*— Як ся маєш, Бартеку, німчаю! — радісно гукнула вона.—Знаєш, приїхав пан! Оженився в Королівстві Польському. Молода пані — просто ягідка. А добра всякого набрав за нею, ой-ой!
Поміщик з Пригнобленого таки оженився, приїхав додому з дружиною і справді взяв за нею чимало "всякого добра".
■— Пу, то й що з того?— спитав Бартек.
— — Мовчи, дурний! — відказала Магда.— Ой засапалась! О господи... Пішла поклонитись пані, а вона вийшла, як королева, молодесенька, як лугова квіточка, гарнесенька, як зоря... От спека! Ото захекалась, я!— .
Магда стала витирати фартухом спітніле обличчя. Далі промовила уриваним голосом:
— А сукня на ній, як та голуба волошка... Я вклонилася їй в ноги, а вона дала мені ручку поцілувати... а ручки пахучі й маленькі, як у дитини!.. Наче якась свята на образку, добра: біду людську розуміє. Стала я просити в неї допомоги... Хай бог дасть їй здоров'я!.. А вона каже: "Що тільки зможу, все зроблю". А голосок такий, що як скаже слово, то тобі аж на душі солодко зробиться. Стала я їй розказувати, які в нашому Пригнобленому люди нещасні, а вона й каже: "Ой, не тільки в Пригнобленому..." Ну, я розревілась, і вона теж. Коли тут пан надійшов, побачив, що вона плаче, і давай її цілувати— і в губи, і в очі. Пани не такі, як ви! Тоді вона йому і каже: "Зроби, що можеш, для цієї жінки". А він каже: "Все на світі, що тільки хочеш..." Хай же її матір божа благословить, мою ягідку золоту! Хай благословить її дітьми і здоров'ям! А пан зараз і каже: "Завинили ви тяжко, бо далися німцеві в руки, але,—каже,— зарятую вас і грошей для Юста дам".
Бартек став чухати потилицю.
— То й пан же був у німців у'руках.
— Ну то й що? Адже пані багата. Вони тепер могли б усіх німців у Пригнобленому купити, отож панові й можна говорити, що хоче. "Незабаром,—каже пан,— будуть вибори: то нехай люди за німців не голосують, а я і на Юста дам, і Беге приборкаю". А пані його за це за шию обняла, а пан питає за тебе і каже: "Якщо слабий, то я з лікарем поговорю, щоб написав йому довідку, що не може зараз сидіти. Якщо його не звільпять зовсім,—каже,—то одспдить взимку, а тепер робити на жнивах треба". Чуєш? Учора пан у місті був, а сьогодні лікар приїде до пана в гості, бо його пан запросив. Він — пе німець, отож напише довідку. А взимку сидітимеш у тому, карцері, як король, буде тобі тепло, і їсти задарма дадуть, а тепер підеш додому до роботи, і Юстові заплатимо, а пан, може, й ніякого проценту не візьме, а як не оддамо всього восени, то я попрошу пані підождати. Хай її матір божа... Чуєш?..
*— Добра пані, що й казати! — бадьоро мовив Бартек.
— Як вийдеш, вклонишся їй у йоги неодмінно, а то я тобі твою жовту голову одірву! Аби тільки бог дав урожай! От бачиш, хто тебе зарятував! Німці? Вони б тобі хоч гріш дали за твої дурні мендалі? Ґа? Дали б тобі по довбешці, та й годі. Вклонишся ж пані в ноги, кажу тобі.
— Чого ж не вклонитись,— рішуче відповів Бартек.
Доля, здається, знов усміхалась переможцеві. За кілька днів його повідомили, що за станом здоров'я він тимчасово звільняється з в'язниці аж до зими. Але йому наказали спочатку з'явитись до лапдрата. У Бар-тека душа знов утекла в п'яти. Цей чолов'яга, що тільки з багнетом у руці здобував знамена й гармати, тепер боявся будь-якого мундира більше, ніж смерті; в душі його зародилось якесь глухе, несвідоме почуття, що його переслідують, що можуть зробити з ним що завгодно, що горує над ним якась величезна ворожа сила, яка може його знищити, коли він спробує їй опиратись. І от він стоїть перед ландратом, як колись перед Штейнмецом, не дихаючи, виструнчений, з втягнутим животом і випнутими колесом грудьми. Крім ландрата, тут було й кілька офіцерів; війна і військова дисципліна, мов живі, знов постали у Бартека перед очима. Офіцери дивились на нього крізь золоті пенсне гордо і презирливо, як і належить дивитись прусським офіцерам на простого солдата та ще й польського хлопа. Так Бартек стояв, затамувавши подих, а ландрат говорив щось наказовим тоном. Не просив, не умовляв, а наказував, погрожував. У Берліні вмер депутат, призначені нові вибори.
