8
Струнка, каштаново засмагла чорнявка Рита на кухні била пластмасовою цопалкою мух, спиналася навдибашки і обсмикувала тісну школярську форму, що облягала шовкуючі стегна, "думала, міліціонер, зачіска красівенька, сідайт, мама в лікарні, мені відгули"; глянувши за підвіконня, Андрій помітив, як за перехрестям підстрибнуло на трамвайних коліях таксі, яким дістався до цього будинку з побуткомбінатом на першому поверсі; ладна племінниця присіла на умивальник, обмахувала мухобійкою груди, "пражить на дощ, батечко втік, по приймах маявся, як голий у терені, кавуни на гостинець приносив, якраз аеробіку відвідувала; точно; мати вальтанулася по весні, допекли привиди знайомих мужчинок; раз приходжу з уроків, голісінька в батьковому френчі нипає по квартирі, рот піврозтулений, щось вимітає віником на балкон, блузка на мені сполотніла від страху; татусьо дотоді позбувся ніг, іконами торгуючи; по лікарнях довгенько лежав, звичайно, псіхи, наклав руки, знаю, що могила десь на відшибі, сама не була, а ви, значиця, дядько; жаль, думала мамин знайомець, дискотека сьогодні і ухажорів, як мух, є на розлив, є лимони задавнені, солдати налазять, ніби я всіхня", — сліпучо осонцене барложище розпусти з обрейзаними помадою шпалерами, з бюстгалтером на холодильнику, звідки Рита дістала коробку мерзлої журавлини в цукровій пудрі і кинула декілька бубок на язик, віяло аптекою, — погляд Андрія блукав по стінах, котрі найдужче, здавалось йому, просякли братовим жахом, схожим на безвільний рип пружин розкладачки, братовою похмелюгою з настойки глоду, братовими спогадами про луги, де отавив перший укіс косою-десятиручкою, з баклаги потягував брезкле молоко, братовим поглядом на кролячооких замовників о шостій ранку; однак на квітчасті, вицвілі над плінтусами шпалери вже напластувались нові тривоги, і він заледве відчував незриму братову присутність, такою запаморокою рожевіли хтиві помадні чорти на стінах;...
щоб піддрочити подруг, спершу жила з цеховиком, сорокалітнім вірменином у зірчатих підтяжках на гарбузкуватому животі, любителем пива і ресторанних шашликів; одного разу офіціант на зауваження, що мало перцю, харкнув на кухні в тарілку шурпи, чистьоха тоді міліцію викликав за образу дією, а перед випускними екзаменами на озері трапилося знайомство з чуваком, стриженим під військового: уявила золотопогонний кітель курсанта, гвоздики побачень, стеарин втрат і згоди— лась поїхати на квартиру в північному мікрорайоні, пора спробувати кислуватого, лагіднішого від щему батарейки смаку життя, завоювати незалежність, після якої шлюб підкаблучить заледве: нехай увімкне відеомагнітофон, нехай підлога лоскоче ковилистим забуттям, нехай тінню птахів розкидає по кімнаті одежу, нехай тремтить на білогарячому камінні скель, нехай жагучими насінинами лободи плаче на бистроводдя, нехай черкає хвилі втомленим владним голосом, — вставай, поспішатиму на хімію, — струнке тіло в сріблясто легкій, мов ялинковий дощ, сукенці чітко вирізьбилось супроти лимонних штор, автобусом провела до комендатури з мідним чайником на електроплиті, що швидше згоряла, ніж відслужувала мідь, з міліціонером біля сигнального щитка, з окатими шибами на дверях кімнат; звичайно, здогадувалась, що такий поміркований шал до жіночої статі, таку приємно зневажливу прохолоду владна викохати тільки сто сімнадцята, ґвалтувальницька стаття; потім подобалось торочити волосатому на спині й на грудях вірменинові про хвору матір, на тій квартирі уявляти цього брухія з оцтовим запахом на