— Дай мені їсти.
— Марш до хати.
Всяка команда впливала на Бартека так, що він неспроможний був противитись. Почувши "марш!", він випростався, витягнув руки по швах і, зробивши півоберта, помарширував у вказаному напрямку. Аж на порозі опам'ятався і здивовано глянув на Магду,
— Та що ти, Магдо? Що ти? <— Вперед! Марш!
Він ввійшов до хати, але на порозі впав. Аж тепер горілка по-справжньому вдарила йому в голову. Він почав співати й роззиратись по хаті, шукаючи Франека. Промовив навіть: "Morgen, Kerl"2, хоч Франека й не було. Потім засміявся, ступив один великий крок, два маленьких, крикнув "ура!" і простягся на тапчані. Увечері прокинувся тверезий, бадьорий, привітався з Франеком і, випросивши у Магди кільканадцять пфенігів, відбув у тріумфальний похід до корчми. Але слава про Бартекове геройство вже випередила його в Пригнобленому, бо інші солдати з того самого полку повернулись раніш і розказали про його подвиги під Гравелоттом і Седаном. Тепер, коли по селу розЬ
1 Що? (Нім.) Давайте обідати! (Перекручене франц.)
2 "Здоров, шибенику!" (Нім.)
йшлась чутка, що переможець у корчмі, всі колишні товариші поспішили з ним побачитись.
Отож СИДИТЬ наш Бартек за столом, але ніхто його тепер не впізнає. Він, колись такий смирний, гатить кулаком по столі, бундючиться як індик і ґелґоче як індик.
— А пам'ятаєте, хлопці, коли я ото французів поколошматив, що сказав Штейнмец? .
— А чого ж не пам'ятати?
<— Казали про французів і се, й те, лякали ними, а вони хирлявий народ, хіба ж ні? Салату їдять, як зайці, то й драла дають, як зайці. А пива не п'ють, тільки вино. Правда.
— Якось ми палили село, то вони руки поскладали і кричать: "Питіє! Питіє!"1, значить, що дадуть пити, аби ми їх не зачіпали. Та ми на те не зважали.
— То, виходить, можна зрозуміти, щб вони теркочуть? — спитав якийсь парубчак.
— Ти не розумієш, бо дурний, а я розумію. "Дон ді пен"2, втямив?
— Що це ви говорите?
— А Париж ви бачили? Отам були баталії одна за другою! Але в кожній ми їх побивали. У них нема добрих командирів. Так люди казали. Пліт у них, кажуть, добрий, та кілки кепські. І офіцери кепські, і генерали кепські, а в нас хороші.
Мацей Кеж, старий, розумний пригнобленський господар, похитав головою.
— Ой, виграли німці страшну війну, виграли, а ми їм допомогли, тільки яка нам за те заплата буде, бог його святий знає.
Бартек витріщив на нього очі.
1 "Змилуйтесь! Змилуйтесь!" (Перекручене франц.І
2 "Дайте хліба" (перекручене франц.).
— Що це ви балакаєте?
— А те, що німці й перше не хотіли нас шанувати, а тепер так носи позадирали, наче над ними вже й бога нема. І будуть вони ще гірше нами поневіряти або вже й поневіряють.
— А неправда! — промовив Бартек.
Старого Кежа в Пригнобленому так поважали, що все село прислухалось до його думки, і заперечувати йому було б зухвальством, але Бартек був переможець і сам вимагав поваги.
Проте всі подивились на нього із здивуванням і навіть трохи з обуренням.
— Ти що, з Мацеєм будеш сперечатись?.. —* А що мені ваш Мацей! Я й не з такими говорив.
Уторопав? Хлопці, хіба я не говорив із Шейнмецом? Га? А що Мацей вигадує, то вигадує. Тепер нам буде лучче.
Мацей з хвилину дивився на переможця.
