Базар

Страница 2 из 18

Винниченко Владимир

Трохим (м'явше). Ну, розкажіть ви кому іншому...

Цінність Маркович. Ні, голубе, це вже ви розкажіть і іменно кому іншому, а не мені. І розкажіть, наперед узнавши, довідавшись, а не те, що так... Треба все своїми власними руками обмацать, своїми очима обдивитись, а тоді купувать. От трохи зараз скандала не зробили... Ну, подумайте самі, якби ви засвистіли або закричали, що вона не так говорить, якби ви обідили дівчину, яка, може,"вас любить. Що б ви, думаєте, дуже до серця їй припали б за це? Ех, народ! "Леоніда любить". А вона, якщо це істинно сказать, може, нікого ще не любить, бо вона Жанна д'Арк. От що! Ага! Добре, що згадав. Слухайте, серце, вона неодмінно хоче взять на себе "функцію" кидання під стіну. Вона подвигів шукає? Чудово. Тільки не треба, що ці подвиги були смішні. А крім того, вона ще може попсувать всю справу: бомби до стіни не донесе, розірветься у неї в руках, її к лихій годині пошматує і весь побіг провалить. Треба їй говорити, що вона призначена для іншого. А поки що вона своєю красою не одне ще пролетарське серце зворушить. Погано тільки, що деякі серця занадто вже ворушаться. Ну, та де ліс рубають, там і тріски летять. Так от, любчику, майте це на увазі, як будемо сьогодні рішать справу. А сьогодні треба неодмінно все скінчить. Публіка в тюрмі хвилюється, жде, може дурниць накоїти І самі ви будьте хорошим, не гальмуйте справи. Центральний Комітет доручив мені цю справу, і я мушу її довести до хорошого краю. Не кладіть же мені свині, голубе, і самі себе не ставте в смішне становище.

Трохим. Слухайте, тільки, будь ласка, нікому нічого про це... Я вам як відповідальному організаторові сказав, щоб не думали чого. Це моє інтимне життя, і я не хотів би, щоб...

Цінність Маркович. Я розумію, я розумію, будьте спокійні...

Т р о х и м. А потім... Ви — справжній Цінність Маркович. Як це у вас по-торговому усе, математично. "Треба держать її на цій мрії, бо це для нас корисно..." Може, й корисно, не знаю, тільки я вам не ручаюсь за себе. Накипить, скажу всю правду, й каюк. Не обіцяю. Не можу підраховувать. Ніколи не торгувавсь і торгуватись не буду.

Цінність Маркович. Невже не торгувались? (Сміється). Ех ви, дворянчики! Ну, а як ви думаєте, через що Леонід більше подобається Марусі? Га? (Трохим мовчки дивиться на нього). Ну, от розміркуйте, через що? Так бог дав? Га? Того, голубчику, що Леонід уміє торгуватись. "Накипить, і всю правду скажу". Ех, ви! їй ваша правда потрібна як сироті трясця. Ви їй дайте ту цінність, що дає Леонід, отоді й сторгуєтесь. Дайте ій любов до її високої душі, не кажіть, що вона програму перебріхує, от і побачите... Життя, любчику, базар. Хочеш бути багатим? Виходь з товарами, торгуйся, обмінюй, рости, сам давай і у других бери. А як сам не маєш ні чорта, то й візьмеш чорта пухлого. Так було, так буде до кінця віку.

Трохим (лягаючи на траву). Слухайте, ви вже написали свій курс торгової філософії?

Цінність Маркович. Ні, ще не написав. Ще не написав. Часу нема. От як ще трохи повозюсь з такими організаціями, як ваша, та попаду в тюрму,— отоді вже напишу, неодмінно напишу. Ну, говоріть: будете строїть дурниці? Ідете на побіг?

Трохим. Та, чорт вас бери, іду!

Цінність Маркович. Ну, от, так би й давно. Вчить вас, пістолетів, треба. От ви прийдіть до мене вільним часом, я вам прочитаю лекцію своєї філософії, може, не таким диким будете...

Трохим (сміючись). Е, ні! Я вже лучче бомбу піду кидать...

Цінність Маркович. А розум... За сценою оплески. Цінність Маркович і Трохим разом озираються.

Цінність Маркович (придивляючись). Скінчила, чи що? Ні, щось дуже швидко. Щось сталось наче... Чи не істерика? З нею це може бути. Іде сюди, лице незадоволене, знервоване...

Трохим. З Леонідом...

Цінність Маркович. Да, щось говорять. Гаряче... Дивно. Щось трапилось. (Серйозно й поспішно до Трохима). Ну, так слухайте, любчику: значить, ідете? Чуєте?

Трохим (дивлячись в лісок, неуважно). Чую. Щось справді сталось. Робітники дивляться їм вслід...

Цінність Маркович. Да, да... Тільки слухайте сюди: Марусі бомби не давать. Чуєте?

Трохим. Розуміється.

Цінність Маркович. Потім зараз же тут в ліску треба обсудить, як бути з тюремними, їх треба обов'язково завтра ж сповістить про день. Не пізніше.

Трохим. Якщо ми щось вирішимо.

Цінність Маркович. Треба вирішить, треба! От я тільки боюсь, що не можна буде завтра сповістить їх. Побачення тільки по п'ятницях, значить — ще чотири дні.

Поштою не можна. Ех, біда!.. (Тихіше). Ну, так, любчику, не строїть дурниць! Чуєте? Трохим. Та добре.

Входить хутко Маруся, за нею Леонід. Маруся — дуже гарна, молоденька дівчина, з великими, натхненними очима. Дуже нервова, нездержана. Говорить іноді піднятим тоном, високим

стилем, особливо як хвилюється. Леонід — худощавий, з блідо-матовим лицем, трохи згорблений; невеличка гарна борідка; короткозорий, носить пенсне, яке часто витирає, кліпаючи очима. Часто має вигляд здивований, надто коли сердиться.

М а р у с я. Не вірю! Не вірю! І я вас прошу, лишіть мене одну! Я не можу!..

Леонід. Але ж, Марусю, це просто чудно... Хіба ж можна так?

Цінність Маркович. Що таке? Що там сталось?

Леонід. Товаришка посередині перервала свою промову й пішла...

Цінність Маркович. Через віщо?

Леонід (мнучись). Я, право, сам не знаю. Робітники дуже вражені...

Цінність М а р к о в и ч. А ви їх так і покинули? Ідіть же швидше назад і заспокойте їх. Скажіть, що товаришці зробилось погано, що вона спочине й зараз прийде.

Маруся (сівши на траву під деревом, нервово). Я не прийду більше!

Цінність Маркович (моргаючи Леонідові). Ідіть, ідіть, любчику. Товаришка заспокоїться. Я їй скажу пару солодких слів...

Маруся. Я хотіла б зостатись сама.

Цінність Маркович (киваючи Леонідові). Ідіть, ідіть. Та й ви, Трохиме... Ідіть, заспівайте з ними щось. А мені треба з товаришкою дещо конспіративно побалакать.

Леонід помалу йде, за ним Трохим, озираючись на Марусю.

Цінність Маркович (присідаючи коло неї, м'яко). Я на одну хвилиночку. Маленька справа єсть. Тільки, може б, ви мені сказали все-таки, що там у вас вийшло? Га?

Маруся. Вийшло те, що я більше ніколи не буду промовлять перед масою!