Над його головою в променях сонця витанцьовував рій комарів. З ліщинового листя долинуло тихе дзижчання, і повз Бембі неквапливо пролетів великий хрущ. Пронизавши рій комарів, він полинув вище й вище, до верхів'я дерева, на якому він завжди спав аж до вечора. Його крила швидко тріпотіли, а надкрилля блищали на сонці. Рій комарів, що був розділився, щоб пропустити хруща, зімкнувся знов.
Поглянувши на хруща, Бембі рушив своєю дорогою-
— Ви знаєте, хто це? — питали над ним один одного комарі.
— Це старий ватажок,— казали одні. А інші додавали:
— Його рідня давно вже померла. А він ще живе, сам-самісінький.
— Скільки ж він уже живе? — поцікавився маленький комарик.
— Цього ніхто з нас не знає,— відповіли дорослі комарі.— Олені взагалі живуть довго, майже вічно... Може, вони тридцять, сорок разів бачать сонце... ми, комарі, цього не знаємо. У нас життя теж не коротке, але день ми бачимо тільки раз чи двічі...
— А старий ватажок? — спитав комарик.
— Він пережив усіх своїх родичів... він дуже старий... страшенно старий... Він стільки бачив, стільки зазнав, що ми навіть уявити собі не можемо...
Бембі йшов далі. "Комарині пісні,— думав він,— комарині пісні...."
Раптом до нього долинув ніжний, боязкий поклик.
Бембі прислухався й рушив на голос крізь найгусті-ший чагарник, зовсім тихо, зовсім нечутно, як він тепер ходив завжди.
Знов почувся поклик, наполегливий, жалібний. Ці голоси нагадали Бембі, як він сам колись гукав матір.
— Мамо!.. Мамо!..
На галявинці, щільно притулившись одне до одного, стояли двоє малят у червонястих шубках, брат і сестра, самотні й засмучені.
— Мамо!.. Мамо!..
Перше ніж малята зрозуміли, що трапилось, перед ними постав Бембі.
Вони мовчки, несміливо дивились на нього.
— У матері зараз немає часу для вас,— суворо сказав Бембі. Він глянув у вічі малому: — — Ти не можеш бути сам? І не соромно тобі?
Малий і його сестричка мовчали.
Не встигли вони огямигись. як Бембі повернувся і зник у чагарнику.
"Малий подобається мені,— думав він, ідучи лісом далі.— Може, ми з ним ще зустрінемось, коли він підросте... І мала теж гарна. Така була Фаліна в дитинстві"-
Бембі йшов усе далі й далі, поки зник у гущавині.