поклала йому руки на плечі і спитала:
— Ну, як, правда ж гарнесенький хлопчик? Ти повинен відразу після весілля всиновити його, а я перепишу на нього заповіт. Випий іще чаю, в Голландії ж люблять чай. Не бійся, Едіт буде доброю дружиною, ти швидко складеш екзамени,
4 опоряджу вам помешкання, а коли ти підеш на військову службу, не забувай потай усміхатися. Не подавай голосу й не забувай про те, що в світі, де один порух руки може коштувати життя, такі почуття, як у тебе, вже нікому не потрібні. Я опоряджу вам помешкання. Батько зрадіє, він поїхав в абатство Святого Антонія, наче там йому полегшає. Тремтять порохняві кістки, синку,— вони вбили батьків прихований сміх, пружина тріснула, вона не була розрахована на такий тягар. Тут уже тобі не допоможе гарне слово "тирани". Батько вже не має сили просиджувати цілими днями в майстерні, і його лякає оболонка, що лишилася від Отто. Спробуй помиритися з Отто, будь ласка, спробуй. Прошу тебе, піди до нього.
Він пробував помиритися з Отто, не раз уже підіймався нагору й стукав у двері його кімнатки. Той присадкуватий хлопець не був же йому чужий, та й очі Отто дивилися на нього не як на чужого. За тим широким білим чолом уявлення про владу втілилось у найпростішу с}юрмулу: у владу над боязкими шкільними товаришами, над перехожими, що не віддавали честі прапорові. Така влада могла б бути зворушливою, якби вона не виходила за межі стадіонів у передмісті чи за межі їхнього кварталу, якби йшлося про три марки за виграний боксерський матч або за право переможця повести в кіно дівчину в строкатій сукні й поцілувати її в під'їзді, але в Отто не було нічого зворушливого, того, що він часом помічав навіть у Нетлінгера, Отто не цікавили виграні боксерські матчі, не цікавили дівчата в строкатих сукнях. У його мозку влада вже стала с}юрмулою, якій було байдуже до вигоди, на яку не впливали ніякі інстинкти, то була влада майже без ненависті, вона здійснювалась автоматично: удар за ударом.