Він існує, рішуче сказав Бавдоліно, бо нема причин, які б заперечували його існування. Він існує, погодився Абдул, бо він чув від одного клірика, що геть далеко за землями мідійців і персів живуть християнські царі, які воюють з поганами тих країв.
— Хто ж цей клірик? — з трепетом спитав Бавдоліно.
— Його звуть Борон, — відповів Абдул. І так наступного дня вони пішли на пошуки Борона.
Той був кліриком у Монбельярі, але весь, час мандрував, як і інші його побратими; тепер він був у Парижі (і відвідував бібліотеку Святого Віктора), а завтра буде бозна-де, бо схоже було, що він здійснює якийсь свій план, про який не розповідає нікому. Він мав велику голову зі скуйовдженою чуприною, очі його почервоніли від тривалого читання при світлі каганця, але він і справді здавався ковчегом мудрості. За першої ж зустрічі він справив на них велике враження — звісно ж, зустрілися вони в шинку, де він задавав їм хитромудрі запитання, про які їхні вчителі сперечалися б довгі дні: чи може замерзнути сперма, чи може повія зачати дитину, чи піт з голови смердить більше, ніж піт з інших частин тіла, чи червоніють вуха, коли людина відчуває сором, чи чоловік страждає більше від смерті коханки, а чи від того, що вона виходить заміж, чи знатні люди мусять бути клаповухі і чи стан причинних гіршає під час повні. Найбільше його інтригувало питання про існування порожнечі, і він вважав себе в цій царині мудрішим від будь-якого іншого філософа.
— Порожнечі, — просторікував Борон з повним ротом, — не існує, бо природа її боїться. її неіснування очевидне з філософських причин, бо якби вона існувала, то була б або субстанцією, або акциденцією.[87] Вона не є матеріальною субстанцією, інакше вона була б тілом і займала б простір, і вона не є безтілесною субстанцією, інакше вона була б розумною, як ангели. Вона не є акциденцією, бо акциденції існують тільки як атрибути субстанцій. З другого боку, порожнеча не існує з фізичних причин: візьми циліндричну посудину…
— Чому, — перебив його Бавдоліно, — тобі так важливо довести, що порожнечі не існує? Чому тебе так обходить порожнеча?
— Бо обходить. Порожнеча може бути або проміжною, тобто між одним тілом і другим у нашому піднебесному світі, або тягнутися в просторі аж за межі видимого всесвіту, замикаючись великою сферою небесних тіл. Якщо так, то в цій порожнечі могли б існувати інші світи. Але якщо довести, що проміжної порожнечі не існує, то тим паче не може існувати порожнеча просторова.
— Але чому тебе так пече, чи існують інші світи?
— Бо пече. Якби вони існували, Наш Господь мусив би віддати себе в жертву в кожному з цих світів, і в кожному мусив би благословити хліб і вино. А отже та надзвичайна річ, яка є свідоцтвом і печаттю сього чуда, не була б єдиною, бо існувала б у багатьох подобах. А чого варте було б моє життя, якби не усвідомлення, що десь є та надзвичайна річ, і її треба знайти?
— І що ж це таке, та надзвичайна річ?
Тут Борон відрубав:
— Не ваше діло, — сказав він, — речі сії не годяться для мирських вух. Але згадаймо ще одну річ: якби було багато світів, то мусило б бути багато перших людей, ціла купа Адамів і Єв, які безконечну кількість разів допустилися первородного гріха. А отже, мало б бути багато Земних Раї'в, з яких їх було вигнано. Чи можна собі уявити, що може бути багато таких незрівнянних місць, як Земний Рай, як є багато міст, через які течуть річки і в яких височать такі пагорби, як оцей пагорб Святої Ґеновефи? Є лиш один-єдиний Земний Рай, на далекій землі, ген за царствами мідійців та персів.
Тоді вони перейшли до справи і розповіли Боронові про свої міркування щодо Пресвітера Йоана. Аякже, Борон чув цю історію про християнських царів на Сході від одного монаха. Він читав звіт про відвідини, що їх багато років тому склав папі Калістові II патріярх Індій. Там оповідалося, як важко було папі порозумітися з ним, бо говорили вони дуже різними мовами. Патріярх описав місто Гульну, де тече одна з рік, які випливають із Земного Раю, Фізон, званий також Гангом, і де на горі за містом височить святиня, в якій зберігаються мощі апостола Томи. Гора ця неприступна, бо підноситься в центрі озера, але щороку на вісім днів води озера відступають і добрі християни тих країв можуть прийти, щоб поклонитися мощам апостола, усе ще нетлінним, немов він і не вмирав, а навіть, як говорилося в цьому писанні, обличчя його сяє немов зоря, довге, аж по плечі волосся і борода мають золотистий відтінок, а одежа виглядає так, немов її тільки-но пошили.
— Але ніщо не говорить, що патріярх той був Пресвітером Йоаном, — обережно завершив свою оповідь Борон.
— Звісно, що ні, — відказав Бавдоліно, — але кажуть, що вже дуже віддавна ходять чутки про якесь далеке, блаженне й незнане царство. Послухай, у своїй "Historia de duabus civitatibus" мій улюблений єпископ Оттон писав про якогось Гуґа з Ґабали, який розповідав, що, перемігши персів, Йоан хотів прийти на поміч християнам на Святій землі, але змушений був зупинитися на берегах річки Тигр, бо не мав кораблів, щоб перевезти своїх людей. Отже, Йоан живе десь за Тигром. Розумієш? Але найцікавіше, що всі, схоже, знали це ще до того, як про це розповів Гуго. Перечитай-мо-но уважно те, що писав Оттон, а він не написав цього просто так. Чому цьому Гугові забаглося пояснювати папі причини, через які Йоан не міг допомогти християнам в Єрусалимі, ніби виправдовуючи його? Очевидно, тому, що в Римі хтось уже живив подібні сподівання. І коли Оттон каже, що Гуго згадує про Йоана, він зазначає: sic enim еит nominare soient — як звикли його називати. І що ж означає ця множина? Очевидно, те, що не тільки сам Гуґо, але й інші звикли — ще в ті часи — називати його так. Той самий Оттон пише, що Гуґо твердить, буцім Йоан, як і Волхви, від яких він походить, хотів піти в Єрусалим, але потім не згадує, що Гуго казав, що йому це не вдалося, а лиш що fertur — тобто було сказано — і що інші — у множині assenint — твердять, що це йому не вдалося. Наші вчителі вчать нас, що нема кращого доказу істини, — закінчив свою думку Бавдоліно, — ніж тяглість традиції.