Ще минула хвилина, і завіса розкрилася.
На сцену вийшов робітник, і всі пізнали Єгора Шульгу. Він зустрівся тут з дружком матросом, і той матрос говорив, звертаючись до Єгора:
— "Що ж, братенику, обоє ми фронтовики. Громили дені-кінську наволоч на суші й на морі, а тут тобі якась банда об'явилась. Треба знову братися до зброї".
— "Наш завод виділив сотню робітників".
— "А хто командуватиме ними?"
— "Мені командування доручили".
— "А я на морі плавав. Морські шторми витримував. Не раз смерті в очі дивився у боях з Антантою! Перемогли! Антанту перемогли, а то щоб з якоюсь бандою не впоратись. Та ми їх розметаємо так, що й сліду не лишиться".
Вибігла на сцену Рубанова Зінька, захекана так, що передихнути не може.
— "Банда захопила сусіднє село! Палять хати, вбивають людей... Швидше до Волгіпої!"
А в залі Матюша схилився до вуха Аркадія Павловича і прошепотів:
— Ми її, оту комісаршу...
— Хто? — так же тихо перепитав Шумейко, догадавшись, про що йде мова.
— Овсій...
— Не схибить?
— Я їй за все віддячу. Я її все одно у труну покладу!
І знову дивилися виставу. Мов пташка до клітки, потрапила комісарша Волгіна в полон до лютих ворогів. Що жде її: катування, муки, смерть?
— Бідна ж ти моя донечко! Та як же ти не догляділа їх, не втекла вчасно,— вимовляла стиха стара Зуйка, і гіркі сльози котилися по її зморшкуватих щоках.
— Чого ви плачете, бабусю? — звернулися до неї молоді хлопці.— Це ж тільки вистава.
— Так у житті було. Я знаю... Я дочку мала, а вони її замучили...— Фартушком Зуйка витерла сльози та й сидить, жде наступної дії, де вирішуватиметься доля комісарші.
Знову розкривається завіса перед третьою і останньою дією. На сцені Ольга Ярош — комісарша Волгіна. На ній шап-ка-вушанка з червоною зіркою, кожушок, темна спідничка й чоботи.
Безстрашна й горда стоїть вона перед ворогами. Така не впаде навколішки, не продасть і не зрадить нікого.
Тут же походжає отаман, обвішаний зброєю, грізний і мстивий, нещадний і жорстокий.
— "Будемо кінчати з комісаршею",— говорить він хрипким простудним голосом, і тоді до нього підходить Овсій Лихогуб.
— "Пане отамане, дозвольте зняти з неї кожушок, щоб не бруднити його кров'ю".
Діставши дозвіл, Овсій наказує комісарші:
— "Скидай барахло!"
У залі настає мертва тиша. Не одне серце завмирає в чеканні страшної хвилини.
— Не промахнеться? — стиха запитує Шумейко, і так же тихо відповідає йому Матюша:
— Цілиться добре.
Зупинився отаман проти комісарші, глумливо дивиться на неї.
— "Що, страшно умирати?"
І всі побачили, як спалахнули ненавистю очі комісарші.
— "Не страшно! — і голос її зняв поза шкірою холод.— Не страшно,— повторила вона, дивлячись кудись у далеч,— бо я знаю, за що вмиратиму. Знаю, що на моє місце стануть тисячі борців і ніяка сила в світі не здолає нас. А ти, бандите, нікуди не втечеш і ніде не сховаєшся від помсти".
Пересмикнулося обличчя в отамана, змахнув він рукою, злісно прохрипів:
— "Вогонь!"
Дружно гримнули постріли.
Зойкнула Ольга Ярош, упала на підлогу, і в ту ж мить почувся нестямний крик Зуйки:
— Вбили... Вони вбили її, прокляті! — і стара поміж рядами стільців подалася до сцени, а з неї сміялася молодь.
— Куди ви, бабусю? Це ж не насправді...