— Та й дурний же ти! — сказав нарешті. Бартек гепнув кулаком по столі, аж чарки та кухлі
попідскакували.
— Still der Kerlda! Неп!! Stroh!..1
— Тихо, не репетуй! Спитай краще, дурню, ксьондза або пана.
— Хіба ксьондз був на війні? Чи пан був? А я був. Не вірте старому, хлопці. Тепер нас шануватимуть. Хто війну виграв? Ми виграли. Я виграв. Тепер, що попрошу, те й дадуть. Коли б захотів поміщиком у Франції стати, то й став би. Уряд добре знає, хто найкраще колошматив французів. І наші полки були найкращі. Так писалось у наказах. Тепер поляки — сила, розумієш?
Кеж махнув рукою, встав і вийшов. Отже, Бартек
Тихо ти там! Сіно! Солома!.. (Нім.) здобув перемогу й на полі політики. Молодь дивилась на нього з захопленням. А він говорив далі:
— Я чого захочу, мені все дадуть. Якби не я, то що було б! Старий Кеж — дурень, розумієте? Уряд наказує бити, значить, бий! Хто мною поневірятиме? Німець? А це що?
І Бартек знову показав на свої хрести й медалі.
— А за кого я гамселив французів? Хіба не за німців? А тепер я ліпший за всякого німця, бо жоден німець не одержав стільки нагород. Давай пива! Із Штейнмецом я говорив і з Подбєльським говорив. Давай пива!
Це вже починалась пиятика. Бартек заспівав по-німецьки:
Trink, trink, trink! Wenn in meiner Tasche Dl och ein Thaler klingt!."1
Раптом він видобув з кишені жменю пфенігів.
— Беріть! Я тепер пан!.. Не хочете? Ого, у Франції ми ще й не такі гроші мали, тільки й розкидались ними. Мало хіба ми там напалили та людей набили!.. І не кого-небудь, а франтірерів...
Настрій п'яних часто змінюється. Несподівано Бартек згріб гроші зі стола й жалісно вигукнув:
— Господи, змилуйся над моєю грішною душею! Потім сперся ліктями на стіл, обхопив голову руками й замовк.
•— Що з тобою? — спитав якийсь п'яний. ,
— Чим я винен? — сумно буркнув Бартек.— Самі лізли. А жаль мені їх було, бо земляки ж обидва. Господи, помилуй! Один був рум'яний, як та зоря, а ранком побілів, як полотно. А потім їх, ще живих, засипали землею... Горілки!..
1 Пий, пий, пий! Поки в моїй кишені Дзвенить хоч один талярі,. (Нім.)
Запанувала похмура тиша. Селяни здивовано перезирались.'
— —Що він меле? — спитав котрийсь.
— Із совістю розмовляє.
— Через війну людина і п'є,— промимрив Бартек. Він випив дві чарки підряд. Якусь хвилину посидів
мовчки, потім плюнув, і до нього несподівано повернувся добрий настрій.
— Ви говорили з Штейнмецом?.. А я говорив! Ура! Пийте. Хто платить? Я!
— Ти платиш, пияку, ти! — озвався голос Магди.-** Але і я тобі дам заплату, побачиш! __.
Бартек глянув на свою жінку скляними очима. . —А з Штейнмецом ти говорила? Хто ти така? *
Замість відповісти йому, Магда звернулась по співчуття до слухачів і залементувала:
*— Ой люди, люди, ви бачите мій сором і мою недолю? Повернувся! Я зраділа йому; як чомусь доброму, а він повернувся. п'яний. І бога забув, І по-польськп забув. Ліг спати, протверезився, а тепер внову п'є і моєю працею, моїм потом платить. А відкіля ти взяв ці гроші? Чи не моя то праця, не моя кривавиця? Ой люди, люди, не католик він уже, не людина, а німець навіжений. Він по-німецьки геркоче і людською кривдою жити прагне. Та це ж перевертень, та це ж.-