Біблійні пригоди на небі і на землі

Страница 41 из 45

Ячейкін Юрій

— А то, — промимрив Адам.

— Ну, добре — поясню. Будеш ходити з нею в парi. Куди ти, туди й вона, як нитка за голкою. Ти — пiд кущик, i вона пiд кущиком до тебе пригорнеться...

— I оце все? — зрадiв Адам.

— Е, нi! Будеш про неу турбуватися, пiклуватися, годувати, в доброму тiлi тримати. Збагнув?

— Слухаюсь, отче, — похнюпився Адам. — Хай буде так!

А коли Всевишнiй пiшов, ясно всмiхаючись, Адам запитав рву:

— Слухай, "ти вмiсш по деревах лазити?

— Таж старий казав — краще у кущi, — грайливо вiдповiла рва, гiпнотизуючи Адама димчастою млосною блакиттю. Адамовi здалося, що вiн ось зараз — втопиться в уу бездонних, як небо, очах.

Моторошно стало хлопцевi. Як вiд того блакитного потопу врятуватися? I незчувся, як вже гойдався на макiвцi найвищого дерева, де й ховався в гущавинi до ночi. А рва цiлiсiнький день просидiла пiд деревом, аки вовк, що полюс на мисливця. Що вона iще робила? Та нiчого такого — пiсеньки мугикала, з квiточок вiночок сплела...

Отак ганяла рва Адама день у день по райських хащах, аж поки не надибала на богове Древо.

— Адаме, — нiжним голосочком спитала вона, — а чому ти жодного разу не видерся на це дерево? Дивись, якi на ньому гарнi плоди...

— Ти що, очманiла? — озвався з баобаба захеканий Адам.

— А що я поганого сказала?

— Заборонено— на нього лазити! Пiд страхом Страшного суду i неминучоу кари заборонено! I плоди з нього жерти — зась!

— Чому, Адаме? — мелодiйно джеркотiла рва.

— А я звiдки знаю? Що я, бог — усе знати? I взагалi вiдчепися од мене, бо — уй-богу — урветься у мене терпець! Як дам кокосовим горiхом!

— Ой, дай, Адамцю! Менi щось i справдi пити хочеться

Заскреготав Адам зубами, мов шинкар, коли у нього люди сидять i тiльки теревенять, а горiлки не замовляють, та й подався у хащi виконувати рвину примху. Бач, з лiсового джерельця не може напитися...

Ну, тут, як воно завжди бувас, тiльки чоловiк з очей, як до рви чемний Спокусник суне:

— Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змiсм.

— А мене рвою... Але я вас щось не бачила...

— I не дивно — моу володiння розташованi окремо вiд цього чудового райського куточка. Оце завiтав познайомитися.

— I що, не жалкусте? — лукаво примружилась рва.

— Жалкувати, що познайомився iз справжньою чарiвницею? Та ви що! Ви б тiльки поглянули на себе. Кращоу статури не знайти! А якi коси! А очi! Чаклунка, боже створiння! А ця довбня — ваш Адам — тiльки й знас що по деревах гасати. Таку кралю не цiнус... Я б для вас, моя крихiтко, влаштував би воiстину райське життя!..

— З милим рай i в куренi, — як могла, пручалася беззахисна рва, зовсiм-зовсiм оголена.

— Який курiнь? Де ви бачили той курiнь? Ваш бовдур не з вами у куренi, а з мавпочками на гiлляках раюс. Ех, менi б отакий скарб! Та я б!.. Та ви б!.. Та ми б удвох!.. Дозвольте, моя чарiвнице, почастувати вас оцим прекрасним плодом...

— А менi зараз Адам кокосового горiха принесе...

— Кокосового горiха... Та ще гнилого... Та ще по дорозi сiк сам висмокче... Та ще потiм вам отим гнилим кокосом усе життя докорятиме... А цей, дивiться, який соковитий!

— Адам сказав, що з цього дерева куштувати найсуворiше заборонено...

