Бетономішалка

Страница 7 из 7

Рэй Брэдбери

А тоді, може, вони з Тіллою знайдуть ііритулок [271] досі, у синіх горах і переховуватимуться там рік чи два, поки й туди прийдуть туристи п почнуть клацати фотоапаратами та галасувати – ах, якиіі чудовий краєвид!

Він уже добре знав, що скаже Тіллі:

– Війна – жахлива річ, але мир іноді може бути куди жахливішиіі.

Він стояв посеред пустельної дороги.

Озирнувся і, зовсім не здивувавшись, побачив: просто на нього мчить машина, а в ній повно галасливих підлітків. Ці хлопчики й дівчатка, не старші шістнадцяти років, женуть відкриту машину так, що її кидає з боку в бік. Вони показують на нього пальцями й верещать. Двигун реве дедалі голосніше. Швидкість – шістдесят миль на годину.

Еттіл кинувся втікати. Машина наздоганяла його.

"Так, так,-– стомлено думав він,-як дивно, як сумно... гуркіт... достоту бетономішалка".