Та стара жінка не слухала нікого і зупинилась тільки тоді, коли розвіявся на сцені дим і Ольга Ярош — вона ж розстріляна комісарша Волгіна — підвелася з підлоги й, привітно усміхаючись, кланялась на гучні оплески вдячних глядачів.
— Що ж це він, твій дружок Овсій... Злякався чи роздумав? — запитав у Матюші невдоволений Шумейко.
Матюша нічого йому не відповів.
Вранці на Шумейкове подвір'я зайшов Жигай. Улесливо посміхаючись і потираючи руки, він дивився на Аркадія Павловича, який стояв у натільній сорочці з засуканими рукавами і хлюпав чисту прохолодну воду собі в обличчя.
— Дістав, свате... Потрібну тобі людину дістав.-.. Шумейко, не витираючись рушником, глянув на Жигая,
спитав:
— Хто він?
— Колишній офіцер... Мені його порекомендували надійні люди.
— У мене солдатів немає,— відповів Аркадій Павлович.— Муштрувати нікого. Не підходить мені така професія.— І знову набрав повну пригорщ води, хлюпнув її собі в обличчя. Бризки летіли в оцинкований таз, на табуретку, на рясний спориш.
— Ну, свате, який же ти нетерплячий! Слова не даєш сказати.
— Слова твої негодящі. Мені механік потрібний, а не офіцер.
— Та він же механік.
— Тоді розказуй.— І Шумейко, знявши з вишневої гілки рушника, почав ним утиратися, уважно слухаючи родича.
— Приїжджаю я ото до Харкова, зупиняюсь на квартирі в жінчиної сестри... Ти її знаєш.
— Знаю.
— Розказую їй: так, мовляв, і так, потрібний механік на роботу в паровому млині, а вона слухає, і чоловік її слухає. Ти його теж знаєш.
— Бачив раз, коли він гостював якось у слободі.
— Отож вислухав він мене та й каже: "Є в мене підходяща людина... Механік на всі руки. Па всяку роботу його можна ставити — згодиться. І машини знає".
— Ти сам його бачив, розмовляв з ним?
— Не довелося побачитись, але адресу я взяв. Ось вона.— І Жигай витягнув із засмальцьованого гаманця листочок паперу з адресою.— Напишеш йому, то він примчить до тебе відразу.
— За це спасибі тобі, свате. Може, й справді він людина підходяща, а то з цим Рубаном, бачу, каші не звариш. Баламутить людей, а я все знаю. Раніше давно б уже його вигнав, як собаку, а зараз, свате, часи не ті. Обережним доводиться бути.
— Ой, знаю я, свате, знаю. Нелегко нам викручуватись при теперішнім житті. Скрізь підстерігають, скрізь дивися добре, бо не знаєш, звідки тебе обухом торохнуть по голові. Правду говориш, свате. На собі це відчуваю. Добрі люди мені передали, а я з Карпом хочу порадитись та попросити, нехай не дозволяє...
— Новим податком тебе обкладають? — запитав Шумейко, байдуже дивлячись на Жигая.
— Гірше, свате.
— О-о!?
— Гірше! — переконував Жигай.-— Продаж горілки буде тільки державний. Це ж під корінь січуть нашого брата. Як можна таке терпіти? Карпо — він начальство, він мусить постаратись, щоб не дозволити!
— Хто знає, чи зуміє Карпо... Голову підводять різні Рубани, та Шульга, та Олійниченки... І комсомол за ними. Чуєш, свате, збори були партійні, так на тих зборах перепало Карпові... Це вже мені Марія розповідала, а їй скаржився Карпо, що налетіли на нього... Сякий-такий бюрократ! І до людей погано ставиться, і місяцями заяви трудящих лежать нерозглянуті, і що зазнався, і що підтримує нетрудовий елемент... Сам породичався з багачем і за багачів руку тягне... Натискають гади на Карпа з усіх боків.