— Адам... Сказав... Заборонено... Та чи подумали ви: раптом вiн бреше? I що вiн взагалi знас, ваш темний неук Адам? I розум його не посвiтлiшас, поки нехтуватиме цими чудодiйними плодами. Бо плоди з цього дерева солодке джерело пiзнання. От покуштуйте i дiзнастеся, брешу я чи нi... Я правду кажу: заборонене — солодке...

— Ну, хiба шматочок, щоб вивести вас на чисту воду, — завагалася рва.

Спокусник одразу вклав у ручку рви заборонений плiд i у захватi аж сплеснув у долонi:

— Боже мiй, яка краса! Хоч картинку малюй "Дiвчина з яблуком"... Ну... Ну... Смiливiше, нiчого не бiйтеся... Нарештi, розумнице моя! А тепер скажiть, володарко моух мрiй, чи брехав я, коли присягався, що ви найчарiвнiша жiнка у свiтi?

— Нахабо! — у рви прорiзалася жiноча логiка.

Спокусник отетерiв вiд несподiванки.

— А що таке? — розгублено забелькотiв вiн. — А що я такого? Я ж тiльки хвалив...

— Хвалив! — гримнула рва. — Знущався, а не хвалив! Бач, йому порiвняти мене нема з ким... Ясно, нема! I не буде, поки я лишатимусь сдиною жiнкою на свiтi! На мосму мiсцi i горбата була б кращою!

— Ну, коли так, — розiзлився Змiй-Спокусник, — то вiднинi кожна жiнка люто страждатиме вiд того, що вона — не сдина!

22. ЯКУ ХТО МАр, ТАКУ Й ОБIЙМАр

"Чи не правда, вона досить кумедна, "свята" Бiблiя, коли читасш уу уважно?"

Лео ТАКСIЛЬ.

— Адамчику, ану злазь з дерева!

— Навiщо?

— Курiнь будувати.

— Який ще курiнь?

— Ну, як не курiнь, то хату.

— Яку ще хату?

— Ну, як не хату, то садиба не завадить.

— Та я навiть слiв таких не чув!

— Нiчого — я навчу...

— Адамцю, де ти цiлий день ноги б'сш? Хоч би дров нарубав...

— А навiщо?

— Щоб розкласти багаття...

— А багаття для чого?

— Для чого, для чого... Боже мiй, коли ти зрозумiсш? Щоб рибу засмажити — ось для чого! Смажена риба смачнiша.

— А ти звiдки знасш?

— Знаю, та й усе...

— А без багаття хiба не можна?

— Звiсно, можна! Якщо ти грубку складеш...

— Адаме, i не сором тобi цiлiсiнький день на пiдсоннi вилежуватись? Роботи в хатi нема, чи що?

— А що я маю робити?

— Ну, хоч би огiркiв набрав та насолив, грибiв поназбирав на засушку... Бо ж нiяких запасiв у хатi! Гiсть прийде, почастувати нiчим...

— Який ще гiсть?

— Та хоч би отой старець Всевишнiй...

— А ти звiдки знасш, що гiсть прийде?

— Як не прийде, то й самi з'умо...

— Адамчику, ти хоч би поглянув коли на мене...

— Ха! Нiби я тебе не бачив!

— Невже у всьому роздивився?

— Та не слiпий...

— Щось не помiтно, щоб ти був зрячий...

— Адамчику, котику, мур-мур-мур...

— Чого це ти? Чи не захворiла?

— Ну, Адамцю, не будь таким... Ну, приголуб свою рвоньку...

— Знасш, нiколи — роботи по горло.

— Якоу ще роботи? Вже сонце низенько, вже вечiр близенько...

— Нiчого, ще встигну городину зiбрати. Свiжих фруктiв та овочiв принесу. Сама казала: гiсть з'явиться — почастувати нiчим.

— Ой, ти, певно, зголоднiв, мiй милий? О, яка я неуважна! На, поласуй оцим...

— Як?! З отого дерева?! Пiд страхом неминучоу кари?!

— Яка кара? Нiчого не буде... Я куштувала... I нiчого такого...