— Все уяснив,, Iоно?
— Як на духу! — гаряче запевнив я.
— Ну, тодi паняй з богом.
— А то — баняком по мордi!
25. ЯКА ПТАШКА, ТАКА Й ПIСНЯ
"Мало знайдеться людей, якi наважились би уголос висловити те, про що тасмно просять бога".
Мiшель МОНТЕНЬ.
Господи, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!
Скрiзь стiльки принад i спокус, що хоч очi полою затуляй. Особливо коли в тебе, як у мене, в кишенях вiтер гуляс...
Того ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я самого Всевишнього (той скнара Авiмелех — канюч у нього чи не канюч — все одно й ламаного шеляга не дасть):
"Наймудрiшому, Всемилостивому, Наймогутнiшому
пановi Всевишньому,
сдиному i неподiльному в трьох лицях!
Уклiнно доповiдаю: за наказом Вашоу Високостi прибув у всеозбросннi святих настанов та не менш святих iнструкцiй на короткочасне пророкування у мiсто Нiневiю.
Тут багато такого, чого я в життi не бачив, а вiдсутнiсть вiдповiдного досвiду збивас з пантелику i заважас плiдно пророкувати.
Скажiмо, на мiсцевому базарi продають жовтi i зеленi кулi, що свосю формою й габаритами нагадують м'ячi. Якщо розрiзати жовту кулю, вона всерединi жовта. А якщо розрiзати зелену кулю, то вона чомусь всерединi яскраво-червона. Мiсцевi грiшники купують цi устiвнi кулi (i жовтi, i зеленi), рiжуть ух на скибки i привселюдно ними запихаються, аж слина та сiк з ротiв тече. Кажуть, смачно. Не знаю — не пробував. Пришлiть грошi попробую.
I ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зiрки намальованi. Найменша кiлькiсть зiрок — три. Чим бiльше зiрок, тим пляшка дорожча. Мене аж нуртус: а що воно таке? Мiсцевi грiшники купують цей зоряний напiй i кажуть, що вiдчувають вiд нього небесне блаженство. Не знаю — не пробував. Пришлiть грошi — попробую. А ще тут на березi рiки Тiгр с так званий пляж, а точнiше — звалище оголеноу людськоу плотi. I на тому пляжi винiжують своу принади мiсцевi грiшницi (геть усi — босi i, можна смiливо казати, голi). Кажуть, дуже апетитнi. Не знаю — не пробував. Пришлiть придатнi на це дiло пiдйомнi — попробую.
Ще раз уклiнно нагадую: тiльки грунтовне вивчення життя дасть менi реальну змогу з успiхом впливати на оточення.
Ваш смиренний слуга, раб божий
пророк Iона".
Тiсу ж ночi отримав термiнову блискавку:
"Вельмишановний отче Iоно!
Масмо велику присмнiсть нагадати: Вам уже твердо обiцяю дати казанком (баняком) по мордi. Однак ми й досi вважасмо, що Вашi домагання дещо передчаснi.
Приймiть найкращi нашi побажання.
Херувим (пiдпис нерозбiрливий)".
Ну, от — масш!
Та чого дивуватись?
Так нас i в пророчiй школi навчали: бог i слуги його все беруть, та назад не вiддають.
26. УСЕ — БОЖЕ, ТIЛЬКИ ГРIХИ НАШI
"Немас такого злочину, якого не вчинила б людина на догоду боговi i заради вмилостивлення небесного владики".
Поль ГОЛЬБАХ.
Менi лишалося одне — почати пророкувати.
Чим швидше я позбудуся Нiневiу, тим швидше матиму нове, бiльш пристойне призначення.
Та от бiда — сам процес пророкування мене анiтрохи не надихав, не викликав i найменшого ентузiазму. Гнiтили спогади з дуже недавнього минулого. Звiсно, за борт мене тут не кинуть, бо нема вiдповiдних природних умов: рiчка — не море. Але мiсцевi лиходiу цiлком можуть вдатися до привселюдного побиття камiнням. Або чемно запросити:
— Просимо пана пророка до гiлляки!..
До того ж провiщати кiнець мiста доводилося всупереч настановам iнструкцiу. У Нiневiу давно вже не лютувала холера, не косила людей чума, i нiхто з грiшникiв не голодував. Один я пестився. Я так схуднув, що в моу штани влiзло б два Iони. Сили моу так пiдупали, що ух ледве вистачило на те, щоб видряпатися на бочку посеред базару.
Я глянув довкола, i з очей моух мимоволi покотилися гiркi сльози. Бо я побачив: скрiзь грiшники обжираються запашними баранячими шашликами, запивають соковитi шматури м'яса прохолодними напоями, хрумтять редискою, молодим часничком, огiрками та помiдорами, з хрускотом встромляють гострi леза в смугастi боки кавунiв.
А над базаром лунас спокуслива реклама:
— Кому моркви? Кому бурячкiв на борщ?
— Бублик — за п'ятак, дiрка — за так!
— Iдеш до куми, коли нема кума, купи у мене рахат-лукуму!
Я проковтнув сухий клубок, що захряс у мене в горлi, i вiдчайдушне возопiяв:
— Грiшники та грiшницi! Ще сорок днiв, i Нiневiю буде зруйновано!
Мертва тиша впала на гомiнкий за хвилину перед тим базар. Усi очi втупились в мене. Навiть удаванi слiпi, що завжди по риночках побираються, повернули до мене голови i розплющили повiки. У повiтрi запахло грозою.
"Зараз вiзьмуться за каменюки", — подумав я.
— Люди! — намагаючись врятувати свою плоть вiд катування, заголосив я. — Iстинно кажу: через сорок днiв бути тут пусту! — я проковтнув солонi сльози. — Я про кiнець мiста точно знаю! Ось, дивiться, у мене до вас командировочне посвiдчення, видане богом-батьком, пiдписане богом-сином i засвiдчене богом-духом святим! Термiн вiдрядження — тридцять дев'ять дiб. Бо на сороковий день вогонь небесний впаде на вашi голови! Торох-торорох!..
Усi завмерли. Забутi шашлики смердiли горiлим. Кавуни падали з онiмiлих рук i репались на брукiвцi. Нiжки каплунiв стирчали з масних ротiв.
Хвала тобi господи, злякалися!
Бiльшого ефекту я б не досяг, коли б навiть ще й грiм вдарив з ясного неба. А все чому? Бо жителi мiста, на вiдмiну од морських розбишак, добре знають лихий норов Всевишнього — у церквах ух навчають божоу бiографiу. А в нiй що не сторiнка, то кара та й кара...
Що тут сталося!
Усi обступили мене, частують, мов найдорожчого гостя, i розпитують: та як, та що, та за вiщо? Переляку мого як не бувало. Я почував себе вiдмiнником на iспитових заняттях i охоче вiдповiдав:
— Так от (хай хтось змотасться у шинок по бутерброд з iкоркою), великий грiх ви взяли на душу, бо надмiру розбагатiли. А звiдки ваше багатство? Вiд бога! Усе, що масте, — все боже. А от грiхи — вашi! (Дайте оту сулiю з бiлим — у горлi пересохло). I не знасте ви того, що у пеклi чорти давно вже на вас вила гострять, готуючись до масового прийому... Знову ж таки, не тiсю рукою усте. Треба лiвою, як у кращих домах Фiладельфiу та Александрiу, а ви — правою! Явний злочин i грiховний непорядок!
— Що ж нам робити, святий отче? — уже скиглять.