Безталанна

Страница 6 из 13

Карпенко-Карый Иван

Софія. І любить, і жаліє, спасибі йому. Знаєш, сестро, мені все здається, що я дівчина; а як гляну, що й Гнат біля мене, та нагадаю, що ми чоловік і жінка, аж почервонію, єй-богу!

Варка (набік). У! Задавила б тебе! (До Софії.) А знаєш, чого я до тебе зайшла? Дай мені решета великого.

Софія. Добре. Посидь же трохи у мене.

Варка. Ніколи. Треба жито однести у млин, у мене нема кому — я сама.

Софія. Стривай же, я зараз принесу — воно, здається, у коморі. (Виходе.)

ЯВА II

Варка (одна). Щаслива!.. Поки Степан був дома, а Гнат ще не женився — і я була щаслива! Щаслива була тим, що в вічі Гнатові сміялась, а він лютував і ревнував мене до чоловіка! Я празникувала!.. Вирядюсь, вийду з Степаном і дражню, бувало, Гната. О, як любо кепкувать над ворогом!.. Тепер хвортуна повернулась другим боком: Степана мого взяли у москалі в той самий день, як Гнат женився на Софії, а я зосталася одна, і знов виплила наверх люта мука: я ревную Гната до Софії. Здається мені, що я ненавидю Гната, а серце кровію обливається, що він живе з другою! О, чого б я не зробила, щоб тілько Гната причарувать до себе!! Я на погибель готова, мені тепер однаково! Не в'януть же мені, не сушить своєї краси, поки Степан повернеться!..

ЯВА III

Входе Софія з решетом.

Софія (дає решето). Ти б заходила частіше, все б не так скучала.

Варка. Спасибі тобі, сестро, за добре слово. Прощай тим часом. (Пішла.)

Софія. Іди здорова. (Одна.) Бідна Варка, як мені її жаль. Я б умерла від горя, якби мого Гната тепер у москалі взяли. Де ж це Гнат? Вийде куди-небудь на часок, а мені зараз скучно без нього робиться. Стривай, щось мені треба зробити... Ага... (Достає з скрині скатерку й накриває стіл.) Коли б татко до нас мерщій перебрались. Отоді я буду зовсім, зовсім щаслива. Батько куплять нам пару бичків і корову мені куплять...

ЯВА IV

Входе Ганна.

Ганна.Ще й досі возишся? Я думала, що ти вже й піч помазала.

Софія. Я, мамо, миттю справлюсь. (Хутко пішла.)

Ганна (одна). Швидка на речах! А яка з тебе робітниця? Пожила біля татка в городі, чайку попила, а тепер би тілько ніжилась. Ще й старий сюди притириться. Нужний він тут, як п'яте колесо до воза. Лишній рот. Та у мене недовго. Поки ще спускатиму яке врем'я, а там і насяду, їм тілько змовчи, то й лапки покладуть, тоді сама працюй, гнися, а невісточка буде вилежуваться! Чорта пухлого! Я й сама була невісткою, мене не милували, аж шкура тріщала, робила, будеш і ти робить, я й на татка твого не подивлюся.

ЯВА V

Входе Гнат.

Ганна.Де це ти був?

Гнат. Помагав Семенові бики вчить.

Ганна.Краще б тин полагодив та рів окопав, а то осунувся зовсім.

Гнат (запалює цигарку й пуска дим у комин). Поспію. Треба помогти другому, то й тобі поможуть. Софіїн батько сьогодня і нам бики прижене, от Семен і мені поможе.

Ганна.Чи старий і справді тут буде жить?

Гнат. А що?

Ганна.Ще й пита! На біса нам дармоїд здався?

Гнат. Багато там старий чоловік з'їсть.

Ганна.Ого! Він за двох з'їсть — старі москалі їдять, як з немочі, а не зробе й за малу дитину.

Гнат. Треба ж йому десь притулок мать, де ж його дінеш?

Ганна.Нехай у благодільню йде.

