— Твоя мати за два місяці постаріла на десять років,— сказала пані Деквен Жозефові посеред обіймів, поки вивантажували дві валізи.
— Добридень, тітко Деквен,— такими ніжними словами привітався підполковник зі старою бакалійницею, яку Жозеф любовно називав матусею Деквен.
— У нас нема грошей на візника,— гірко сказала Агата.
— В мене є,— відповів молодий художник.— Брате, в тебе чудовий колір обличчя! — вигукнув він, дивлячись на Філіппа.
— Так, я засмаг, мов вишкварок. А ти, малий, зовсім не змінився.
Жозефові був уже двадцять один рік, його високо цінували друзі, які підтримували його в дні випроб, він відчував у собі силу й був свідомий свого хисту; він репрезентував живопис у гуртку, утвореному юнаками, що віддавали своє життя наукам, письменству, політиці й філософії; і його уразив вияв зневаги, який брат підкреслив ще й фізично: поскуб його за вухо, мов дитину. Агата помітила якусь холодність, що змінила в пані Деквен і Жозефа перші прояви ніжності, але вона направила все, оповівши про злигодні, які витерпів Філіпп у вигнанні. Пані Деквен, що хотіла влаштувати бенкет із нагоди повернення того, кого вона називала блудним сином, хоч і потиху, приготувала найкращий обід, який тільки могла; запросила й старого Клапарона та Дероша-батька. Всі друзі дому мали прийти і таки прийшли ввечері. Жозеф сказав Леонові Жіро, д'Артезові, Мішелю Кретьєнові, Фюльжансові Рідалю та Б'яншонові21, своїм друзям по Гуртку. Пані Деквен повідомила Біксіу, свого нібито пасинка, що для молоді влаштують екарте. Дерош-син, що завдяки незламній волі батька став ліценціатом права, теж був на вечірці. Дю Брюель, Клапарон, Дерош і абат Лоро придивились до вигнанця, і його грубі манери та вид, хрипкий від міцних напоїв голос, простацька мова й навіть погляд ужахнули їх. Коли Жозеф почав розставляти столи для гри, найвідданіші друзі обступили Агату й почали допитуватися: "Що тепер робитиме Філіпп?"
— Не знаю,— відповіла вона.— Але служити Бурбонам він не хоче.
— У Франції важко знайти для нього посаду. Коли він не повернеться до армії, то цивільної служби швидко не знайде,— сказав старий дю Брюель.— І, звичайно, досить раз його послухати, щоб зрозуміти: на театральних п'єсах, як мій син, він статку не зіб'є.
Агата опустила очі, і кожен відчув, як непокоїть її синове майбутнє; а що жоден із друзів не міг їй допомогти, всі мовчали. Вигнанець, Дерош-син і Біксіу грали в екарте, страшенно модну тоді гру.
— Матусю Деквен, у брата нема грошей на гру,— шепнув Жозеф на вухо добросердій старій.
Акціонерка королівської лотереї вийшла, взяла двадцять франків і віддала художникові, а той нишком тицьнув їх у руку братові. Зійшлися всі гості. За двома столами почався бостон, вечірка розгулялась. Філіпп виявився поганим гравцем. Вигравши спочатку багато, до одинадцятої години він уже був винен п'ятдесят франків Дерошеві-сину й Біксіу. Гамір і суперечки за екарте не раз бентежили мирних гравців у бостон, і ті потай стежили за Філіппом. Вигнанець демонстрував таку лиху вдачу, що під час останньої суперечки, в яку встряв Дерош-син, теж не дуже лагідний, Дерош-батько, хоча син мав рацію, звинуватив його й заборонив грати далі. Пані Деквен сказала те саме своєму онукові, який почав кидати такі тонкі дотепи, що Філіпп їх не розумів, але вони могли завести жорстокого насмішника в велику небезпеку, якби котрась загублена стріла все ж проникла крізь товстий підполковників череп.
— Ти, мабуть, утомився,— шепнула Агата на вухо Філіппові.— Піди полеж.
— Подорожі виховують молодих людей,— усміхаючись, сказав Біксіу, коли підполковник і пані Брідо вийшли.
Жозефові, що звик уставати й лягати рано, здавалося, що цій вечірці кінця не буде. Уранці Агата й пані Деквен, готуючи сніданок у першій кімнаті, не могли відігнати думки, що такі вечірки будуть страшенно дорогі, коли Філіпп і далі гратиме в оту дурну гру, як висловилась пані Деквен. Ця немолода жінка — тоді їй було вже сімдесят шість років — запропонувала продати свої меблі, відмовитись від помешкання на третьому поверсі — домовласник буде тільки радий — і оселитись у Агатиній віталеньці, а вітальню зробити з першої кімнати — їдальні. Так заощадиться сімсот франків на рік. Таке скорочення видатків дасть змогу виділяти півсотні франків Філіппові, поки він знайде посаду. Агата прийняла цю жертву. Як тільки підполковник зійшов униз і мати спитала, чи добре йому в такій кімнатці, дві вдови розкрили перед ним становище родини. Пані Деквен і Агата, об'єднавши свої прибутки, мали п'ять тисяч триста франків ренти, з яких чотири тисячі франків пані Деквен були тільки довічні. Пані Деквен виплачувала шістсот франків Біксіу, що його вже півроку як визнала своїм онуком, і Жозефові стільки ж, решта її прибутків, як і Агатині, йшли на хатнє господарство. Всі заощадження були вже витрачені.
— Не турбуйтеся,— сказав підполковник,— я знайду собі службу, я не сидітиму в вас на утриманні, а поки що мені треба тільки шматок хліба та куток.
Агата обняла сина, а пані Деквен тицьнула сто франків у руку Філіппові, щоб заплатив учорашній картярський борг. За десять днів продали меблі, й пані Деквен перебралась до Агати; тільки в Парижі це робиться так швидко. Протягом цих десяти днів Філіпп щодня виходив після сніданку, вертався пообідати, знов ішов увечері й приходив спати тільки близько півночі. Цей колишній військовий майже машинально засвоїв кілька звичок, і вони вкорінились у нього: він чистив чоботи на Новому мосту за два су, дані йому вдома, потім через міст Мистецтв ішов до Пале-Роялю, де споживав дві чарочки горілки й читав газети, збавляючи час до полудня; опівдні вулицею Вів'єн простував до кафе "Мінерва", де тоді збирались ліберальні політики і де він грав у більярд зі старими офіцерами. Вигравав він чи програвав, однаково Філіпп щоразу випивав там три-чотири келишки різних лікерів і викурював десять сигар із тютюнової крамнички, виходячи прогулятись по вулицях. Викуривши ввечері кілька люльок у "Голландській таверні", він піднімався нагору в гральну залу, де служник давав йому картку й шпильку, потім він розпитувався в кількох заслужених гравців держави Червоного й Чорного й ставив десять франків у найбільш підхожу хвилину. Чи вигравав, чи програвав,— ніколи він не робив ставки більш як тричі. Вигравши,— а так бувало майже щодня,— він випивав келих пуншу й ішов до своєї мансарди, мурмочучи, що треба вимордувати всіх "ультра" та лейбгвардійців, і виспівуючи на сходах "Пильнуймо імперії благо!" Його сердешна мати, чуючи той спів, казала: "Філіпп знову веселий",— і йшла обняти його, не нарікаючи на дух пуншу, горілки і тютюну.