руках, які змушували цілувати за розкіш, коли незвіданий досі струм подвійно солодкого безсоння підводив до вікна, аби місячна недосяжність збудила старечу лють на молоду її силу, запаморочила до схлипів про рибоньку; знову, вкотре, скільки заманеться втішна влада розвітреним золотолистом цілунків дарувала їй зверхність, господинею почувала себе на дачі, тоді супружниця вірменина заскакує з курорту, легше од вівчарки втекти; а той зварювальником затесався, розбудовували територію зо— ни, горілим залізом від нього несло, коли зсутулені дибали під дощем від комендатури, корешків зголоднілих закликати пообіцяв, заздалегідь приваривши її п’ятьма електродами; тоді відмовилась пожаліти і дивно: образа власкавила серце приятеля; давай, пропонує, хапнемо чистяку медичного, одружуюсь на тобі; розсмішив, бідний, сукай мотуззя з хлоп’яти, розкис до ревнощів, власний дім по периметру обтягуючи колючим дротом; раз димонув без дозволу на побачення, примкнули за порушення режиму, а вона затямила, що шал жіночої свободи тільки дужчає від ув’язнень закоханих, бідні мальчішечкі!..
"стулила пілотку з газети, приміряє, вигнувши брову, світить комусь щастячко в школярській формі", подумав, дивлячись на заграву, що тьмяно іскріла на товченому склі по смітнику, стікала ниткою слини з цуценяти біля пивбару, хижими зіницями таксі чигала з провулків, палахкою нафтою вечора топила небо між фанерними дачами й сивобородим поливальником із ключами на поясі, між вагонеткою смоли і райськими кущами валер’яни; "нехай втеча від нашої марноти подарує йому вовчі ноги, щоб наздогнати зорю над ветхими будками псоти, нехай братова доля в образі земляної жінки, що торгує біля шосе морквинами й моченими яблуками в гладишці, витріпає хустку від вапняної куряви, яка під амонітовий грім кар’єру в’ється по кургані слідом за машинами й палить зіниці сліпим видивлянням, скиба за скибою пригортає на канаві суцвіття кривавнику, прощальну втому за водіями по голокамінній розщелині вниз, нехай бензинові спогади неба висушать спраглий доторк до глечика і вільний змах вмиє братові шляхи, чиє курище змішалося з пилом дитячих колінкувань, і вогняне олово марень, що розламували череп, нехай проллється божевільним дощем на рубероїдну ніч покрівель, на облизані котами помийні відра на сходах бараків, на низку солодких перчин над одвериною погрібника, на ситого гайворона на антені, на спокусливу жовклість сухих очеретів, на місячне віддзеркалення, що гадючим клубком парується по відстойниках за залізницею, на капелюх пугала скраю городу в поліетиленовому лахмітті теплиці, на ганчір’яну, безвіконну по коридорі вбогість сімейних гуртожитків, приймацьких барлогів, на ковдри в пелюстках тиньку — спопелілому азарті горішніх сусідів, — на забльований бетон лікарняного туалету, нехай! калатне з пожежної вежі старий поливальник і засичить смола в вагонетці, нехай! проте, мабуть, і смерті замало, щоб воскресити єдину совісну мить?", племінниця, защіпнувшись у ванній і підголюючи під пахвами, сокоріла під лопотіння води, "чуй-но, магнітофон на шафі, розважайся, скоро подруга забіжить, познайомлю, до поїзда всьорамно довго, вспієте, чуєш?"; вийшов надвір, уявляючи, коли востаннє бачив брата: літ вісім, на вечорині, потім злигала чортівня з київськими тюхтіями, з бродяжними злиднями, з жорстокістю до себе, з марнотою, що на бігу обгризала підметки; а діждали з-під чорта молозива! забракло сил для листа! брате мій, згубилася могила твоя серед інших могил, брате, любчику слізний!