Якого ж грiховодника, питаю я вас, ота пiкантна бувалиця не зацiкавить?
Та вони вмить розхапають квитки i натовпом посунуть на моу лiтературнi вiдправи!
I Всевишньому, як Авторовi Книги, буде присмно, що я привернув до його бестселера увагу найширших кiл читачiв i неписьменних слухачiв.
А щоб не наражатися на ревнивi нарiкання Автора, слiд раз у раз невтомно пiдкреслювати незреченну мудрiсть господню. Вiд словесного фiмiаму ще нiхто не горнув носа. Хiба менi важко жонглювати словами "генiальний Автор", "сдиний у свiтi i неперевершений Творець", "глобальний твiр". Або закрутити уже зовсiм по-науковому, щоб в отих мудрагелях вже нiхто й нiчого не второпав, внаслiдок чого вiдчув свою повну розумову нiкчемнiсть.
Я й вiршами можу ушкварити.
Наприклад:
Не Книга — Диво! А вiдтак
Писань таких ми ще не знали...
Спасибi, Автор — наш Мастак,
Що Ви нам Книгу написали!
Ясна рiч, вiршики поганi. На рiвнi школярського римування. Але ух неодмiнно оголосять Високою Поезiсю. Бо хто, питаю я вас, наважиться ух гудити, коли вони хвалебно оспiвують "генiального Автора" та ще й "неперевершеного Творця"? Не побоюся висловити смiливе припущення, що за це недолуге римування менi ще й лiтературну премiю господь дасть. Таке вже неоднораз траплялося! А коли що — додам солоденького фiмiаму: брехати — не цiпом махати. Що схочу, те й змолочу.
Примiром, як восхвалити Всевишнього за те, що вiн надихнув Аврама з Сарою на ганебнi, аморальнi вчинки?
А дуже просто!
Сказав Наймудрiший:
— Не будеш ти надалi називатися Аврамом. Вiднинi iм'я тобi — Авраам. А ти, жiнко, вже не зватимешся Сарою. Вiднинi iм'я твос — Сарра.
Вiдмiннiсть лише на одну лiтеру!
Хiба не дотепно?
Ну, хто тепер наважиться звинувачувати архисвятого патрiарха Авраама i його цнотливу, благочестиву Сарру за грiхи якихось там блудодiйних мерзотникiв Аврама та Сари? Та якщо хтось патякатиме, Авраам з Саррою вмить притягнуть облудника до суду за образу ухнiх священних осiб!
Отак благочестиво розмiрковуючи, я бадьоро мiряв та мiряв ногами твердь земну, неухильно наближаючись до моря.
8. ОКО БАЧИТЬ ДАЛЕКО, А РОЗУМ ГЛИБОКО
"Ми часто кажемо: "Його совiсть гризе..."
Ви собi уявлясте, що було б, коли б совiсть
справдi зуби мала?"
Федiр МАКIВЧУК.
Старець Авiмелех наставляв:
— Не украдь!
Спирасться, бувало, обiруч на бiблiйний фолiант i рече:
— Не убiй!
Якщо подумати, вiн недарма спирався на святе письмо. Адже Бiблiя збiрник унiкальних кримiнальних iсторiй. Суцiльний тобi детектив! З неодмiнною мораллю, як воно i годиться: злочинця настигне неминуче покарання.
Загальна думка була проста: усi люди — грiшники, або ж, як по-сучасному, злочинцi. Така вже людська природа, i нiкуди вiд неу не втечеш. Бо ж неможливо втекти вiд самого себе! Злочин, немов тiнь, чатус за плечима кожного грiшника, а в грiшниках ходять усi посполитi.
А з чого воно почалося?
З грiхопадiння прабатькiв усього нещасного роду людського Адама i рви.
А жилося ж ум: уж — не хочу, пий — не можу!
Не знали i не вiдали, що воно таке батькувати долю у голодi i холодi.
А все одно потягло на крадiжку!
— Адамцю, ну-мо пiшли оту яблуньку потрусимо!
