Нотація тривала в глибокій тиші.
— Ви дістанете шістсот франків на рік і поїдете в Пуатьє вивчати право,— сказав дід, коли нотар скінчив.— Я вам приготував був добрий маєток, а тепер вам доведеться стати адвокатом, щоб заробляти на життя. Ох шибеники мої, ви мене водили за носа шість років? То знайте, що мені досить було години, аби вас викрити: я маю семимильні чоботи.
В ту хвилину, коли старий пан Ерон виходив, забравши підписані папери, Гріта доповіла, що прийшов пан підполковник Філіпп Брідо. Пані Ошон вийшла, забравши з собою обох онуків до своєї кімнати, аби, за виразом старого Ошона, висповідати їх і дізнатись, як уплинула на них щойно описана сцена.
Філіпп зі старим стали коло вікна й тихо розмовляли.
— Я обміркував стан ваших справ,— сказав пан Ошон, показуючи на дім Руже.— Я щойно розмовляв з паном Ероном. Ті п'ятдесят тисяч франків ренти можуть бути продані тільки самим власником або за його письмовим дорученням; а відколи ви тут, ваш дядько не підписував такого доручення в жодній конторі, та й не міг підписати, бо нікуди не виїздив з Ісудена. Якби він склав доручення тут, ми б знали про це зразу; якщо складе його десь-інде, ми теж знатимемо, бо його треба зареєструвати, і достойний пан Ерон зуміє перешкодити цьому. А коли він кудись поїде, простежте за ним, куди він подався, і ми знайдемо спосіб дізнатися, що він там зробив.
— Доручення ще не видане,— сказав Філіпп,— його вимагають, але я сподіваюся, що зможу перешкодити цьому; і воно не бу-де ви-да-не! — закричав вояка, побачивши, що дядько вийшов з дому, й показав на нього панові Ошону, а тоді розповів йому стисло про всі подробиці свого візиту, дрібні й воднораз великі.— Максанс боїться мене, але він не сховається від мене. Міньйоне сказав мені, що всі офіцери старої армії щороку святкують в Ісудені річницю коронації імператора, тож через два дні ми з Максансом побачимось.
— Якщо він дістане доручення першого грудня вранці, то сяде на диліжанс до Парижа й знехтує ці роковини.
— Що ж, тоді треба вхоркати дядька, а в мене такі очі, що заворожують недоумків,— сказав Філіпп, і пан Ошон аж здригнувся від його лютого погляду.
— Якщо вони випустять старого погуляти з вами, значить, Максанс знайшов якийсь спосіб виграти партію,— зауважив старий скнара.
— Ет! Фаріо не спить,— заперечив Філіпп.— І не тільки він. Цей іспанець розшукав мені під Ватаном одного з моїх колишніх вояків, якому я колись прислужився. Будьте певні, Бенжамен Бурде зробить усе, що йому накаже мій іспанець, той уже позичив Бенжаменові одного зі своїх коней.
— Коли ви вб'єте цього мерзотника, що розбестив моїх онуків, то зробите добре діло.
— Сьогодні завдяки мені весь Ісуден знає, що виробляв пан Максанс ночами цілих шість років,— відказав Філіпп.— А балачки, як ви кажете, так йому не минуться. Морально він пропав!
Коли Філіпп вийшов з дядькового дому, Флора пішла до Максової кімнати й розповіла йому в усіх подробицях про візит зухвалого небожа.
— Що робити? — спитала вона.
— Перш ніж удатись до останнього засобу, двобою з цим одороблом,— відповів Макс,— треба ще заграти ва-банк, спробувати вирішальний удар. Нехай наш недоумок йде гуляє з небожем!
— Але ж той лобуряка не вагатиметься пояснити йому все як воно є! — вигукнула Флора.
— Послухай мене,— гостро сказав Макс.— Ти що, думаєш, я не чув вашої розмови крізь двері й не обміркував усього? Попроси в старого Коньє коня й шарабан, він тобі зразу їх дасть, і за п'ять хвилин усе треба впорати! Відклади всі свої справи, забирай Веді і їдь до Ватана, влаштуйся там так, ніби хочеш там лишитись, забери ті двадцять тисяч франків, що лежать у нього в секретері. Коли я привезу тобі його до Ватана, не погоджуйся вернутись сюди, поки не підпише доручення. А я, коли ви повернетесь до Ісудена, подамся до Парижа. Коли Жан Жак, вернувшися з прогулянки, не застане тебе тут, він ошаліє й захоче їхати навздогін. А я вже тоді зумію з ним поговорити.
Поки укладалась ця змова, Філіпп попідручки з дядьком пішов гуляти бульваром Барон.
"Оце два великі політики на перегонах,— подумав старий Ошон, стежачи, як підполковник веде свого дядька.— Цікаво побачити кінець цієї партії, ставка в якій — дев'яносто тисяч ліврів ренти".
— Любий дядечку,— говорив старому Руже Філіпп, чий лексикон мав відчутний присмак його паризького товариства,— ви любите цю дівчину і таки маєте рацію, бо вона з біса гарна, чисто цукерочка! Замість того, щоб коло вас навшпиньки ходити, вона з вас робить якогось наймита, а то ще й гірше, вона б воліла бачити вас під землею, щоб вийти за Максанса, бо закохана в нього.
— Так, я це знаю, Філіппе, але однаково її люблю.
— Що ж, присягаюся кишками своєї мами, а вашої сестри,— відказав Філіпп,— я постановив, що зроблю вашу Баламутку м'якенькою, мов перинка, такою, як вона, певно, була, поки отой лобур, негідний служити в імператорській гвардії, не втесався до вашого дому.
— Невже ти це зробиш? — спитав старий.
— Дуже просто,— відповів Філіпп, не даючи дядькові доказати.— Я вб'ю того Максанса, як пса. Але з однією умовою,— додав вояка.
— Якою? — спитав старий Руже, тупо дивлячись на небожа.
— Не підписуйте того доручення, що від вас вимагають, до третього грудня. Потерпіть хоч доти. Ці двоє торбохватів хочуть дістати дозвіл продати ваші п'ятдесят тисяч франків ренти тільки для того, щоб одружитись у Парижі й справити весілля за ваш мільйон...
— Цього ж я й боюсь,— відказав Руже.
— Ну й гаразд, коли вони причепляться, відкладіть підпис на той тиждень.
— Так, але як Флора зі мною заговорить, вона виймає з мене душу і відбирає мені розум. Знаєш, коли вона подивиться на мене якось так особливо, мені здається, що в її голубих очах рай, і я вже собі не хазяїн, надто як вона кілька днів була зі мною сувора.
— Ну що ж, коли вона до вас із медком, ви тільки пообіцяйте, що підпишете доручення, а мені напередодні того дайте знати. Цього мені вистачить: Максанс не буде вашим довіреним, хіба що вб'є мене. А коли я його вб'ю, візьміть мене в дім на його місце, і я зроблю так, що красунечка буде коло вас навшпиньки ходити. Так, Флора вас любитиме, грім побий! А коли ви будете нею невдоволені, я її налупцюю.