Мошко Уншульд варив колись сіль з Борухом, пізніше занімав становище капітана "кучинерів" в галицьких каліфорніях; а нині був властителем кількох фабрик, дідичем кільканадцятьох сіл, орендатором пропінації в трьох повітах — особа для тисячів голодних ротів по бозі на землі перша. У старостві, в суді, у "видзялі" — жемчуг знаменитості; а при виборах всяких майстер, що ся зве. Він все умів перевести в хосен пана старости без багнетів і криків; солевари помагали йому, а найбільше Борух. Сей умів або, лучче сказати, винайшов спосіб, як можна красти картки при виборах на посла і зате йшов тепер сміло до свого одновірця-покровителя.
Борух зажадав від Уншульда Мошка за своє право контрактования п'ять тисяч при підписі контракту, шість соток від кождої вежі і двадцять процент брутто, а ка-надійське верчення за нафтою має розпочатися в протягу одного місяця.
— Я уже тепер не верчу,— сказав Мошко Уншульд Борухові.— Мені уряд гірничий заказав заніматися такими ділами. Удайся з тим до директора банку або й до самого князя; вони від тебе куплять.
— Мошку, не дури мене! — каже на те Борух повітовій повазі.— Я знаю, хто ту головою в ґешефті. Ти, як схочеш, всім голови поскручуєш; ти добрий капітан і поміж гоями і страшний... Пригадай собі нашу дружбу давню; я тобі також при виборах поміг... Купи, не ошукаєшся.
— Куплю... А що ти хотів би, коли би спілка князя хотіла від тебе пізніше купити ті двацять процент?
— Я не спродаю!
— Але ж, дурний Борух! Що тобі шкодить подати ціну твого проценту?
— То нехай буде двацять тисяч?
— Згода!..
Зробив Борух з Мошком Уншульдом контракт, а властиво Мошка з Борухом в імені спілки банкової. Дістав Борух при підписі контракту п'ять тисяч і запевнення на пізніше шість соток від кождої вежі і двадцять процент брутто, або за той процент двадцять тисяч готівкою. До такої ціни піднеслася нивка Микити Сиренького,— нивка на чотири кірці висіву.
Аж тепер зароїлося на нивці Микити: стали звозити котли, штаби заліза, машини, рури; кождого дня людей більше прибувало. Сиренький Микита стуманів, здурів, коли замітив, що так в короткім часі цілу його нивку скраяли, з'їздили возами, позакладали різним залізом і тимчасовими садибами, кантинами для робітників.
Виставили одну вежу, дістав Микита п'ятдесятку; виставили другу вежу, дістав і другу п'ятдесятку; і на тім по-кінчилися доходи первісного властителя, бо більше уже не потреба було нових веж ставити. Бухнула кип'ячка з одного і з другого шибу, бухнули тисячі, мільйони! Радість велика поміж спільниками нафтярськими. Заплатили підприємці Борухові за його двадцять процент відразу двадцять тисяч готівкою і повіли йому:
— Будь здоров, Боруху! Шкода нам давати двацять процент з наших обох шибів; волимо заплатити тобі, як ти собі сам в контракті застеріг. Буде з тебе й того гаразд. Заробив на одній тисячі двацять п'ять тисяч; шуруй!
Микита Сиренький дістав ще за обі вежі вертничі дві п'ятдесятки, отже, разом з першою соткою дві сотки за свою батьківщину, і попрощався з нею навіки. Того року уже не було на чім вівсика посіяти ані бараболі посадити; мусив жити з тої готівки, купувати так само хліб, як другі. Вертачі дорожню зробили неслихану в цілій околиці; для таких Ми-китів Сиреньких сталося життя неможливим.
Проминув Микита ті дві п'ятдесятки, наймився на своїй батьківщині за робітника,— на батьківщині, що другим давала денно кип'ячки на тисячі. Помпував воду до машини і мав нагоду приглядатися, як пани князі приїжджали любуватись здобутими скарбами.
Помпував Микита Сиренький воду і вдень і вночі, а все споглядав на нивку, чи не поставлять ще одну вежу та вер-жуть за бога ради п'ятдесятку. Але уже не діждався: знайшли його одного дня неживого при помпі; переселився праведний безгрішний, "ідіже ність болізні, ні печалі" 2.
— Єгда мир приобрящем, тогда в гроб вселимся,— співав один з тих, що несли Миколу Сиренького до трупарні; а другі глумилися: "Запізно... запізно..."
Лишив Микита Сиренький жінку й дітей, лишив свою челядку божу голодну, нагу, добрим милосердним людям на послугу. Ходять дітиська оброплені по своїй колишній батьківщині, та хто не хоче, поштуркує їх і прозиває "бидлом". Одна тільки найстарша відданиця СиренькогозапоПала щастя, бо дісталася до молодого інженера на службу. Але уже в нього довго не буде, уже призначена до Борухового зятя за мамку; чотири ринські дістане на місяць і пива, скільки схоче, щоби багато корму прибувало...
От вам безконечний швіндель, а в тім швіндлю ще один швіндель, а в тих двох швіндлях ще один швіндель... А чоловік думає над тим і питає себе: чому дикуни в Бразілії таких Микитів Сиреньких відразу позабивали? Чому не заправили їх до якої шихти, а їх донькам дорідним не веліли своїх дітей кормити? Мабуть, не достає їм галілейської культури з азіатською вдачею!