Ну, Хаме, зачекай! Я ще зроблю з тебе карикатуру! Мавпячiй мордi люмпен-резуса позаздриш!"
"До Потопу залишасться ще аж чотири мiсяцi!
Про розваги ковчегобудiвникiв нiхто не дбав. Навiть у карти не граю: Iафет в очко обiбрав мене до нитки. Хожу тепер, мов лахмiтник, бо зняв одяг з опудала. Ось тiльки сьогоднi був влаштований цирк. Та й то випадково: просто саме сьогоднi Хам заходився ресструвати чотириногих пасажирiв. За гирю Хамовi правив iндiйський слон. Усяку звiрину, що виявлялася важче слона. Хам списував за борт. Гармидер зчинився неабиякий. Звiрi вили, гарчали, рикали, скавучали, скiмлили — аж у вухах лящало. Ото комедiя була, коли черга дiйшла до мамонта! Ясно, що ця волохата гора з бивнями до землi не мала нiяких шансiв потрапити на ковчег. Припленталися i рiзнi стегозаври, диплодоки, тиранозаври, iгуанодони, динозаври, бронтозаври та ще якiсь заври — цiлий натовп. Хам ледве вiдiгнав ух хворостиною.
— Киш, киш! — кричав вiн, мов на горобцiв. — Ану, паняйте у музей! Бо й кiсток ваших палеонтологи не зберуть!
От смiху було! Я так реготав, що в мене молоток в трюм упав i загубився..."
"До Потопу залишасться ще аж два мiсяцi!
Мене все дужче хвилюс проблема харчування. Це ж на борту цiла отара удокiв поназбиралася. На виробничiй нарадi я це питання загострив, пiдняв на належну височiнь i поставив руба:
— Чи думав Хам про те?
— Думав, — каже Хам.
— Еге ж, ми це знасмо: дурень думкою багатiс...
Але сьогоднi Хам пригнав сорок возiв пресованих у камiнь вiтамiнiв. З розрахунку: на кожен день плавби — по возу. Що корми пресованi в камiнь не бiда: на те й Потоп, щоб стало чим розмочувати. Але подумаймо: якби не моя завбачливiсть, чи були б отi вози? Виходить, що Хам нiчого не робить сам".
10. НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА
Витяги з щоденника Iафета.
"Через сто рокiв — Потоп.
Смiливi рiшення про Всесвiтнiй Потоп, узятi з неба, стали головною подiсю нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язус, надихас i кличе (тiльки Хам не тямить — куди). Нинi немас в свiтi людини, яка б чiтко не усвiдомлювала свос чiльне мiсце в майбутнiх легендарних звершеннях — неозорих водах Потопу. Всi знають: буде непереливки всiм синам i дочкам грiха та пороку. Оповiдати про славнi дiла Творця — найвища честь, яка тiльки може випасти на долю простого i нiчим не примiтного смертного. Осанна!
Сьогоднi на виробничiй радi переважною кiлькiстю голосiв (перечив тiльки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицiю рiзнороба Сiма: скоротити плановi строки ковчегбуду у сто разiв! На такий великий стрибок ще нiхто не наважувався. Що це дас практично? Передусiм дас нам змогу показати вiкопомнi зразки звитяжноу працi у рекордно стислi строки. Труднощi нас не лякають: з нами — бог!
А в заощаджений спiльними зусиллями час слiд подбати про те, щоб знищити з лиця земноу твердi книжки з химерними й гнилими теорiйками на зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони — нi до чого, бо в свiтлi накреслених господом завдань нiгiлiстичне паплюжать i спотворюють моральну проблематику Потопу".
"Через рiк — Потоп.
Трудовий подвиг мене завжди зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус висловитись, надихас на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з будiвельного фронту у нiмбi трудовоу слави, почуття свята сповнило мою душу. З серця линули слова подяки. Я не мiг мовчати i, мов пташка небесна, злетiв на трибуну. Моя вiтальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40 секунд. Ледве не дотягнув до повноу змiни! Це мiй достойний подарунок скромному, скупому на слова трудiвниковi. А потiм, пiсля вечерi, перед заслуженим вiдпочинком, я розбудив героя-ковчегобудiвника i запитав його, кому вiн присвячус свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися просто так, мов якийсь непотрiб. Якщо менi, то це передчасно, а Сiмовi взагалi не треба. Старший виконроб Ной — теж людина не марнославна. Отже, лишасться...
— Ти хочеш сказати, що марнославець — Всевишнiй? — схидно запитав Хам.
Я отетерiв.
— Ти мене неправильно зрозумiв, — намагався я йому пояснити.
— Iди ти до дiдька, паперовий пацюк! — тут раптом вилаявся вiн. — Ще й спати не дас...
Отак Хам вiдкрив свос справжнс мурло бридкого заробiтчанина. Що йому Потоп? Що йому велич легендарних дiянь? Йому аби виконати потрiйну норму, щоб до платнi по виробiтку мати ще премiю i прогресивку, а потiм набити утробу та й спати! Про Хамську байдужiсть до легендарних дiянь та зневажливий вiдгук про Всевишнього, якого вiн вголос охрестив "марнославцем", я тiсу ж ночi написав вiдповiдну заяву на iм'я видатного легендографа Ноя. Як i слiд було чекати. Хамовi винесли догану з суворим попередженням".
"Через вiсiм мiсяцiв — Потоп.
Хам зовсiм не працюс над собою, а працюс виключно над ковчегом. Ця тактика замаскованого ледаря, що не дбас про свiй духовний рiвень, вже дасться взнаки: Хам не росте, а росте ковчег. Моральний занепад Хама знайшов свос яскраве втiлення у розмовi з Сiмом, яку я пiдслухав.
— На ковчезi мас бути сектант, — сказав Хам.
Про цей богопротивний, сретичний намiр Хама я негайно доповiв праведнику Пою, цьому визнаному апостолу з першооснов слова божого. Як i слiд було чекати. Хама спорядили спокутувати своу грiхи на найтяжчих i малооплачуваних роботах. А цей нахаба Хам, виявлясться, до того розпаскудився, що замiсть смиренно каятися богом присягався, нiби вiн сказав "секстант", а не "сектант". Ач який! Ще й намагався ославити мене як наклепника i брехуна. Дяка господу нашому: мене виручив Сiм. Вiн неспростовно засвiдчив:
— Звiсно, Хам казав про сектанта! Бо я навiть зрадiв, що в нас буде четвертий грати в пiдкидного дурня. I справдi: чому б сектантовi не пошитися в дурнi?"
"Через пiвроку — Потоп.
Сьогоднi вийшов перший номер бортгазети "З НАЖДАЧКОМ!". Живе слово, безумовно, принесе свою об'сктивну користь. Воно зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус критично поглянути навколо себе, надихас н^ новi звитяги, кличе до усунення прикрих недолiкiв. Про це яскраво свiдчить хоча б глибокозмiстовний, високохудожнiй, дотепний малюнок "Ложкобуд собiроба Сiма".
Але, на превеликий жаль, це перша й остання спроба редактора бортгазети Хама пiднестися на рiвень поточних завдань сьогодення. Другий малюнок своум беззубим комiкуванням, свосю художньою немiчнiстю, свосю композицiйною недосконалiстю, свосю байдужiстю до корiнних проблем сучасностi i своум безпринципним зубоскальством тiльки паплюжить славний колектив ковчегобудiвникiв в очах наших майбутнiх пасажирiв.