— Будь задоволена мною, люба мамо,— сказав він їй під кінець січня.— Я живу найправильнішим у світі життям.
П'ять разів Філіпп обідав у ресторані з давніми товаришами. Ці старі солдати ділилися своїм становищем, обговорювали створення підводного корабля для викрадення імператора. Серед віднайдених давніх приятелів Філіпп особливо вподобав одного старого капітана гвардійських драгунів на прізвище Жірудо, в чиїй роті він починав свою службу. Цей старий драгун і став причиною того, що Філіпп довершив перехід до "дияволової карети", за висловом Рабле22, додавши до чарочки, сигари й азартної гри четверте колесо. Одного вечора на початку лютого Жірудо після обіду повів Філіппа до театру Гетé, в ложу, яку театр надав театральній газетці, що належала його небожеві Фіно, а сам він був у газеті касиром, вів конторські книги й розсилав бандеролі. Одягнені, за модою офіцерів-бонапартистів, що належали до конституціоналістської опозиції, в довгі до п'ят, просторі, застебнуті до верху і прикрашені розеткою рединготи з прямокутним коміром, озброєні ціпками зі свинцевою головкою, які вони тримали за плетені шкіряні петлі, два бувалі вояки, коли вжити один з їхніх виразів, "добре піддали" і, входячи в ложу, відкривали один перед одним серця. Крізь випари численних пляшок та чарочок різних лікерів Жіроду показав Філіппові на одну з акторок, невеличку, повненьку, жваву Флорантіну, чию прихильність та любов, як і ложу, він завдячував усемогутності своєї газети.
— Звідки ж у неї така прихильність до старого сивого солдата? — спитав Філіпп.
— Дякувати Богу, я не забув іще давніх принципів нашого славного мундира! — відказав Жірудо.— Я ще ніколи й двох ліарів не витратив на жінку!
— Невже? — вигукнув Філіпп, приклавши палець до лівого ока.
— Атож,— запевнив Жірудо.— Але, між нами кажучи, газета — велике діло. Завтра ми в двох рядках порадимо адміністрації театру дати добру партію мадмуазель Флорантіні. Їй же Богу, любий хлопчику, я дуже щасливий,— сказав Жірудо.
"Ого,— подумав Філіпп,— коли цей добряга Жірудо, хоч він уже лисий, як коліно, і хоч йому сорок вісім років і в нього он яке черево, пика п'янюги, а ніс — як картоплина, має коханку-танцівницю, то мені б годилося мати найпершу артистку Парижа!"
— Де б і собі таку знайти? — вголос спитав він Жірудо.
— Увечері я тебе поведу до Флорантіни. Хоч моя Дульсінея отримує в театрі яких півсотні франків на місяць, завдяки одному старому торговцеві шовком, Кардо на ім'я, що дає їй п'ятсот франків щомісяця, вона живе таки непогано!
— А ти ж як?..— спитав ревнивий Філіпп.
— Ет! — відказав Жірудо.— Справжнє кохання сліпе.
Після спектаклю Жірудо повів Філіппа до мадмуазель Флорантіни, яка жила за кілька кроків від Тюїльрі, на Грюссольській вулиці.
— Поводимося пристойно,— сказав Жірудо.— Флорантіна живе з матір'ю, ти сам розумієш, я не маю за що найняти їй таку компаньйонку, і то матір справжня, рідна. Вона служить консьєржкою, проте їй не бракує розуму, прізвище її Кабіроль, і ти називай її мадам, вона це любить.
Того вечора у Флорантіни була приятелька, така собі Марі Годешаль, гарна, мов янгол, холодна, як танцівниця. Вестріс, у якого вона вчилась, провіщав їй велике майбутнє в балеті. Мадмуазель Годешаль, що збиралась дебютувати в Драматичній панорамі під ім'ям Марієтти, розраховувала на протекцію одного з королівських камер-юнкерів, з яким Вестріс23 уже давно мав її познайомити. Вестріс, тоді ще молодий, не вважав, що його учениця вже досить підготовлена. Честолюбна Марі Годешаль прославила свій псевдонім "Марієтта"; а втім, честолюбство її було дуже похвальне. Вона мала брата, що служив писарем у Дервіля. Брат і сестра, вбогі сироти, дуже любили одне одного й не мали ілюзій щодо паризького життя; він хотів стати адвокатом, щоб забезпечити сестрину долю, й жив за десять су на день, а вона холодно наважилася стати танцівницею й здобути зі своєї вроди та своїх ніг стільки, щоб забезпечити братові навчання. А поза їхньою любов'ю, їхніми інтересами та їхнім спільним життям усе для них було варварське, чуже, вороже, як колись для римлян чи гебреїв. Марієтта розповідала про цю щиру й непохитну відданість усім близьким знайомим. Брат і сестра жили тоді на дев'ятому поверсі в одному будинку на Старій Храмовій вулиці. Марієтта почала вчитися танцю в десять років, а тієї весни їй вийшло шістнадцять. На жаль, за браком убрань, її тендітна врода, прикрита шаллю з кролячого пуху, піднята на залізні підбори, одягнена в перкаль і недохарчована, була помітна тільки парижанам, звиклим полювати на гризеток та вганяти за нещасливими красунями. Філіпп закохався в Марієтту. Марієтта побачила в Філіппі командира гвардійських драгунів, ад'ютанта імператора, двадцятисемирічного молодика і захотіла піднестись над Флорантіною завдяки явним перевагам Філіппа над Жірудо. А Флорантіна й Жірудо підштовхували Марієтту й Філіппа "звінчатись на живу нитку": він — щоб ущасливити приятеля, а вона — щоб дати захисника приятельці. Цей зворот у паризькому жаргоні відповідає "морганатичному шлюбові" у королів та королев. Філіпп, вийшовши, признався Жірудо, що не має ні шеляга, але старий гультяй утішив його.
— Я поговорю про тебе зі своїм небожем Фіно,— сказав він йому.— Розумієш, Філіппе, тепер настало царство цивільних, царство язика. Нині чорнильниця всемогутня. Чорнило заступило порох, а слова — кулі. Врешті, ті старі жаби, газетярі, люди дуже спритні й непогані хлопці. Приходь завтра до мене в газету, я скажу про твоє становище небожеві. Він тобі швидко знайде місце в якійсь газетці. Марієтта зараз (не ображайся) прилипла до тебе, бо не має нічого — ні ангажементу, ні змоги дебютувати, але я сказав їй, що ти, як і я, служиш у газеті. Вона тобі доведе, що любить тебе ради тебе самого, і ти їй повіриш! Роби як я, підтримуй її, скільки можеш! Я був такий закоханий у Флорантіну, що, як вона захотіла дістати партію в балеті, попросив Фіно, щоб той зажадав у газеті її дебюту; але небіж мені сказав: "Вона талановита, правда? Ну, то в той самий день, коли дістане партію, вона покаже тобі на двері". Ото такий мій Фіно. Сам побачиш, проноза oгo який!