Ноель ще раз глянула на Варю, а в голові мигнула іскорка – "яко же і ми оставляєм должником нашим"... – Ноель цілком спокійно виступила з ряду:
– Si Votre Altesse Imperiale veut me permettre... (З дозволу Ваше імператорської величности...).
Архикнязь, усе ще тримаючи за кінчик міцно скручену хустку, елегантно подав її Лячерді, цокнув острогами й чемно вклонився... Варя була врятована, але Ноель ще не встигла всунути хустку в кишеню, як імператриця зі своїм почтом зупинилася біля неї і з ласкавою усмішкою розглядала її через лорнет.
– Ви, бачу, дитино моя, в дуже доброму настрої, – сказала вона по-французьки, з легкою іронією, але Ноель з місця відкинула спрямований удар:
– Було б неввічливо, мадам, мати недобрий настрій, вітаючи імператрицю.
Директорка захлиснулася власним віддихом, почувши слово "мадам", що ним дівчина звернулася до монархині, наче на глум. Мабуть, і цариця звернула на те увагу.
– Скільки ви років в інституті? – запитала вона сухіше.
– Перший і останній.
– А де вчилися давніш? У якій школі?
– У монастирі Notre-Dam-de-Sion на півдні Франції.
– Ви – росіянка?
– Ні, мадам!
Цариці, видко, трохи відлягло. Вона діткнулася кінцем лорнета до хустки.
– А яке значення має у вас цей предмет? Чи то забава, чи, може, якась ворожба?
Але Ноель уже не встигла відповісти, бо поза її плечі висунулася графиня Муравйова й почала "замилювати очі" несподіваною імпровізацією.
– Ваша імператорська величносте, у наших дітей є багато забобонів... принесених з дому до школи. І ця іграшка з хусточкою – це щось на взірець parte-bonheur-a, що нею вони часто бавляться... особливо ж вітаючи тих, хто вперше вступає в стіни інституту.
І хоч сказане була видима нісенітниця, імператриця вдоволилася поясненням та з "милостивим уклоном" пройшла зі своїм почтом далі.
Але, мабуть, великий князь не йняв віри словам директорки і, проходячи далі, з отвертим усміхом покивав пальцем Ноель. Інститутки присідали в низькому реверансі: –Nous avons I’honneur de Vous saluer, Votre Majeste Imperale! – стелилося за царицею аж до дверей.
Ледве замовкло останнє слово офіціяльного привітання, як дві класові дами, дежурна й не дежурна, – вже вродилися коло Ноель:
– Нечувано!
– Безсоромно!
Ноель спокійно, не поспішаючи, розгортала хусточку й так само спокійно сховала її в кишеню, але, на всякий випадок, глибоко, під свою. Тоді підвела очі на класові дами.
– Що саме трапилось? – запитала цілком лагідно, але ніздрі її зовсім явно тремтіли, й вона ледве панувала над собою.
Класові ж дами говорили обидві разом:
– Як?.. Вона ще питається! Та ж цьому нема назви... Ваша поведінка непристойна... Яким правом ви осмілилися заговорити з великим князем? І потім – це "мадам". Це ж така грубошкурість. Як можна, як можна?
Ноель затисла кулаки і крізь зуби, що зачинали цокотіти, промовила:
– Мадам Рапне, ви цілком зайво хвилюєтесь: по-перше, пані директорка вияснили імператриці, що я це зробила з пошани до неї; по-друге, кожній королеві й імператриці Франції завжди говори: "мадам", так само, як говориться навіть до Матері Божої? Ви ж що імператриця це добре знає... Тому я й спитала вас: що саме трапилось?
– Але ж, а-алс ж це вам не Франція. А цариця – імператриця всеросійська.
– Одначе ми ж говорили по-французьки..
– "Ми"... "говорили"... Це ж просто нечуване!..
Але що саме було для мадам Рапне "нечуване", не довелось довідатися, бо в залу вернувся граф Протасов-Бахметьєв з інспектором Малініним.
Притримуючи при боці кавалерійську шаблю, вийшов граф на середину зали:
– Медам, – звернувся він до інституток, – її величність доручила мені повідомити вас, що ввесь час, поки вона буде в Києві, тобто три дні, в інституті лекцій не буде. – Весело усміхнувся: – Вдоволені монаршим дарунком?
Дівчата радісно шепотіли між собою. Вони добре знали, що старий граф із засади повідомляє тільки про речі приємні, бо ж він постійний і певний їх оборонець та заступник у всіх випадках інститутського життя з його неминучими й безнастанними конфліктами.
– А другий дарунок імператриці – це те, що вона буде у вас на балі. Та й не сама, – знову весело усміхнувся граф, – але з її дозволу за партнерів будуть вам кадети!
У задніх рядах хтось не витримав і посипалися бодай здержливі оплески. Старий царедворець глянув у той бік і промовив:
– Приємно бачити прояви патріотизму, виявлені в формі любові до будучих оборонців батьківщини.
Тепер уже дівчата не втримались і щирий сміх пролунав по залі.
– Не все ще, медам! Упродовж цих трьох днів ви всі будете діставати по бомбоньєрці цукорків. Від імператриці...
– Ні, від вас, графе! – вирвалося кілька голосів. – Знаємо!.. Дякуємо!...– цілком іншим, як при вітанню цариці, повним і непримушеним хором озвались усі вихованки. Бо всі знали, що коли приїздить на інспекцію граф Протасов, кожна дістає по півфунта найліпших цукорків, запакованих у гарні бомбоньєрки, від найславнішого в Києві цукорника – "Жоржа" (француза Берто). Але тепер граф замахав руками.
– Від мене буде окремо. А це – від імператриці. Потім підійшов до рядів першої класи.
– Як зветесь, неустрашлива й забобонна амазонко? – усміхаючись, запитав він Ноель.
– Ноель Лячерда, ексцеленціє.
– Медина-Челі? – здивовано промовив граф. – Може, донька Адріяна Адамовича?
– Так, це мій тато, ексцеленціє!
– Так оце ви така, благородна чужоземко! – простяг він до Ноель руку. – Знаю вас тільки з фотографій, оттакою, – він показав рукою на метр від підлоги. – Тепер не пізнав! От, час біжить... А чи ж тато подорожують, чи вдома? І здорова, так само, як сподіваюсь, і belle-maman?
– Дякую. В Києві і здорові, ексцеленціє!
– Конче намагатимусь їх відвідати! Dites leur mes amities! (Привітайте їх від мене).
Граф ще раз стиснув Ноель руку і вийшов із зали.
Приятель інституток цього разу став міцним щитом для Ноель. Хвиля обурення й загроз розпливлася, але... це все ставало просто фатальне – ще того ж вечора трапилася нова причина, щоб викинути Ноель з інституту...
Після програмових точок – співів, танців, деклямацій, що ледве вмістились у програму вечірки, подали чай. Тим часом велику залу перетворювали на бальну. Стільці уставили попід стіни, естради зсунули під портрети: там приготовили місця для цариці та її почту. На хорах розташувалися дві оркестри.