Гнат. А якби вас у благодільню одвезти?

Ганна.Бач, якого пса вигодувала? Матір рідну міняє на жінчиного батька. Може, ще є стара баба у Софії, то й ту б прийняв? Багатир, сказано.

Гнат. Що з вами сталось, мамо? Коли не зо мною сваритесь, то на Софію гримаєте.

Ганна.А хто ж вас навчить? Якби не старі люде, то ви б і за роботу не брались... Тримаю!.. Що ж ти мені звелиш — руки у твоєї жінки цілувать або хвалить тебе, що дармоїда приймаєш у хату?

Гнат. Та коли ж, бачите, наобісіє слухать після ції та знов ції!

Ганна.Мати наобісіла? Добреі Треба й собі іти у прийми десь. (Іде з хати.) Діждалась-таки свого — рідний син виганяє... (Вийшла.)

Гнат (один). От і розбери! Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилася. Мені здавалось, що кращої, добрішої матері, як моя, і на світі нема, а от женився — мов одрізало. Особливо мене пече-ріже, як вона почина до Софії чіпляться! Ну й як тут витерпіть, щоб часом лихого слова не сказать? Ще, спасибі, Софія змовчує, а то гріха й не обібрався б. Ось і Софія. Стривай — злякаю. (Притуляється до стіни.)

ЯВА VI

Входе Софія з клунком, кладе ного біля печі. Не бачить Гната.

Гнат. Здорова була, чорнява!

Софія (кинулась). Ох! (Побачила Гната.) Гнат! (Під-біга і б'є його шуткома потихеньку.) Ось тобі — чорнява!.. Злякав... (Обніма й цілує.) Де був, вражий сину? Я трошки утомилась. Сядемо. (Сіли на лаві рядом.) Дивись, як гарненько я прибрала, от зараз піч вимажу і розмалюю її усякими квітками і півниками. Побачиш, як гарно буде! У мене є жовтогаряча глина і синька! А матері не бачив?

Гнат її обніма.

О ти, мій милий? Чи й тобі так весело зо мною, як мені з тобою? Чого ж ти мовчиш? Говори, смійся, шуткуй!

Гнат. Постривай ти, щебетуха. Не даєш мені й слова вимовить, сама балакаєш та й дивуєшся, що я мовчу... Сьогодня батько будуть.

Софія. Хто тобі сказав?

Гнат. Охрім приїхав з города. Він кіньми — і обігнав батька. Батько женуть пару биків і корову.

Софія. Корову? От я рада! А якої масті?

Гнат. Не питав. Дарованому коневі в зуби не дивляться.

Софія. Коли б сіру. Я терпіть не можу рижих. От ми й хазяїни з тобою! Правда? А як розбагатіємо, зберемо грошей, то купимо коней пару. Правда? Ти любиш коней? Я люблю. На волах довго їхать, а кіньми тілько ньокнув — і в городі.

Гнат. О ти, мій соловеєчко, щебетунчик! (Пустують — обніліа її й цілує.)

Софія. Гнате! Вгадай, що я тобі скажу? Ні, не вгадаєш. (Шепче на ухо.)

Гнат. ІІу?! А ти почім знаєш?

Софія. Я питала Параску, чого воно. (Шепче на ухо.) А вона й сказала. (Опуска очі соромливо.)

Гнат. Гляди ж, щоб син був!

Софія (б'є його). От тобі, от тобі! Бач, який противний! Я йому на вухо, а він так і вивіз голосно.

Гнат. Ха-ха-ха! Хіба не однаково? (Цілує.) Так гляди ж...

ЯВА VII

Входе Ганна.

Ганна.Ще не націлувались? Пора вже й за роботу браться!

Софія. Я, мамо, все зробила, дивіться!

Ганна.А піч, а просо треба стовкти.

Софія. Піч зараз розмалюю...

Гнат. А просо я й сам стовчу.

Ганна.Балуй, балуй! Може, й піч сам помажеш?