"Ісуден.
Релігійний рух розвивається в Беррі. Всі друзі церкви та чесні люди міста вчора були свідками церемонії, якою один з найзаможніших ісуденців поклав край скандальному становищу, породженому добою, коли релігія була безсилою в наших краях. Цей результат мудрої ревності діячів церкви в нашому місті, сподіваємось, стане зразком для наслідування й припинить погану звичку до не узаконених церквою шлюбів, яка тягнеться ще з найсумніших часів революційного режиму.
В події, про яку ми говоримо, прикметне те, що їй сприяв один підполковник старої армії, засланий до нашого міста вироком палати перів; для нього цей шлюб означав утрату спадщини по дядькові. Така некорисливість украй рідкісна в наші дні, і тому треба, щоб громадськість знала про неї".
За угодою Руже відписував сто тисяч франків у посаг Флорі і дарував їй у довічну ренту тридцять тисяч. Після пишного весілля Агата повернулась до Парижа найщасливішою з матерів і там поділилася з Жозефом і Дерошем добрими, як вона вважала, новинами.
— Ваш син занадто кмітливий чоловік, аби не прибрати до рук цю спадщину,— відповів адвокат, вислухавши пані Брідо.— А ви з бідолахою Жозефом ніколи не матимете й ліара з маєтку вашого брата.
— Ви, як і Жозеф, завжди були несправедливі до бідного хлопця,— відказала мати,— Перед палатою перів він поводився, як видатний політик, і врятував життя багатьом! На всі помилки Філіппа штовхало те, що його великі здібності не знаходили вжитку; але він збагнув, що погана поведінка шкодить тому, хто хоче вибитись у люди, а честолюбство у нього є, я певна. Та й не тільки я віщую йому велике майбутнє. Пан Ошон твердо вірить, що Філіппові судилась прекрасна доля.
— Так, коли він уживатиме свій глибоко розбещений розум для збагачення, то справді досягне чимало, бо здатен на що завгодно, а такі люди вміють хотіти,— відповів Дерош.
— Хіба цього не можна досягти чесними засобами? — спитала пані Брідо.
— Побачите! — мовив Дерош.— Щасливий чи нещасний, Філіпп завжди буде людиною з вулиці Мазаріні, вбивцею пані Деквен, хатнім злодієм; але не турбуйтеся : люди матимуть його за дуже чесного.
Другого дня по шлюбі, після сніданку, коли дядько підвівся, щоб іти перевдягатись, бо молодята вийшли снідати невбрані: Флора в пеньюарі, а старий у халаті, Філіпп узяв пані Руже під руку.
— Тітусю,— сказав він, підвівши її до вікна,— тепер ви належите до нашої родини. Завдяки мені всі нотарі відійшли в минуле. Та годі жартів. Сподіваюся, що ми гратимемо чесно. Я знаю, які капості ви можете зробити мені, й пильнуватиму вас краще за будь-яку дуенью. Отож ви можете виходити з дому тільки під руку зі мною й не відходитимете ні на крок. Що ж до того, що діятиметься в домі, то тут я, сто чортів, буду наче павук посеред павутиння. Хай оце ось покаже вам, що я міг, поки ви ще в ліжку валялись, нездатні пальцем поворухнути, викинути вас на вулицю без жодного су. Читайте.
І простяг приголомшеній Флорі такого листа:
"Синку, Флорантіна, що нарешті дебютуватиме в Опері, в па-де-труа з Марієттою й Туллією, весь час думає про тебе, як і Флоріна, що вже зовсім прогнала Лусто й зійшлася з Натаном. Ці дві пронози знайшли найчарівніше створіння в світі, сімнадцятирічну лялечку, вродливу, мов англійка, з виглядом розважним, мов у леді, що розігрує свої комедії, хитру, мов Дерош, і віддану як Годешаль; і Марієтта напутила її щодо тебе, побажавши удачі. Нема в світі жінки, що могла б змагатися з цим янголятком, у якому ховається чорт: вона вміє зіграти будь-яку роль, обморочити твого дядька й закохати його в себе до нестями. В неї неземне личко, як у сердешної Коралі. вона вміє плакати, має голосок, що й з кам'яного серця вирвав би тисячофранковий банкнот, а шампанське хлище — куди там нам з тобою. Штучка неоціненна: вона щось там винна Марієтті й хоче розрахуватися з нею. Просвистівши маєток двох англійців, одного росіянина й одного римського князя, мадмуазель Естер опинилась у жахливій скруті: дай їй десять тисяч франків, і вона буде радісінька. Вона недавно сказала сміючись: "Знаєш, я ще жодного буржуа не випатрала, це мені нагода руку набити!" Її добре знають Фіно, Біксіу, обидва Лупо, всі наші знайомі. О, поки у Франції є багатії, вона буде найбільшою куртизанкою наших часів. В редакції здогадуються, що Натан, Біксіу, Фіно пустували з цією Естер у найрозкішнішому помешканні, яке лишень можна побачити: його недавно опорядив для Флоріни старий лорд Дадлі, справжній батько де Марсе, якого дотепна акторка обморочила костюмом для нової ролі. Туллія досі живе з герцогом де Ретором, Марієтта — з герцогом де Мофріньєзом, вони можуть виклопотати для тебе звільнення з-під нагляду до дня народження короля. Постарайся до наступного дня святого Людовіка поховати дядька під трояндами, вертайся зі спадщиною, та гульнем як слід з Естер і давніми друзями, які гуртом підписують листа, щоб нагадати тобі про себе.
