— Iоно, ану дай i менi фiмiаму, — попросив капiтан.
Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати — не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком?
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови.
— А чи знасш ти, Акуло, — слейним голосом запитав я, — що палити шкiдливо?
— Нi, не знаю, — похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, — бо я неписьменний...
— А мiж тим, — велеречиво повчав його я, — курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
— Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, — розгублено промимрив вiн. Та ж я — не кiнь!
— Тим паче! — наполiг я. — Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
— Неповних сорок п'ять, — вiдповiв морський бувалець.
— Ну от бачиш, — спiвчутливо зiтхнув я. — А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
— Коли будемо усти? — дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло — зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
— Прямо по курсу — "купець"!
— Ну,, Iоно, — вразився моум пророкуванням капiтан, — ти як у воду дивився...
— Свистати всiх нагору! — хутко нагадав йому я.
12. ДЕ ХРАМ — I Я ТАМ
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки — хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть — миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
— Будем битися чи миритися? — гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
— Битися! — вiдповiли з купецького судна. — I вам зиск буде, i нам втрат менше!
"Про що це вони?" — здивувався я.
— Молодця! — схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. — А що у вас на борту?
— Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
— Оце нам! — заволав капiтан. — Золотом бийтеся!
— Так у нас золото чорне — невiльники.
— Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?
— Та дещо с... А до того ще — кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
— Оце усе — нам!
— Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
— Балiсти заряджай! З лiвого борту — прицiл на палубу грабiув пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
— Ви що, подурiли? — обурився Бен-Акула. — Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!
— Та це лише пристрiлка! — поспiшили з поясненням купцi. — А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
— А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
— Ну-ну, — примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. — Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
— З правого борту — пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
— рсть! — радiсно повiдомив капiтан. — Влучили! Бийте нас далi!
— З лiвого борту — пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
— З правого борту — пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка — жахна!
— Ура! — гукнули на купецькому суднi. — Добиваймо бандюг пляшками!
— Полундра! — злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.
Ото вишкiл — зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
— Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
— А вам хiба мало?
— Ну, тодi бувайте!
— I ви теж!
— Iдiть з миром!
— А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
— Боцмане! — гукнув Бен-Акула.
— Я тут, капiтане!
— Якi у нас втрати?
— Жахливi, капiтане, — винувато похнюпився боцман.
— Доповiдай, нiчого не криючи.
— Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.
— Ого!
— Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...
— Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються — склобiй.
— А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...
— Облишмо зайвi балачки.
— Ваша правда, капiтане...
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.
— Гей, хлопцi! — владно гукнув вiн. — Грошi i коштовностi — на бочку! Не будемо чинитися — будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
— Ось i я!
13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ
— Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, — Фанфулик зневажливо сплюнув.
— Хай робить, чого його навчили, — мирно озвався Бочан. — Нам вже однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько — добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.