— Батьку i брати! — урочисто почав Iафет. — Високе звання дегустатора зобов'язус, надихас i кличе!
— Ще як! — вклинцювався невгамовний Сiм.
— У свiтлi поставлених завдань ми не можемо миритися з тим ганебним фактом, що Хам злочинно знищив цiлий кумасик цiнноу виробничоу сировини. Я рiшуче вiдкидаю недоречнi зараз родиннi почуття i з усiсю вiдвертiстю кажу: я не доручив би Хамовi навiть здавати порожнi пляшки, бо вiн не мас жодноу уяви про матерiальну вiдповiдальнiсть. А ще я хочу запитати збори: хто публiчно паплюжив генiальнi вказiвки Всевишнього i сiяв чорну зневiру в наших серцях? Хто ганьбив славних ковчегобудiвникiв на сторiнках бортiвки "З наждачком"? Хто прирiк на погибель окрасу тваринного свiту? Хто пiдмiнив списки "чистiнечистi" на списки "устiвнi-неустiвнi"?
— Атож — хто? — бадьоро озвався Сiм.
— Вiдповiдаю: Хам!
— А я що казав?
— Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.
— Ще як дамо! — радо пiдхопив Сiм.
— Батьку! — звiвся на ноги Хам, знову порушуючи порядок, бо йому ще нiхто не надавав слова. — Кого ви слухасте? Один ладен втопитися у кухлi сивухи, а другий меле неначе з бiлоу гарячки. Та ух обох'спарувати й бiсовi подарувати!
— Вiн ображас збори, — просичав, Iафет. — Позбавити його слова! Вилiз на трибуну непроханий, то й злiзе некоханий. Ач який!..
— Регламент! — загорлав Сiм. — Пiдвести риску! Вже й на дегустацiю пора!
Але головуючий Ной i так уже деренчав склянкою по чайнику, закликаючи присутнiх до порядку.
— Ставимо пропозицiю на голосування, — цiлком демократично мовив вiн. Хто за те, щоб за неетичну поведiнку на зборах позбавити Хама слова? Один, два, три... Переважною бiльшiстю голосiв пропозицiю прийнято. Ану, Хаме, геть з трибуни i затули пельку!.. Я вважаю, що ми попрацювали плiдно i нема потреби дискутувати далi: вже всi набалакались. Дозвольте оголосити проект резолюцiу, бо, як слушно пiдказав сумлiнний трудяга Сiм, вже й на змiну пора.
Збори дозволили. Iафет подав Ноевi заздалегiдь нашкрябаний проект, i той зачитав його:
"За безпiдставне критиканство, систематичне зловживання своум службовим становищем та виробничi зриви збори ухвалили кинути Хама на виноробну периферiю, щоб на низовiй роботi навчити його тримати:
1) руки по швах;
2) язик за зубами.
Амiнь!"
ЕПIЛОГ
Ой, не хотiлося так сумно кiнчати нашу допотопну iсторiю. Кинулися до першоджерела — Бiблiу: раптом ще можна щось зробити для роботящого трударя Хама? Нi, справи його — швах. Не тiльки самого Хама, а й сина його Ханаана i всiх нащадкiв його закрiпостили три святi, що й до холодноу води не бралися. А на доказ — ось наша резолюцiя в уу бiблiйнiй редакцiу:
"Ной проспався вiд вина свого, i дiзнався, що зробив над ним менший син його;
I сказав: проклят Ханаан; рабом рабiв буде вiн у братiв своух.
Потiм сказав: благословен господь Сiмiв; Ханаан же буде рабом йому.
Та поширить господь Iафета; та й поселиться вiн в наметах Сiмових; Ханаан же буде рабом йому".
Ось так.воно бувас!
Ото й уся Хамовi нагорода...
КНИГА ТРЕТЯ. МЕМУАРИ ПРОРОКА САМУтЛА
"I зрiс Самуул, i господь був з ним; i не залишилося жодного iз слiв його, щоб не виповнилися. I пiзнав весь Iзрауль, вiд Дана до Беер-Себи, що Самуул угоден бути пророком господнiм".
КНИГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 — 20.
ЗШИТОК ПЕРШИЙ
Коли хтось хоче мене засмутити, то дошкуляс менi оповiдкою про святого духа, що зглянувся на мою матiр i зiйшов на неу. Це сталося рiвно за дев'ять мiсяцiв до мого народження — нiч у нiч, а мiж ними стiльки днiв, скiльки треба для плоду у черевi. Ви запитасте: а чим же святий дух може дошкулити благовiрнiй людинi? Адже всiм вiдомо: святий дух — iстота безтiлесна. Якщо вiн зiйде навiть на дiвицю непорочну, вона й лишиться непорочною. Хоч би й народила дитя пiсля того. То чим же дух менi дошкуляс?
Вiдповiдаю: дух духом, а без попа не обiйшлося.
Тато мiй Елкана (та чи батько вiн менi?) i мати моя Анна (кажуть, гарною замолоду була) прийшли в мiсто Сiлом до Скинiу, де стоуть у коморi чудодiйний Кiвот Заповiту. А прибули вони, щоб вимолити у Кiвота дитину, бо вже кiлька лiт були у шлюбi, а господь ум дiточок все не давав.
Тато мiй Елкана ( та хто вiн менi?) в Сiломi одразу подався на базар дещо продати вiд ланiв своух i дечого купити у ремiсникiв сiломських вiд майстерень ухнiх. А мати моя Анна смиренно ступила в Скинiю — Дiм божий, встала перед чудодiйним Кiвотом на колiна i вiд усього серця взмолилася до господа нашого:
— Милосердний пане Всевишнiй! Зглянься на скорботу раби твосу, не забувай мос горе i дай радостi, що всiм дасш. Дай рабi твоуй дитятко!
Священик, що був присутнiй тут, спiвчутливо прислухався до щирого молiння гарненькоу прочаночки:
— Якщо це буде хлопчик, я вiддам його служити в Дiм твiй, о Всемилостивий, щоб був вiн рабом твоум в усi днi життя його!
— Дщер моя! — тут озвався святенник замiсть господа. — Я почув твос молiння, горе твос пiзнав i зглянувся на твою скорботу. I от вiд жалю до тебе кажу: цю нiч я дозволяю провести тобi тут, у Скинiу, перед Кiвотом Заповiту. I взмолимося удвох, щоб зiйшов на тебе дух святий i зросив твос безплодне чрево. Хай подвигне нас на всенощну вiдправу палка любов до ближнього свого!
Це була така велика милiсть, якою мало хто мiг похвалитися. Мати моя Анна з тихою радiстю погодилася на всенощне молiння устами уу та устами доброчесного слуги божого.
А на ранок привiв святенник дуже потомлену всенощною вiдправою Анну до чоловiка уу Елкани i сказав йому:
— Зiйшов дух святий на жiнку твою i чрево уу розпечатав. Але пам'ятай: якщо господь у милосердi свосму дасть вам хлопчика, ти, Елкано, не забудь привести дитя в храм божий на служiння в усi днi його. Бути рабом у храмi — честь, бо раб цей — божий.
I справдилося пророцтво його!
Через дев'ять мiсяцiв — нiч у нiч — народився хлопчик. I нарекли його Самуулом.
Самуул — це я.
Колишнiй велелюбний святенник — теперiшнiй верховний жрець храму божого, преподобний старець Iлiй.