f— Da polnisches Viehспробуй тільки голосувати за пана Яжинського!
Брови в офіцерів ту ж мить стяглися, утворюючи грізні лев'ячі зморшки. Один, відгризаючи кінчик сигари, повторив за паном ландратом: "Спробуй!" — і в переможця Бартека перехопило дух. Коли почув нарешті жадане: "Забирайся геть!", зробив півоберта наліво, вийшов і з полегкістю зітхнув. Йому наказали голосувати за пана Шульберга з Великої Кривди. Над наказом він не замислювався, але з полегкістю зітхнув, бо йшов до Пригнобленого, бо на жнива він буде вдома, бо пан обіцяв заплатити Юстові.
Бартек вийшов за місто. Колосся на нивах гойдалось і шелестіло милим для селянського вуха шелестом. Бартек був ще кволий, але сонце приємно пригрівало його. "Та й гарно ж як на світі!" — думав змучений солдат, І до Пригнобленого вже недалеко.
ас
Вибори! Вибори! Пані Марія Яжинська ні про що інше не думає, не говорить, не мріє — тільки про них.
— Пані добродійка— великий політик,— каже їй сусід-шляхтич, присмоктуючись губами до її маленьких ручок, а "великий політик" червоніє, як вишня, і відповідав з чарівною усмішкою:
1 Ти, польське бидло! (Нім.)
— О, ми агітуємо, як тільки можемо!
— Пан Юзеф буде депутатом,— переконано каже шляхтич, а "великий політик" відповідає:
— Я б того дуже хотіла, хоча йдеться не тільки про Юзя (тут "великий політик" зовсім не політично пече рака), бо то справа... загальна...
— Справжній Бісмарк! Як бог свят! — вигукує шляхтич і знов цілує маленькі ручки, потім вони обоє радяться про агітацію.
Шляхтич бере на себе Нижню Кривду і Нужденне (Велика Кривда втрачена, бо належить поміщикові Шульбергові), а пані Марія має взятися насамперед за Пригноблене. їй аж голівка палає від такої відповідальної ролі. Але вона не гає часу. Щодня її можна побачити на вулиці, коли вона обходить хати. Одною рукою притримує сукню, в другій— парасолька, з-під сукні виглядають маленькі ніжки, що жваво дріботять в ім'я великих політичних цілей. Вона заходить до хат, а працюючим людям по дорозі гукає: "Боже поможи!" Відвідує хворих, привертає на свій бік людей, допомагає, де може. Вона робила б це і без політики, бо має добре серце, але для політики — тим більше. Чого б вона задля неї не зробила! Тільки не сміє признатися чоловікові, що їй страшенно хотілося б поїхати на селянську сходку. Вона навіть склала собі в голові промову, яку слід би виголосити на сходці. І яка ж то промова! Яка промова! Правда, вона, мабуть, не паважилася б її сказати, але коли б сказала, ого! Зате, коли до Пригнобленого надійшла звістка, що власті розігнали сходку, "великий політик" розревілася зі злості в своїй кімнаті, подерла хусточку і цілий день ходила з червоними очима. Даремно чоловік просив її, щоб вона так не переживала. Другого дня агітація в Пригнобленому провадилась ще з більшим запалом. Пані Марія тепер не відступає ні перед чим. За день вона обходить кільканадцять хат і так голосно лає німців, що чоловік мусить її гамувати. Проте небезпеки тут нема ніякої. Люди приймають її з радістю, цілують в руку й усміхаються до неї, бо вона така гарна, така рожева, що куди не ввійде, там стає ясніше. От вона заходить і до Бартекової хати. Лиско на неї гавкає, але Магда сердито гамселить його дрюком по голові.