— Отже, ґрінґо стверджують, що це жорстоке видовище? — спитав Луїс Сервальос. — Що воно не надто гуманне, і що воно погано закінчується для биків, чи не так?
— Ні, не так, — відповів Джон Харнед. — Я не зважаю на биків. Це погано закінчується для тих, хто прийшов подивиться. Таке видовище принижує людину, воно вчить насолоджуватися стражданнями тварини. Напасти вп’ятьох на одного тупого бика — це жалюгідне боягузтво. Тому глядачів воно може навчити тільки боягузтву. Бики помирають, а глядачі продовжують жити і засвоюють урок. Мужність не можна виховати на спогляданні сцен боягузтва.
Марія Валенсуела нічого не сказала і навіть не глянула на нього. Проте вона почула кожне його слово, і її чарівні щічки побілілі від гніву. Вона дивилася через арену і обмахувалася віялом, але було видно, як тремтить її рука. Джон Харнед також не подивився на неї. Він продовжував говорити, наче її тут не було. Його також охоплював гнів, холодний гнів.
— Це боягузлива розвага боягузливого народу, — заявив він.
— Отакої! — тихо сказав Луїс Сервальос. — Ви вирішили, що зрозуміли наш народ?
— Я зрозумів тепер, звідки взялася іспанська інквізиція, — відповів Джон Харнед. — Напевно, іспанці вважали її ще захопливішою, ніж бій биків.
Луїс Сервальос усміхнувся, але нічого не сказав. Він поглянув на Марію Валенсуелу і переконався, що свій бій биків у цій ложі він виграв. Вона більше не захоче мати справу з ґрінґо, котрий міг сказати таке.
Але ані Луїс Сервальос, ані я не були готові до того, що сталося потім. Боюся, ми ніколи не зрозуміємо ґрінґо. Ніхто з нас не міг передбачити, що Джон Харнед, котрий завжди холоднокровно зберігав спокій, навіть у гніві, може раптом сказитися. А він таки обезумів, як ви побачите далі. Він сам нам сказав, що не зважає на биків. То чого ж було так перейматися через якихось коней? Цього я не можу збагнути. Напрошується тільки одне можливе пояснення — Джонові Харнеду бракувало логіки, — от чого.
— У нас в Кіто звичайно не розігруються кінні бої биків, — сказав Луїс Сервальос, піднімаючи очі від програми. — А в Іспанії це буденна річ. Але сьогодні за спеціальним погодженням ми побачимо коней. Коли випустять наступного бика, на арені з’являться коні та пікадори — знаєте, це такі вершники, озброєні піками.
— Бик був приречений од початку. Невже і коней теж позбавляють шансів? — спитав Джон Харнед.
— Коням зав’язують очі, щоб вони не могли побачити бика, — відповів Луїс Сервальос. — Мені доводилося бачити багато разів, як їх вбивають. Прекрасне видовище!
— Як забивають биків я щойно побачив, — зауважив Джон Харнед, — тепер ще побачу, як забиватимуть коней, і матиму повне уявлення про всі достоїнства цієї благородної розваги.
— Для цього беруть старих коней, — сказав Луїс Сервальос, — негідних більше ні на що.
— Авжеж, — озвався Джон Харнед.
На арену випустили третього бика, а проти нього вийшли разом кападори та пікадори. Один пікадор під’їхав прямо під нашу ложу. Його коняка, справді, була старою й облізлою, самі кістки та шкіра.
— Просто диву даєшся, як ця нещасна шкапа витримує вагу наїзника, — зауважив Джон Харнед. — І якщо коней випускають проти биків, то чим же вони мають битися?
— Коні не битимуться з биком, — пояснив Луїс Сервальос.
— Розумію, — сказав Джон Харнед, — коней виводять на арену, щоб бик їх забив своїми рогами. От чому їм зав’язали очі, щоб вони не бачили, коли бик кинеться на них.
— Не зовсім так, — пояснив я. — Піка у пікадора не дозволяє бику підступитися до коня.
— Значить, коні не часто гинуть на арені? — спитав Джон Харнед.
— Навпаки, часто, — відповів Луїс Сервальос. — На моїх очах у Севільї вісімнадцять коней було вбито за один день, а публіка вимагала ще і ще.
— І всі ті коні були із зав’язаними очима, як оцей? — спитав Джон Харнед.
— Звісно, — сказав Луїс Сервальос.
Розмови припинилися, ми всі спостерігали за перебігом бою. А Джону Харнеду весь час тьмарився розум, але ми цього не помічали. Бик на арені не кидався на коней. Ті стояли спокійно, вони не могли бачити загрози і не розуміли, що кападори намагаються змусити бика нападати на них. Кападори ж дражнили бика своїми плащами, а коли той кидався на людей, ті відбігали й ховалися за конями та за огорожею. Нарешті бик розлютився і помітив перед собою коня.
— А кінь не знає! Кінь не знає! — пошепки повторював Джон Харнед, наче розмовляв сам із собою, не сподіваючись, що його почують.
Бик нападав на коня, а той, звісно, ні про що не здогадувався, аж поки пікадор не схибив, і бик не насадив коня знизу на роги. Це був розкішний, могутній бугай. Cпостерігати за його силою було справжньою насолодою. Він підняв коня просто в повітря. Коли ж кінь падав боком на пісок, пікадор зіскочив, став на ноги і відбіг в сторону, поки бика відволікали кападори. Із розпоротого черева коня вивалювалися нутрощі, але він ще намагався підвестися на ноги. Він пронизливо завищав, і від цього вищання Джон Харнед остаточно оскаженів. Він також став підводитися. Я чув, як він стиха грубо вилаявся. Його очі не відривалися від коня, який вищав без упину. Кінь поривався бігти, але впав і перекатився на спину, б’ючи ногами в повітрі. А тим часом бик продовжував нападати і колов знову і знову, поки кінь не сконав.
Джон Харнед тепер стояв на весь зріст. Його очі більше не здавалися холодними, наче сталь. У них палало блакитне полум’я. Він подивився на Марію Валенсуелу, а вона — на нього. На його обличчі проступила глибока огида. Саме в цей момент безумство остаточно заволоділо ним. Тепер усі дивилися на нього, бо кінь на арені був мертвий, а високу постать Джона Харнеда було добре помітно.
— Сідайте ж, — наказав йому Луїс Сервальос, — не виставляйте себе дурнем!
Джон Харнед нічого не відказав. Він стиснув кулак і вдарив Луїса Сервальоса в обличчя з такою силою, що той перекинувся через сидіння і більше не піднімався. Що сталося далі, він вже не бачив. Зате я бачив геть усе. Урсісіно Кастільйо дотягнувся з сусідньої ложі і шмагнув Джона Харнеда своєю тростиною по обличчю. У відповідь він отримав такий удар кулаком, що впав, збивши з ніг генерала Салазара. Джон Харнед увійшов у справжній раж, наче якийсь берсеркер. Примітивний звір у ньому вивільнився й ревів — примітивний звір нір та печер доісторичних часів.