Бодо зажив слави головне через свої "Пісні до Теодори" — цикл на двісті віршів про кохання, що не має собі рівних за силою почуття. Чимало авторів пробувало свій хист у критичних есе на тему: "Хто була Теодора?" Один критик без сорому написав, що Теодора — це відома, нині ще жива поетка; він доводив це вельми докладно й вельми образливо для поетки, що її Бодо ніколи навіть не бачив, але що тепер уже сливе ладна згодитися, ніби вона й в справжня Теодора. Та це брехня, я знаю достеменно, бо мені відома справжня Теодора. Вона зветься Кете Барацкі й служить у шостому відділі "Дешевого спродажу", де торгує приладдям до писання. Геть усі вірші Бодо переписані начисто на папері з "Дешевого спродажу". Не раз ми з ним удвох стояли край прилавка Кете — до речі, вона таки чарівна особа: білява, трішки шепеляє, нічогісінько не тямить у високій ліриці, а вечорами, вертаючи трамваєм додому, зачитується книжками з серії "Дешеві Бекерові видання", що їх службовцям "Спродажу" спускають у ціні.
Бодо прекрасно знав, що вона читає, а проте це нітрохи не поменшило його кохання. Часто ми вдвох із Бодо вистоювали під крамницею, чатуючи на Кете, літніми вечорами і в туманах осені не раз ішли за нею назирці далеко аж на передмістя, де, між іншим, вона живе й нині. Який жаль, що Бодо був занадто несміливий і жодного разу не зайняв її. Він ніяк не міг на таке одважитись, дарма що його спалювало полум'я кохання. Навіть коли він зробився славетний і міг віяти грішми як заманеться, він завше купував приладдя до письма тільки в "Дешевому спродажі", аби мати нагоду зайвий раз побачити те гарненьке дівчисько, що всміхалося й шепеляло, як богиня. Тим у його "Піснях до Теодори" так часто трапляються слова:
Це чарівне лепетання...
Бодо не раз слав Кете непідписані листи з своїми віршами, але я маю підстави гадати, що весь вогонь тієї лірики придався лише на розпал грубки в Барацкі, коли мені, сумирному прозаїкові, дозволено буде вжити поетичної фігури.
Я ще й тепер навідуюся вечорами в "Дешевий спродаж Бекера" і через це мав нагоду пересвідчитися, що до Кете почав учащати якийсь молодик, з усього, куди менше несміливий, ніж був Бодо, і, як видно з одягу, автомеханік. Я міг би виступити на якім завгодно історико-літературному форумі і всім довести, що мрія Бодо Бенгельмана, Теодора — це Кете Барацкі. Та я не виступаю, бо задля блага Кете не хочу каламутити мир душі автомеханікові. Я тільки інколи заходжу до крамниці Бекера, перекидаю папір до писання, нишпорю в "Дешевих Бекерових виданнях", довго вибираю гумку, поглядаючи на Кете, й чую на собі подих історії.