Натан, Флоріна, Біксіу, Фіно, Марієтта,
Флорантіна, Жірудо, Туллія"
Лист затремтів у руках пані Руже, виказавши, як вона перелякалась. Дядина не наважилася глянути на небожа, що грізно втупив у неї очі.
— Я довіряю вам,— сказав він,— самі бачите; але й від вас хочу довіри. Я зробив вас своєю дядиною, щоб мати змогу колись одружитися з вами. Для дядька ви варті стільки, як і Естер. За рік ми повинні жити в Парижі, в єдиному місці, де слід жити красі. Вам буде там куди веселіше, ніж тут, бо там життя — безнастанний карнавал. Я повернусь до війська, стану генералом, а ви будете вельможною дамою. Таке ваше майбутнє, заслужіть же його. Але я хочу мати запоруку нашого союзу. Через місяць ви офіційно доручите мені всі дядькові справи під тим приводом, що хочете звільнити себе і його від цього клопоту. А я хочу мати через місяць окреме доручення діяти від його імені. Коли все це буде оформлене, ми з вами обоє будемо зацікавлені в тому, щоб колись одружитися. Все це, тітусю, ясні й прості речі. Між нами не повинно бути ніяких двозначностей. Коли моя дядина рік пробуде вдовою, я зможу взяти її за дружину, а збезчещену дівчину — не зможу.
Не чекаючи відповіді, він пішов. А коли за чверть години Веді ввійшла прибрати зі столу, то побачила, що господиня бліда і на чолі в неї піт. У Флори було таке почуття, наче вона впала на дно провалля, в своєму майбутньому вона бачила тільки морок. А серед цього мороку, ніби в неоглядній далечі, вимальовувалося щось невиразне й жахливе, і їй було страшно. Вона відчувала холодну вогкість підвалу. Вона інстинктивно боялась цього чоловіка, проте якийсь голос кричав їй, що вона заслужила такого пана. Вона була безсила проти долі: Флора Бразьє тільки жила в старого Руже, а пані Руже мала жити зі своїм чоловіком, і вона побачила, що позбулась неоціненної волі, яку зберігає служниця-коханка. В своєму жахливому становищі вона покладала надію на те, що матиме дитину, але за останніх п'ять років вона сама зробила з Жана Жака недолугого діда. І для старого бідолахи цей шлюб означав те саме, що другий шлюб для Людовіка XII. Та й нагляд такого чоловіка, як Філіпп, що не мав більше чого робити, бо покинув службу, робив будь-яку помсту неможливою. Бенжамен був невинним і відданим шпигом. Веді тремтіла перед Філіппом. Флора стала самотньою й беззахисною! Врешті вона почала боятися смерті; не знаючи, яким чином Філіпп зможе її вбити, вона здогадувалася, що його умисна грубість має саме таку мету: звук його голосу, блискавки, приховані в погляді азартного грача, найменші порухи цього вояки, що ставився до неї з прикритою полиском чемності брутальністю, вкидали її в трепет. Що ж до того письмового доручення, якого вимагав цей грізний підполковник, що був героєм для всього Ісудена, то він його дістав, коли захотів, бо Флора підпала під владу цього чоловіка так само, як Франція — під владу Наполеона. Ніби метелик, що прилип лапками до гарячого воску свічки, Руже зразу вичерпав свої останні сили.