— Та ти що?
— Яблучко хочу!
— Чи ти з глузду з'ухала?
— А що такого?
— Та ж Всевишнiй заборонив яблуню чiпати!
— Ну й дурень!
— Хто дурень?
— Ти, Адамцю!
— Я дурень?
— А хто ж iще? Ти про кого подумав?
— Добалакались!..
— Бо ти — впертюх!
— Я ще й винен?
— Адамцю, ну, подумай сам: якщо ми з'умо по манюсiнькому яблучку, то хiба вiн збiднiс? З торбою пiде? Душу з нас за яблучко витрусить?
— Скупому душа дешевша гроша!
— А менi.. яблучка хочеться...
— Ну, добре, ходiмо по яблука!..
А йшлося зовсiм не про те, збiднiс Всевишнiй чи не збiднiс.
Не було мови й про таку дрiбницю, пiде вiн з торбою на путiвцях старцювати чи не пiде.
Рiч полягала у принципi — заборонi порушувати святi норми приватноу власностi.
Але ж знов-таки сказано: не спiйманий — не злодiй.
Та хiба прабатьки мали кримiнальний досвiд? Хiба вмiли вправно заховати слiди? Хiба мали поняття про алiбi?
Нажерлися яблук та й полiзли спати у кущi!
Застукав ух Всевишнiй на гарячому, а цi недотепи одразу розрюмсалися та й розкололися:
— То вона мене на грiх звабила!..
— А мене — яблучко...
А Всевишнiй ум на те повчально проказус:
— На чужий коровай рота не роззявляй!
Перехресний допит, дiло в суд, останнс слово перед вироком i — "в дальний путь, на долгие года", туди, де i холодно, i де голодно...
Цiкаво, що тодi було запроваджено перший у свiтi фах — професiю сторожа. Бо приставив Всевишнiй до яблунi на варту приватноу власностi херувима з вогненним мечем. Але той перший грiх глибоко закорiнився — усi хлопчаки i досi з яблунь починають.
От Каун, той уже був тямущий мужик! Вiн постарався все обмiзкувати наперед. А коли порiшивтаки свого брата Авеля, то навiть i в думцi не мав колотися.
Всевишнiй, що провадив слiдство у тiй найпершiй "мокрiй" справi, дуже хитро, нiби мимохiдь запитав прадавнього мордувавцю:
— Кауне, де Авель, брат твiй?
А Кауновi хоч би що — затявся, та й годi:
— Запитайте у нього самого! Хiба я сторож йому? Звiдки знати менi, де вiн вештасться i байдики б'с?
— Так уже i не знасш?
— У мене своух справ — по саму зав'язку! Тiльки встигай повертатися...
Якщо розiбратися, то божа Канцелярiя — це вселенський карний розшук, в якому янголи, херувими i серафими слугують судовими виконавцями. Архангели — верховна колегiя. Але всi дiла вершить премудрий Всевишнiй, сам-один у трьох лицях: бога-Слiдчого, бога-Прокурора i богаСуддi.
Та ось що не подобасться в цiй небеснiй каральнiй установi, особливо з огляду на прийдешнiй поголовний Страшний суд ("злочинцiв буде покарано!"), це повна вiдсутнiсть хоч такоу-сякоу адвокатури. Захиститися — нiяк! То вже, знасте, не демократично...
Але про що це я думаю?
Геть з голови крамолу!
Хiба не мене, смиренну овечку, обрано для втiлення у життя смертних задумiв бога-Слiдчого, бога-Прокурора i бога-Суддi? Сказано: путi господнi незвiданi. То менi тiльки здасться, що простую я навмання. Насправдi мене веде Промисл божий туди куди слiд. Вибач, о Милосердний, мимовiльний грiх мiй незумисного розумування! Адже тобi. Всевидющому, згори видко, що я прудко прошкую на завбаченому тобою шляху. А твоя путь — iстинна! Зваж, господи: не всякi жарти чогось вартi...